WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаТеорія держави і права → Покарання та його види - Курсова робота

Покарання та його види - Курсова робота

Отже, інтегративні (змішані) теорії покарання поєднують ідеї абсолютної та відносної (утилітарної) теорій. Цілями покарання вони вважають залякування й відплату (кару), виправлення покараного, а також спеціальну та загальну превенцію.

Саме на такій інтегративній позиції стоїть КК України. У ч. 2 ст. 50 КК сформульовано цілі покарання: "Покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами.

Отже, цілі покарання (або складові мети покарання) становлять:

а) кара;

б) виправлення засудженого;

в) запобігання вчиненню нових злочинів з боку засудженого (спеціальна превенція);

г)запобігання вчиненню злочинів з боку інших осіб (загальна превенція).

Вони перебувають у нерозривній єдності між собою і досягнення кожної з них сприяє досягненню інших.

Кара за вчинений злочин переслідує мету відновлення соціальної справедливості. Це розплата засудженого за злочин, за ту шкоду, яку він завдав суспільству в цілому й окремим фізичним та юридичним особам. Засуджений розплачується за це обмеженням своїх прав і свобод [3,с.154].

Чим тяжчий злочин вчинено особою, чим негативніше вона характеризується, тим більша кара має її спіткати (мудрий народний вираз — "Катюзі по заслузі").

Застосування кари як акту відплати, при її адекватності вчиненому діянню, сприймається суспільством, не кажучи вже про потерпілих і їх близьких як задоволення почуття справедливості й обурення злочинною поведінкою засудженого, як вимога до нього спокутувати свою провину.

Кара полягає не тільки в обмеженні прав і свобод особи, що мають фізичний (позбавлення волі, громадські роботи тощо) і матеріальний (штраф, конфіскація майна тощо) характер. Каральна мета досягається і тим, що особа піддається ганьбі від імені держави. Сам факт засудження в багатьох випадках сильніше впливає на злочинця, ніж вказані обмеження [4,с.233].

Визнання законом кари як однієї з цілей покарання не позбавляє оцінку кари як неодмінної змістовної ознаки покарання. Одне органічно поєднується з іншим, доповнюючи його.

Мета виправлення засудженого полягає у тому, щоб, впливаючи-на нього під час виконання призначеного судом покарання, так змінити його особистість, аби перетворити злочинця на безпечну й нешкідливу для суспільства особу, хоча б і шляхом засвоєння ним неминучості відбування більш тяжкого покарання за вчинення нового злочину (так зване юридичне виправлення). Звичайно, кращою буде ситуація, за якої особа, що відбула покарання, внаслідок виховного впливу на неї стає свідомою законослухняною людиною, яка органічно відкидає для себе можливість подальших злочинних проявів, розуміючи їх суспільну небезпеку й глибоку аморальність (так зване соціальне виправлення). Досягнення такого результату закон "не планує", хоча на практиці він реально досягається в певній частині випадків[1,с.184].

Досягнення мети виправлення особи, що вчинила злочин, має починатися ще на стадії досудового слідства, завдяки швидкому встановленню особи, яка вчинила злочин, і всіх обставин справи, правильного обрання запобіжного заходу та щонайшвидшого надходження справи до суду. Під час судового розгляду справи має бути забезпечене призначення справедливого, законного й обґрунтованого покарання.

Під час виконання покарання (насамперед, його строкових видів) основними засобами виправлення особи є режим відбування покарання, суспільно-корисна праця, соціально-виховна робота, загальноосвітнє і професійно-технічне навчання, громадський вплив .

Ці засоби мають застосовуватися з урахуванням виду покарання, особистості засудженого, характеру, ступеня суспільної небезпеки і мотивів вчиненого злочину, поведінки засудженого під час відбування покарання (ч. З і 4 ст. 6 КВК).

Запобігання вчиненню нових злочинів засудженим (спеціальна превенція) полягає в тому, щоб поставити особу в такі умови, за яких вона, навіть бажаючи вчинити злочин, не могла б цього зробити. Ця мета досягається шляхом використання всіх законних обмежень прав і свобод, якими характеризується той чи інший вид покарання. І чим суворіший є вид покарання, тим більше можливостей для досягнення цієї мети. Це є справедливим, адже, ч|їм більш небезпечним є злочинець, тим більше підстав чекати від нього рецидивного прояву[1,с.185].

Найбільшу можливість досягнення вказаної мети забезпечують послідовно довічне позбавлення волі, позбавлення волі на певний строк, арешт, обмеження волі і т. п. Позбавлення можливості вчиняти певні категорії злочинів забезпечують такі види покарання як позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю, службові обмеження для військовослужбовців.

