WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаТеорія держави і права → Позбавлення суб’єктивного права на житло - Курсова робота

Позбавлення суб’єктивного права на житло - Курсова робота

Зроблено висновок що введення двох термінів – "суспільна потреба" і "суспільна необхідність" не має практичного значення, тому що термін "суспільна потреба" не передбачається у Конституції України та Цивільному кодексі України.

Примусовий викуп житла здійснюється у судовому порядку в випадках, передбачених законом, поза волею власника житла, з відшкодуванням йому ринкової вартості житла.

У підрозділі 2.4. "Підстави звернення стягнення на житло" розглянуто звернення стягнення на житло, зокрема, звернення стягнення на житло за зобов'язаннями власника та за іпотекою. Позбавлення права власності на житло на підставі звернення стягнення на майно за зобов'язанням власника найбільше поширено у судовій практиці. Звернення стягнення на житло може виникати із зобов'язання сплати комунальних платежів, інших обов'язкових платежів (податок на житло) та кредиту, забезпеченого іпотекою, в інших випадках. Стягнення може застосовуватися на житло в цілому або на його частку.

Підрозділ 2.5. "Примусове вилучення житла" присвячено визначенню правових питань навколо реквізиції, конфіскації житла і складається з двох підпунктів. У цивільному праві реквізиція і конфіскація житла як підстави позбавлення права власності цікаві тим, що цивільне право бере на себе тягар галузей публічного права по констатації припинення права приватної власності на майно. При застосуванні цих підстав відбувається взаємодія норм двох супергалузей права – публічного і приватного права, зокрема адміністративного, кримінального і цивільного права.

Підпункт 2.5.1. "Реквізиція житла". Визначено, що обов'язковою умовою проведення реквізиції, незалежно від обставин її проведення, є визначення порядку і розміру компенсаційних виплат.

Зроблено висновок, що реквізиція житла в практиці України не відбувалася, але ж вона допустима. Житло, що після аварії на ЧАЕС залишилося у зонах відчуження, втратило основне – якісні ознаки, які задовольняють інтереси людини, воно не має економічного змісту. Тому воно може бути віднесено до знищеного майна, майна, яке не існує та не має правового статусу.

Підпункт 2.5.2. "Конфіскація житла". У підпункті автор розглядає гносеологію питання (з вісімнадцятого по двадцять перше століття), поняття конфіскації, практику її застосування. На підставі аналізу законодавства, добутків юридичної наукі зроблено висновок, що від конфіскації житла необхідно відмовитися з таких причин: це істотно зачіпає інтереси членів сім'ї засудженого; після відбування покарання засуджена особа може позбавитися права власності на житло і місця проживання; конфіскація позбавляє засудженого і його сім'ю бази для подальшого розвитку сімейних відносин, матеріального благополуччя; це додаткові витрати для держави, бо соціальна політика спрямована на ліквідацію людей без певного місця проживання, безпритульних, реабілітацію осіб, що відбули покарання. Конфіскація житла не може називатися додатковим покаранням, тому що зачіпає права людини, пов'язані зі здатністю жити.

Розділ 3. "Позбавлення права користування житлом" складається із трьох підрозділів. У підрозділі 3.1. "Розвиток та сучасний стан інституту позбавлення права користування житлом" розглядаються етапи розвитку регулювання та застосування виселення з житла. На підставі аналізу законодавства та судової практики УРСР, автор дійшов висновок, що в цілому інститут виселення в житловому праві УРСР розвивався, виходячи не з інтересів людини, але з державної необхідності. Сучасний інститут виселення змінив гарантії, підстави, порядок. Тому що виселення стало наслідком позбавлення права користування житлом і не має самостійної функції, як це було за радянських часів.

Підстави позбавлення житлових правовідносин можуть залежати від певних юридичних фактів: стану житла (воно може загрожувати обвалом); поведінки наймача (руйнування ним житла, аморальна поведінка тощо); розірвання трудових правовідносин або закінчення навчання (службові приміщення, гуртожитки); волі наймача, наймодавця; несплати квартирної плати; закінчення строку, на який було укладено договір найму (ст. 821 ЦК України) тощо. Усі ці різні підстави пов'язані між собою тим, що здійснюються поза волею наймача та мають наслідок – виселення.

