WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаТеорія держави і права → Позбавлення суб’єктивного права на житло - Курсова робота

Позбавлення суб’єктивного права на житло - Курсова робота

Особливість житла як об'єкта цивільних правовідносин в тому, що це товар з особливим характером та виконання ним соціальних функцій, які виявляють його цінність для суспільства. До них можна віднести: сприяння розвитку стабільних сімейних стосунків, подолання таких явищ, як бездомність, дитяча безпритульність, сприяння зміцненню та охороні здоров'я, як фізичного, так і психологічного.

При розгляді класифікації житла, особливу увагу приділено житловим будинкам. Видами житлового будинку є одноповерхові будинки, малоповерхові будинки (до 4-х поверхів) та багатоповерхові будинки. Запропонована класифікація житлових будинків: в залежності від стадії будівництва – будинки із завершеним будівництвом і незавершеним будівництвом, переплановані будинки, а також в залежності від можливості задовольнити потребу у проживанні – будинки, що відповідають санітарним, технічним вимогам і аварійні житлові будинки.

Доведено, що житло – це матеріальне благо, яке має економічний зміст, певну вартість (ринкову, балансову, залишкову) і забезпечує місце проживання для людини, а також є засобом забезпечення немайнових благ особи, таких як життя, особиста недоторканність, охорона здоров'я тощо.

У підрозділі 1.2. "Зміст суб'єктивного права на житло" аналізуються нові конституції держав Європи і Азії та зміни поглядів науковців на зміст права на житло. Зроблено висновок, що право на житло може розглядатися у широкому і вузькому розуміннях.

Автор доходить висновку, що проблема навколо забезпечення житлом людини, позбавленої житла, не можуть не враховуватися державою, яка рухається у напрямку європейської спільноти.

Зроблено висновок, що у зв'язку з численними порушеннями житлових прав дитини у суспільстві в житловому праві необхідно приділити особливу увагу забезпеченню житлом і гарантіям житлових прав дитини.

У підрозділі 1.3. "Недоторканність житла як один із засобів забезпечення суб'єктивного права на житло" зроблено висновок, що недоторканність житла – поняття, що перебуває в динаміці, тобто його розуміння розвивається і змінюється в міру розвитку самого суспільства і його зміст в різних державах може відрізнятися, в залежності від історії розвитку суспільства, національних звичок і традицій, релігійних і моральних норм.

Право на недоторканність житла має особливе значення для кожної особи, оскільки дотримання цього права є певною гарантією інших прав людини – права на життя, на особисту недоторканність, на володіння, користування і розпорядження своєю власністю тощо. Недоторканність житла гарантує людині, з одного боку, недоторканність його житла (захист від незаконного вторгнення), з іншого – житло не може бути вилучено державою, крім випадків, прямо передбачених у законі. Недоторканність житла може здійснюватися тільки за наявності визначених правових засобів, розвиненої правосвідомості населення і наявності правової культури посадових осіб, пов'язаних з питаннями недоторканності житла. Реалізація недоторканності житла можлива за наявності певних гарантій, які встановлені державою для захисту особистого життя від проникнення у житло і примусового виселення з нього, та базуються на повазі до приватного і сімейного життя людини.

Втручання у недоторканність житла може бути правомірним і неправомірним. У першому випадку це втручання можливе і без дозволу особи, але ж у випадках та в порядку, встановлених законом. В іншому випадку – це свавільне втручання, під яким слід розуміти умисне вторгнення в житло людини, в обставини її особистого життя, що здійснюється всупереч чинному законодавству без дозволу уповноваженої особи або без достатніх підстав.

Розділ 2. "Позбавлення права приватної власності на житло" складається з п'яті підрозділів і присвячений вивченню динаміки виникнення і існування правовідносин по позбавленню права приватної власності на житло.

