WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаТеорія держави і права → Покарання та його види - Курсова робота

Покарання та його види - Курсова робота

Ухилення від відбування покарання у виді позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю особи, яка засуджена до цього виду покарання, тягне кримінальну відповідальність за ч. 1 ст. 389 КК.

Умисне невиконання службовою особою вироку суду, що набрав законної сили, щодо позбавлення засудженого права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю або перешкоджання виконанню цього покарання тягне кримінальну відповідальність за ст. 382 КК.

Розділ 3. Призначення покарання

3.1 Загальні засади призначення покарання

Згідно зі ст.. 60 КК України покарання повинно бути справедливим. Тільки в цьому разі воно може досягти цілей, передбачених ст. 50 КК України, а саме – відновлення соціальної справедливості, а також виправлення засудженого і попередження скоєння ним нових злочинів.

Справедливість – категорія морально – етична. Вона містить умову про відповідність між злочином і покаранням.

Для того, щоб суд кожного разу призначав справедливе покарання, Кримінальний кодекс передбачає загальні засади його призначення, тобто принципи, якими повинен керуватися суд пр. вирішенні питання про покарання за вчинений злочин.

Перший принцип містить вимогу, щоб призначуване покарання було в межах, передбачених відповідною статтею Особливої частини КК України. Це означає, що коли санкція статті передбачає один вид покарання, то вибір суду ним і обмежується. Щоправда, на підставі ст.. 69 КК України суд може призначити м'якіше покарання, ніж передбачено за відповідний злочин. Коли ж санкція містить кілька видів покарань, то суд вибирає один з них. При цьому суворіший призначається тільки тоді, коли менш суворий, на думку суду, не забезпечить досягнення мети покарання.

Допускається також призначення суворішого покарання, ніж передбачено відповідними статтями Особливої частини КК України. Це можливе в разі призначення покарання за сукупністю злочинів і вироків ( ст.. 70, 71 КК України) [3,с. 166].

Другий загальний принцип – вимога врахування положень Загальної частини КК України. У цій частині містяться чіткі критерії призначення покарання ( ст..63 – 73 КК і низка інших норм).

Третій принцип полягає у вимозі призначення покарання з урахуванням характеру і ступеня суспільної небезпеки злочину.

Характер злочину – це його якісна сторона, що залежить від блага (об'єкта), якому заподіяно шкоду. При вчиненні злочину з "простим складом" він заподіює шкоду одному об'єктові, наприклад, при вбивстві без обтяжуючих обставин (ч. 1 ст. 115 КК України), і тому при визначенні покарання характер злочину не враховується. Він має значення при призначенні покарання за злочини зі "складним складом" – за багато об'єктністю. Зокрема, йдеться про тяжкі наслідки. Зрозуміло, що при вчиненні двома особами однакових злочинів, але з різними наслідками ( наприклад, загибель майна або людини) покарання винним повинно бути призначене різне, тобто з урахуванням характеру наслідків.

Ступінь суспільної небезпеки злочину – його кількісна сторона, що належить від розміру заподіяної шкоди конкретному об'єктові. Так, ст.. 128 КК України передбачає відповідальність за необережне тяжке або середньої тяжкості тілесне ушкодження. Зрозуміло, суд не може призначити однакові покарання за заподіяння тяжкої шкоди здоров'ю і середньої тяжкості шкоди. Ці злочини різняться ступенем суспільної небезпеки, що й повинно враховуватися при призначенні покарання[3,с.167].

Аналогічною є ситуація і з розкраданням чужого майна. Так, розкрадання майна в різних розмірах зумовлює й різні види покарання, оскільки ступінь їх суспільної небезпеки різниться, що й повинен врахувати суд, призначаючи покарання, вибираючи його вид і розмір відповідно до варіантів санкцій.

При призначенні покарання суд зобов'язаний врахувати особу винного, тобто його соціально – біологічну сутність. Головною є соціальна сторона. Вчиняючи злочин, особа виявляє негативне ставлення до інтересів інших осіб, суспільства, держави. Це відбувається внаслідок наявності в її психіці антисоціальної схильності. Але однакових людей не має. Ось чому однакові за тяжкістю злочини можуть відбуватись і за випадкових обставин, і в результаті стійких антисоціальних рис характеру особи.

Розрізняють біологічні і соціальні властивості особи. До перших належить вік особи, стан її здоров'я, наявність фізичних і психічних вад, до других – ставлення винного до праці, громадського обов'язку, родини, правил співіснування в суспільстві.