Наслідком позбавлення права користування житлом є виселення та, в певних випадках, відшкодування матеріальних збитків, надання іншого житла, визнання виселеної особи такою, що потребує надання житла соціального призначення.

Автором надається нова система класифікації виселення з житла. Пропонується до загальних гарантій житлових прав громадян при виселенні віднести: розірвання договору найму тільки на підставах та в порядку, передбачених законодавством; здійснення виселення тільки у судовому порядку; визнання громадянина, позбавленого суб'єктивного права на житло, таким, що потребує житла соціального забезпечення або права на банківський кредит для придбання житла. Крім того, виселення – це вид відповідальності, що застосовується лише відносно винної особи, здатної нести відповідальність за здійснені нею вчинки та протиправні дії. Тобто виселення допустиме лише як захід індивідуальної відповідальності.

Підрозділ 3.2. "Виселення з житла" складається з двох підпунктів. Підпункт 3.2.1. "Виселення без надання іншого житла". Автором встановлено, що виселення без надання житла стає все більш поширеним явищем. Для цього є кілька причин: по-перше, змінилася структура житлового фонду, до сімдесяти відсотків якого становить приватний фонд; по-друге, договір комерційного найму має більш поширений характер; по-третє, житло державного житлового фонду практично не будується, що не дає можливості поширенню договорів найму в державному житловому фонді як комерційного, так і соціального призначення. Крім того, таке виселення розглядається як захід цивільно-правової відповідальності за здійснення неправомірних дій, що порушують норми житлового права та права інших громадян.

Виселення без надання іншого житла можливе у наступних випадках: розірвання договору найму за вимогою наймача або наймодавця; визнання договору найму недійсним; у разі неправомірної поведінки наймача або членів його сім'ї; у разі визнання ордера на житло недійсним; внаслідок неправомірних дій осіб, які одержали ордер; виселення у зв'язку з позбавленням батьківських прав; зі службового житла — робітників і службовців, які припинили трудові відносини з підприємством, установою, організацією; з гуртожитків – сезонних, тимчасових працівників і осіб (які працювали за строковим трудовим договором і припинили роботу), осіб (що навчалися у навчальних закладах і вибули з них), а також працівників підприємств, установ і організацій, які поселилися в гуртожитку в зв'язку з виконанням професійних обов'язків (в разі звільнення їх за власним бажанням без поважних причин, за порушення трудової дисципліни або вчинення злочину); у разі припинення договору найму житла в будинку (квартирі), що належить громадянину на праві приватної власності; відносно піднаймачів і тимчасових мешканців у разі припинення договору найму житла; у випадку отримання компенсації за пай особи з колишнього подружжя (квартиру якого у житлово-будівельному кооперативі розділити неможливо); у разі виключення з членів житлово-будівельного кооперативу.

У підпункті 3.2.2. "Виселення з наданням житла" розглядається виселення з наданням іншого упорядкованого житла та виселення з наданням іншого житла. Зроблено висновок, що при наданні іншого упорядкованого житла людина може не отримати тих зручних для неї обставин життя, що були раніше: розташування будинку, технічне обладнання, ремонт та багато іншого, певного психологічного комфорту. Тому при наданні іншого упорядкованого житла людина не повинна бути позбавлена зручностей, які вона мала, користуючись попереднім житлом. До того ж, у законодавстві слід ставити питання про можливість відшкодування моральної шкоди, якщо переїзд всупереч волі наймача спричинив стійке психологічне страждання.

Підрозділ 3.3. "Позбавлення сервітуту членів сім'ї власника житла"

присвячено сервітутному праву на житло, яке виникає в сім'ї власника житла.

Особливість житлового сервітуту полягає в тому, що він виникає з сімейних стосунків. При встановленні такого сервітуту необхідно: наявність сімейних стосунків, спільне проживання та ведення спільного господарства. Сімейні стосунки можуть виникати між особами, які перебувають у шлюбі, у кровному спорідненні; між особами, які вважають себе родиною та ведуть спільне господарство. Крім того, для сервітуту необхідне спільне проживання.

Loading...

 
 

Цікаве