WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаТеорія держави і права → Покарання та його види - Курсова робота

Покарання та його види - Курсова робота

Застосуванням такого виду покарання законодавець дає можливість військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової служби), що вчинили злочини невеликої і в деяких випадках середньої тяжкості, продовжувати військову службу, в чому зацікавлені як вони самі, так і держава. Із суми грошового забезпечення засудженого до службового обмеження провадиться відрахування в дохід держави у розмірі, встановленому вироком суду, в межах від десяти до двадцяти відсотків.

Під час відбування цього покарання засуджений не може бути підвищений за посадою, у військовому званні, а строк покарання не зараховується йому в строк вислуги років для присвоєння чергового військового звання (ч. 2 ст. 58 КК).

Арешт.

Цей вид покарання полягає в триманні засудженого в умовах ізоляції і встановляється на строк від одного до шести місяців (ч. 1 ст. 60 КК).

Особи, засуджені до арешту, відбувають покарання, як правило, за місцем засудження в арештних домах (ч. 1 ст. 50 КВК).

Засуджені до покарання у виді арешту тримаються в умовах ізоляції з роздільним триманням чоловіків, жінок, неповнолітніх та засуджених, які раніше відбували покарання в місцях позбавлення волі [4,с.240].

На засуджених до арешту поширюються правообмеження, встановлені кримінально-виконавчим законодавством для осіб, які відбувають покарання у виді позбавлення волі (ч. 2 ст. 51 КВК).

Військовослужбовці, засуджені до арешту, відбувають покарання на гауптвахті (ч. 2 ст. 60 КК, ч. 1 ст. 50 КВК).

Арешт не застосовується до осіб віком до шістнадцяти років, вагітних жінок та до жінок, які мають дітей до семи років (ч. З ст. 60 КК).

Засуджені можуть залучатися без оплати праці до робіт з благоустрою арештних домів, а також поліпшення житлово-побутових умов засуджених або до допоміжних робіт із забезпечення арештних домів продовольством не більше як дві години на день (ст. 52 КВК).

Втеча з місця позбавлення волі особи, яка відбуває покарання у виді арешту, тягне кримінальну відповідальність за ст. 393 КК.

Обмеження волі.

Покарання у виді обмеження волі полягає у триманні особи в кримінально-виконавчих установах відкритого типу (виправних центрах) без ізоляції від суспільства в умовах здійснення за нею нагляду з обов'язковим залученням засудженого до праці (ч. 1 ст. 61 КК). Обмеження волі встановлюється на строк від одного до п'яти років (ч. 2 ст. 61 КК).

Як правило, особи, засуджені до обмеження волі, відбувають покарання у межах адміністративно-територіальної одиниці відповідно до їх постійного місця проживання до засудження (ч. 1 ст. 56 КВК).

Засуджені до обмеження волі залучаються до праці, як правило, на виробництві виправних центрів, а також на договірній основі на підприємствах, в установах чи організаціях усіх форм власності за умови забезпечення належного нагляду за їхньою поведінкою (ч. 1 ст. 60 КВК).

Обмеження волі не застосовується до неповнолітніх, вагітних жінок і жінок, що мають дітей віком до чотирнадцяти років, до осіб, що досягли пенсійного віку, військовослужбовців строкової служби та до інвалідів першої і другої групи (ч. З ст. 61 КК).

Самовільне залишення місця обмеження волі або злісне ухилення від робіт, або систематичне порушення громадського порядку чи встановлених правил проживання, вчинені особою, засудженою до обмеження волі, тягне кримінальну відповідальність за ч. 1 ст. 390 КК. Неповернення до місця відбування покарання особи, засудженої до обмеження волі, якій було дозволено короткочасний виїзд, після закінчення строку виїзду, тягне кримінальну відповідальність за ч. 2 ст. 390 КК [4,с.241].

6. Тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців.

Тримання в дисциплінарному батальйоні полягає у направленні засуджених за вчинення злочину військовослужбовців строкової служби до спеціального військового підрозділу — дисциплінарного батальйону, де вони відбувають покарання, продовжуючи проходити військову службу в умовах, порядку й режиму, встановлених Положенням про дисциплінарний батальйон у Збройних Силах України (затверджене Указом Президента України від 5 квітня 1994 р. № 139/94).

Тримання в дисциплінарному батальйоні має за мету виправлення засуджених у дусі точного виконання законів, військової присяги, військових статутів, наказів начальників, чесного ставлення до праці та служби, правил співжиття, а також попередження вчинення ними нових злочинів.