Висновки

В курсовій роботі наведено теоретичне та практичне розуміння поняття "покарання", як важливої категорії юриспруденції. Основним завдання роботи полягало в тому, щоб на основі комплексного аналізу теоретико-методологічних засад, нормативних основ та практичної діяльності дослідити предмет та сутність поняття покарання, його видів, системи, класифікації.

На підставі обробленого матеріалу можна зробити наступні висновки:

1. Покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні злочину, і полягає в передбаченому законом обмеженні правді свобод засудженого.

2. У ході курсової роботи використовувались загальнотеоретичні і спеціально-наукові методи пізнання.

Основним серед сукупності методів, що використовувався при написанні роботи був логіко – сегментивний метод , за допомогою якого було здійснено сходження від абстрактного до конкретного. Системно-структурний метод дозволив всі види покарань розглянути як елементи єдиної системи. Застосований метод єдності логічного та історичного дозволив означити сутність розвитку поняття мети покарання його багатогранності, в усій повноті - з усіма випадковостями, частковостями, що викривляють об'єктивну логіку розвитку; з усім позитивним, що накопичено історичним досвідом.

Крім того, у процесі роботи використовувались методи наукового пізнання. Методи класифікації, групування та системний були використанні для визначення різновидів сприйняття предмету. За допомогою порівняльно-правового аналізу з'ясувалось закономірне і випадкове у змісті явищ.

3. Визначено актуальність даного питання на сучасному етапі розвитку України як правової держави.

4. Означено в ході опрацювання джерел, що кара за вчинений злочин переслідує мету відновлення соціальної справедливості. Це розплата засудженого за злочин, за ту шкоду, яку він завдав суспільству в цілому й окремим фізичним та юридичним особам. Засуджений розплачується за це обмеженням своїх прав і свобод, а тому мета виправлення засудженого полягає у тому, щоб, впливаючи-на нього під час виконання призначеного судом покарання, так змінити його особистість, аби перетворити злочинця на безпечну й нешкідливу для суспільства особу, хоча б і шляхом засвоєння ним неминучості відбування більш тяжкого покарання за вчинення нового злочину (так зване юридичне виправлення).

5. Здійснено розгляд на конкретних прикладах окремих видів покарань та прив'язку до сьогодення.

6. Проведено аналіз різноманітних прикладів щодо класифікації покарань, її сутності та застосування в реаліях. Зазначимо, що в ході обробки даного матеріалу здійснено порівняння вироків, що призначені судом особам за скоєння однакових злочинних діянь за ступенем соціальної небезпеки але різними особами, взято до уваги факт повторності та відношення до скоєного.

7. Отже, в ході роботи здійснено аналіз мети та системи покарань, як частини єдиної нормативно – правової системи – Кримінального кодексу України, визначено органічну пов'язаність Загальної та Особливої частин КК на конкретних прикладах призначень покарань, з'ясовано їх дійсний зміст, означено важливість та актуальність даної теми на сучасному етапі все державної боротьби зі зростом злочинних проявів.

Список використаних джерел

  1. Кримінальний кодекс України. Науково – практичний коментар/ За загальною редакцією академіка Академії правових наук України, професора В.В. Сташиса. – Х.: Одіссей, 2007. – 1181с.

  2. Конституція України.

  3. Ю.М.Дьомін, С.О.Юлдашев. Кримінальне право України. Навчальний посібник.– К.:2005. – 331с.

  4. Ю.В.Александров.,В.А.Клименко. Кримінальне право України. – К.:2004 – 327с.

  5. Кримінальне право України. Загальна частина/ За ред. В.В.Сташиса, В.Я.Тація. – К.: Юрінком Інтер, 2007. – 612с.

  6. Волкотруб С.Г., Омельчук О.М., Ярін В.М. Кримінальне право України.Навч. посібник. – К.: Наукова думка, 2004. – 298с.

  7. Кримінальне право в запитаннях і відповідях. Загальна частина/ За ред.. В.А.Клименка. – К.: Атіка, 2003. – 288с.

  8. Кузнєцов В.О., Срелбицький М.П., Гіжевський В.К. Кримінальне право України : Загальна та особлива частини. Навч. посібн. – К.: Істина, 2005. – 380с.

  9. Савченко А.В., Кузнецов В.В., Штанько О.Ф. Сучасне кримінальне правоУкраїни: Курс лекцій. – К., 2005. – 640 с.

  10. Фріс П.Л. Кримінальне право України. Загальна частина: Навчальний посібник. – К., 2004 – 367 с.

3

Loading...

 
 

Цікаве