WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаТеорія держави і права → Покарання та його види - Курсова робота

Покарання та його види - Курсова робота

за вчинений повторно злочин невеликої тяжкості – на строк до 2 – х років;

за злочин середньої тяжкості – на строк до 4- х років;

за тяжкий злочин – на строк до семи років;

за особливо тяжкий злочин – на строк до десяти років;

за особливо тяжкий злочин, поєднаний з умисним позбавленням людини життя, - на строк до п'ятнадцяти років.

Кримінально-виконавчими установами, які виконують покарання у виді позбавлення волі, є виправні колонії (де відбувають покарання повнолітні засуджені) - згідно ст..86 КВК, і виховні колонії (в останніх відбувають покарання неповнолітні віком до вісімнадцяти років (ст.ст. 18, 19 КВК).

Виправні колонії поділяються на 4 види: колонії мінімального рівня безпеки з полегшеними умовами тримання ( для засуджених вперше до позбавлення волі за злочини, вчинені з необережності, невеликої та середньої тяжкості); мінімального рівня безпеки із загальними умовами тримання ( для чоловіків, вперше засуджених до позбавлення волі за злочини невеликої та середньої тяжкості; жінок, засуджених за злочин невеликої та середньої тяжкості, тяжкі та особливо тяжкі злочини); середнього рівня безпеки ( для жінок, засуджених до покарання у вигляді довічного позбавлення волі; жінок, яким покарання у вигляді довічного позбавлення волі або смертної казні замінено на позбавлення волі на певний строк у поярку помилування або амністії4 чоловіків, вперше засуджених до позбавлення волі за тяжкі та особливо тяжкі злочини; чоловіків, які раніше відбували покарання у вигляді позбавлення волі; чоловіків, засуджених за вчинення умисного злочину середньої тяжкості в період відбування покарання у вигляді позбавлення волі) і максимального рівня безпеки ( для чоловіків, засуджених до покарання у вигляді довічного позбавлення волі; чоловіків, яким покарання у вигляді смертної кари замінено довічним ув'язненням; чоловіків, засуджених за умисні особливо тяжкі злочини тощо(ст. 11 КВК) [3,с.164].

Наявність виправних установ різних видів зумовлюється насамперед необхідністю відокремленого тримання ув'язнених залежно від тяжкості скоєних ними злочинів й особи засудженого, щоб не допустити можливості негативного впливу рецидивістів і осіб, які вчинили тяжкі й особливо тяжкі злочини, на осіб, які вперше засуджені до позбавлення волі і скоїли менш тяжкі злочини.

Вид колонії, в якій засуджені до позбавлення волі відбувають покарання, визначається Державним департаментом України з питань виконання покарань (ст. 86 КВК).

Інструкція про порядок розподілу й направлення та переведення для відбування покарання осіб, засуджених до позбавлення волі, затверджена наказом Державного департаменту України з питань виконання покарань від 16 грудня 2003 р. № 26.

Позбавлення волі на певний строк як вид покарання найбільш широко представлений у санкціях статей Особливої частини КК. Це стосується частини злочинів невеликої тяжкості, а також всіх злочинів середньої тяжкості, тяжких і особливо тяжких. Тяжкі й особливо тяжкі злочини передбачають покарання у виді позбавлення волі на певний строк безальтернативно (крім випадків більш тяжкої альтернативи — довічного позбавлення волі).

Залежно від поведінки засудженого і ставлення до праці та навчання умови відбування покарання можуть змінюватися в межах однієї колонії або шляхом переведення до колонії іншого виду ( ч.1 ст.100 КВК України) [3,с.165].

До підстав для звільнення від відбування покарання належать такі:

відбуття строку покарання, призначеного вироком суду;

закон України про амністію;

акт про помилування;

скасування вироку суду і закриття кримінальної справи;

закінчення строків давності виконання обвинувального вироку; умовно – дострокове звільнення від відбування покарання;

хвороба;

інші передбачені законом підстави.

Втеча з місця позбавлення волі особи, яка відбуває покарання у виді позбавлення волі, тягне кримінальну відповідальність за ст. 393 КК.

8. Довічне позбавлення волі.

Довічне позбавлення волі, як і позбавлення волі на певний строк, полягає в ізоляції засудженого та поміщенні його до кримінально - виконавчої установи (виправної колонії максимального рівня безпеки), тільки не на певний строк, а безстрокове.

Довічне позбавлення волі встановлюється за вчинення особливо тяжких злочинів і застосовується лише у випадках, спеціально передбачених КК, якщо суд не вважає за можливе застосувати позбавлення волі на певний строк (ч. 1 ст. 64 КК) [4,с.245].