Основними засобами виправлення засуджених є встановлений для дисциплінарного батальйону порядок і режим відбування покарання, суспільно-корисна праця, виховна робота, бойова підготовка (ст. 5 Положення). Загальне керівництво дисциплінарним батальйоном здійснює Міністр оборони України (ч. 2 ст. 71 КВК)

Згідно з ч. 1 ст. 62 КК відбування покарання у виді тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців встановлюється на строк від шести місяців до двох років.

Розглядуваний вид покарання передбачено у санкціях як альтернативний за вчинення частини військових злочинів невеликої або середньої тяжкості. Водночас, якщо суд, враховуючи обставини справи та особу засудженого військовослужбовця строкової служби, вважатиме за можливе замінити йому позбавлення волі на строк не більше двох років триманням у дисциплінарному батальйоні на той самий строк, він вправі це зробити на підставі ч. 1 ст. 62 КК. Це може стосуватися не тільки військового, але й будь-якого іншого, вчиненого військовослужбовцем, злочину.

Тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців замість позбавлення волі не може застосовуватися до осіб, які раніше відбували покарання у виді позбавлення волі(ч. 2 ст. 62 КК) [4,с.242].

Час тримання в дисциплінарному батальйоні до строку військової служби не зараховується. Командуючий військами оперативного командування і командуючий ВМС України мають право зарахувати час перебування в дисциплінарному батальйоні до строку військової служби особам, які оволоділи військовою спеціальністю, добре знають і чітко виконують вимоги військових статутів та бездоганно несуть службу після звільнення з дисциплінарного батальйону, а також особам, звільненим з дисциплінарного батальйону, якщо вони, відбуваючи покарання, твердо стали на шлях виправлення, виявили високу дисциплінованість і чесне ставлення до праці та військової служби (ст. 62 Положення).

У разі, якщо засуджений, що відбуває покарання у виді тримання в дисциплінарному батальйоні, самовільно залишить його або вчинить акт дезертирства, він несе відповідальність відповідно за ст. 407 або ст. 408 КК.

7. Позбавлення волі на певний строк.

Позбавлення волі є основним видом покарання і як таке може призначатись лише тоді, коли воно передбачене в санкції відповідної статті особливої частини Кримінального кодексу України. Існує два види позбавлення волі – на певний строк і довічне. Довічне позбавлення волі передбачено Кримінальним кодексом тільки за умисне вбивство при обтяжуючих обставинах ( ст..112,; ч.2 ст.115, ч.3 чт.258; ст..348; 379; 400; ч.4 ст.404; ч.4 ст.404; ч.2 ст.438; ч.2 ст.439; ч.1 ст.442; ст..443). Довічне позбавлення волі не застосовується до осіб, що вчинили злочин у віці до 18 років і понад 65 років, а також до жінок, що були у стані вагітності під час вчинення злочину або на момент постановлення вироку [3,с.163].

Згідно з ч.1 ст. 63 КК України покарання у виді позбавлення волі полягає в ізоляції засудженого та поміщенні його на певний строк до кримінально-виконавчої установи.

Позбавлення волі на певний строк — одне з найбільш суворих покарань.. Воно застосовується тоді, коли суд дійде висновку, що досягнення цілей покарання шляхом призначення іншого виду покарання неможливе.

Позбавлення волі пов'язане з покладанням на засудженого суворих правообмежень: він позбавляється права вільного пересування, суттєво обмежується в розпорядженні своїм часом, спілкуванні з особами, які йому до вподоби, у виборі характеру роботи, участі у держаних виборах, застосовується регламентація часу роботи і відпочинку тощо.

Позбавлення волі встановлюється на строк від одного до п'ятнадцяти років ( ч.2 ст. 63 КК). Водночас при призначенні покарання за сукупністю вироків законодавець встановлює максимальний термін – двадцять п'ять років ( ч.2 ст.71 КК України ). Згідно зі ст.. 102 КК України покарання у вигляді позбавлення волі особам, які не досягли до вчинення злочину вісімнадцятирічного віку, не може бути призначене понад десять років і лише за особливо тяжкий злочин, поєднаний з умисним позбавленням людини життя, - на строк до п'ятнадцяти років [3,с.164].

Основними засобами виправлення і ресоціалізації засуджених є встановлений порядок виконання та відбування покарання (режим), суспільно-корисна праця, соціально-виховна робота, загальноосвітнє і професійно-технічне навчання, громадський вплив. Засоби виправлення і ресоціалізації засуджених застосовуються з урахуванням виду покарання, особистості засудженого, характеру, ступеня суспільної небезпеки і мотивів вчиненого злочину та поведінки засудженого під час відбування покарання (ч. ч. З і 4 ст. 6 КВК) [4,с.243].

Стосовно неповнолітніх осіб Кримінальний кодекс встановлює такі правила призначення покарання у вигладь позбавлення волі:

Loading...

 
 

Цікаве