Запобігання вчиненню нових злочинів іншими особами (загальна превенція) полягає в попередженні злочинів з боку невизначеного кола осіб, які схильні до вчинення злочину і не відкидають можливості досягти своїх цілей вчиненням злочину, пі ляхом застосування покарання до осіб, які злочин вчинили. Запобіжна ціль досягається шляхом:

а)видання закону про кримінальну відповідальність;

б)призначення судом покарання конкретним особам;

в)виконання призначених покарань.

Отримання відомостей стосовно сказаного вище має залякувати нестійку особу застосуванням до неї, у разі вчинення злочину, аналогічних, а може й ще більш суворих заходів державного примусу. Одночасно важливим чинником у загальній превенції є виховний вплив відносно всіх членів суспільства в напрямку вироблення у них (або посилення наявності) позитивної моралі, переконань і поглядів [4,с.235].

Отже, всі цілі покарання нерозривно взаємопов'язані і будь-яке покарання має призначатися з розрахунком досягнення кожної мети окремо і всіх їх разом узятих.

Розділ 2. Система покарань, класифікація

2.1 Система покарань, її ознаки і значення

Система покарань є засобом реалізації мети, передбаченої законом. Існують немов би сходи покарань. Піднімаючись якими, злочинець, вчиняючи злочин за злочином, посилює собі покарання.

Система покарань — це встановлений кримінальним законом вичерпний перелік видів покарань, які розташовані послідовно від найменш тяжкого до найбільш тяжкого. Система покарань покликана забезпечити досягнення мети (цілей) покарання [3,с.154].

В основу побудови діючої системи покарань покладені такі принципи кримінального права як законність, справедливість і гуманізм.

Системі покарань притаманні такі ознаки:

а)її складові, тобто окремі види покарань, і, отже, система в цілому, встановлюються тільки законом про кримінальну відповідальність. Характер, зміст, межі, порядок і підстави застосування покарання визначаються тільки цим законом;

б)перелік покарань в системі є вичерпним і обов'язковим для судів всіх інстанцій. Суди не мають право самі "творити" які-небудь інші види покарань, як би доцільно таке "новотворення" не виглядало для конкретної кримінальної справи (принцип нема покарання без закону, тобто без вказівки в закон даний вид і розмір покарання);

в)система покарань побудована шляхом розташування різних видів покарань залежно від ступеню їх тяжкості послідовновід найменш тяжкого до найбільш тяжкого.

"Східці покарань" — називав таку побудову Ч. Беккаріа. Цей принцип відтворений і у санкціях окремих статей Особливої частини КК. Він орієнтує суд на першочергове використання більш м'якого виду покарання. Крім того, послідовне розташування видів покарань у їх системі визначає відносну суворість кожного з них стосовно інших, вказує на те, яке покарання може призначити суд при призначенні більш м'якого покарання, ніж передбачено законом, при заміні невідбутої частини покарання більш м'яким тощо [4,с.236]. Усі покарання Кримінального Кодексу викладені в системі, яка умовно поділяється за трьома аспектами класифікації покарань:

чітка класифікація кримінальних покарань, яку встановлює законодавець ( за ступенем суворості обмежень. Залежно від строку покарань);

психологічно – педагогічний вплив на злочинців і реалізація попереджувальної мети;

за колом – загальні і спеціальні суб'єкти.

Значення системи покарань полягає в тому, що вона:

а)відкриває простір для реалізації принципів кримінального права;

б)забезпечує досягнення мети покарання;

в)полегшує нормотворчу діяльність законодавця;

г)встановлює чіткі рамки для суду при призначенні ним покарання.

Діюча система покарань наведена в ст. 51 КК і включає в себе 12 видів покарань:

штраф;

позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу;

позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю;

громадські роботи;

виправні роботи;

службові обмеження для військовослужбовців;

конфіскація майна;

арешт;

обмеження волі;

тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців;

позбавлення волі на певний строк;

довічне позбавлення волі.

Треба зауважити, що у розділі XV Загальної частини КК "Особливості кримінальної відповідальності та покарання неповнолітніх" є ст. 98 КК, яка наводить систему покарань, що можуть бути застосовані до неповнолітніх. Вона складається з шести видів покарань, які за строками і розмірами відрізняються від загальної системи покарань у бік їх пом'якшення (про це — у відповідному розділі) [1,с.186].

Вказані види покарань можуть бути класифіковані за певними підставами. Найважливіше значення має класифікація покарань за самостійністю застосування і виконання: а) основні; б) додаткові; в) змішані (ст. 52 КК).

Loading...

 
 

Цікаве