Довічне позбавлення волі передбачене в КК тільки за умисне вбивство при обтяжуючих обставинах (ст. 112, ч. 2 ст. 115, ч. З ст. 258, ст. 348, ст. 379, ст. 400, ч. 4 ст. 404, ч. 2 ст. 438, ч. 2 ст. 439, ч. 1 ст. 442, ст. 443 КК). Це найтяжчий вид покарання,4 який передбачено тільки в альтернативі з позбавленням волі на певний строк.

Довічне позбавлення волі було введено в Україні з 2000 року, як покарання, що замінило смертну кару, яка була відмінена і зараз в нашій країні не існує.

Засуджені, які відбувають покарання у виді довічного позбавлення волі, розміщуються в приміщеннях камерного типу, як правило, по дві особи і носять одяг спеціального зразка (ч. 1 ст. 151 КВК). До осіб, яких засуджено до довічного позбавлення волі, застосування амністії не допускається (ст. З Закону України "Про застосування амністії в Україні" від 1 жовтня 1996 року).

Актом про помилування може бути здійснена заміна засудженому призначеного покарання у виді довічного позбавлення волі на строк не менше двадцяти п'яти років (ч. 2 -ст. 87 КК).

Довічне позбавлення волі не застосовується до осіб, що вчинили злочини у віці до 18 років, і до осіб у віці понад 65 років, а також до жінок, що були в стані вагітності під час вчинення злочину або на момент постановлення вироку (ч. 2 ст. 64 КК).

Втеча з місця позбавлення волі особи, яка відбуває покарання у виді довічного позбавлення волі, тягне кримінальну відповідальність за ст. 393 КК [4,с.245].

Б. Додаткові покарання

1. Позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу. Цей вид додаткового покарання відсутній у санкціях статей Особливої частини КК. Він може призначатися за вироком суду у справах, де засуджуються особи, які мають відповідні звання, ранги, чини і класи. Рішення про таке позбавлення є правом суду. Воно є остаточним і не потребує узгоджень з відомствами, які присвоїли засудженому певне звання, ранг, чин, клас.

Закон (ст. 54 КК) обмежує можливість застосування цього виду покарання тільки випадками, коли винний вчинив тяжкий чи особливо тяжкий злочин. Отже, при вчиненні особою злочину невеликої або середньої тяжкості ст. 54 КК застосовуватися не може.

Цей вид покарання має безстроковий характер. Він здійснює на засудженого негативний морально-психологічний вплив, позбавляє його певних службових перспектив і матеріальних привілеїв, що мають особи, яким присвоєні ті чи інші звання, ранги, чини, класи.

Військові звання встановлюються у Збройних Силах України, спеціальні звання — в МВС, у Податковій та Митній службах України, ранги встановлюються для державних службовців (спеціальні — для працівників дипломатичної служби), чини — для прокурорських працівників, класи — для суддів і судових експертів.

Державних нагород, почесних, наукових звань суд позбавляти не може.

2. Конфіскація майна.

Право власності гарантується Конституцією України. Зокрема, у ст.. 41 Конституції України зазначено: " ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Конфіскація майна може бути скасована виключно за рішенням суду у випадках, обсязі та порядку, встановлених законом" [5,с.11].

Покарання у виді конфіскації майна полягає в примусовому безоплатному вилученні у власність держави всього або частини майна, яке є власністю засудженого (ч. 1 ст. 59 КК).

Згідно із законом (ч. 2 ст. 59 КК) конфіскація майна встановлюється за тяжкі та особливо тяжкі корисливі злочини і може бути призначена лише у випадках, спеціально передбачених в Особливій частині КК.

Відповідно до Закону України "Про виконавче провадження" виконання покарання у вигляді конфіскації майна здійснюється Державною виконавчою службою за місцезнаходженням майна.

Конфіскації підлягає майно, що є власністю засудженого, у тому числі його частка у спільній власності, статутному фонді суб'єктів господарської діяльності, гроші, цінні папери та інші цінності, включаючи ті, що розміщені на рахунках і вкладах або на зберіганні у фінансових установах, а також майно, передане засудженим у довічне управління.

Не підлягає конфіскації майно, що належить засудженому на правах приватної власності чи є його часткою у спільній власності, необхідне для засудженого та осіб, які перебувають на його утриманні. Перелік такого майна визначається законодавством.

Отже, всі випадки покарання у виді конфіскації майна передбачені в законі і суд на свій розсуд призначити її не може. Закон також визначає можливість конфіскації майна тільки при засудженні за корисливі (тобто такі, що мають мету незаконного збагачення) тяжкі й особливо тяжкі злочини. Таким чином, конфіскація майна являє собою обмеження матеріальних прав засудженого.

Примусовість конфіскації полягає в тому, що при набранні вироком сили зазначене майно вилучається поза волею засудженого і членів його сім'ї.

Безоплатність вилучення означає, що вилучене майно не компенсується. Однак, при незаконному осудженні майно може бути повернуто незаконно засудженому, якщо воно ще не звернено у власність держави або не реалізовано у встановленому законом порядку.

Loading...

 
 

Цікаве