Підрозділ 2.1. "Теоретичні і історичні засади позбавлення права приватної власності на житло". Констатовано, що у цивільному праві мало уваги приділяється позбавленню права приватної власності. Примусові підстави позбавлення права приватної власності, за загальним правилом, відносять до підстав виникнення права державної власності (що ближче до природи адміністративного права), внаслідок чого цивілісти уникають проблеми пояснення вторгнення публічних механізмів до цивільно-правового матеріалу, що недопустимо у правовій державі.

Проблема вилучення нерухомого майна для державних або суспільних потреб ще в ХІХ ст. у юридичній науці вважалася особливо важливою внаслідок винятковості цього інституту і приналежності його до двох різних галузей права. М. Венеціанов розробив три групи теорій, що пояснювали юридичну природу позбавлення права приватної власності. До першої відносилися теорії, що пояснювали юридичну природу експропріації з позицій цивільного права та мали назву приватноправових. Друга група побудована на принципах публічного права. Третя мала змішаний характер і пояснювала примусове відчуження з точки зору як приватного, так і публічного права. Дисертант обстоює третю теорію.

Автором розглянуто еволюцію підстав позбавлення права приватної власності на житло. До 1917 р. позбавлення або обмеження приватної власності охоплювалося містким поняттям "експропріація". Вона застосовувалася для задоволення державних і суспільних потреб: економічних (будівництво доріг, вулиць тощо), військових (спорудження фортець), духовно-моральних (спорудження і розширення церков, благодійних закладів, бібліотек та ін.), санітарних (будівництво лікарень), з метою внутрішньої безпеки (спорудження в'язниць, казематів) або для встановлення сервітуту. У законодавстві до 1917 р. безоплатне вилучення майна для державних і суспільних потреб не застосовувалося, існували вимоги про те, що перелік примусових підстав позбавлення права власності повинен бути вичерпним і міститися в нормативних актах, що мають найвищу юридичну силу (Іменний Найвищий Указ).

Радянський період нашої історії насичений численними нормативно-правовими актами різної юридичної сили, застосування яких позбавляло громадян права приватної власності на житлові будинки та квартири. Це націоналізація, позбавлення житла у зв'язку з депортацією населення та використанням його з метою отримання нетрудових доходів, вилучення надлишків житлової площі, володіння на праві власності більш ніж одним будинком, вилучення безнаглядного та безгосподарського житла.

Підрозділ 2.2. "Характеристика окремих підстав позбавлення права приватної власності на житло" аналізується правомірне та неправомірне позбавлення права приватної власності на житло.

Підпункт 2.2.1. "Правомірне позбавлення права власності на житло". Автор стверджує, щопозбавлення права власності на житло є широким поняттям, яке може включати у себе примусові підстави припинення права власності, позбавлення житла у результаті дій (правомірних або неправомірних), при втраті житлом якісних ознак, завдяки яким задовольняються житлові потреби людини. Розглянути правомірні підстави припинення права власності як добровільні, так і примусові.

Автором проведено аналіз поняття непридатного житла, депресивних районів, безхазяйного і безгосподарно утримуваного житла. Запропоновано безгосподарно утримуване житло вважати, як житло, власник якого відомий і який систематично не виконує обов'язки власника по утриманню житла, використовує його не за призначенням, що призводить до псування або руйнування цього житла та порушення прав сусідів.

У підпункті 2.2.2. "Неправомірне позбавлення права власності на житло" автором сформульовано висновок, що неправомірне позбавлення права власності на житло може виникнути у результаті недійсного правочину, незаконного правового акта, знищення житла у результаті протиправних дій (незаконне перепланування житла, підпал та інше).

На підставі аналізу судової практики автором пропонується встановлення деякі обмеження в здійсненні правочинів інвалідів І–ІІ групи, самотніх осіб, які досягли пенсійного віку. Таке обмеження можна встановити у формі наявності обов'язкової згоди на здійснення правочинів органів опіки.

За аналізом законодавства встановлено, що у нормах права відсутнє поняття несанкціонованого ремонту та відповідальності винних осіб при знищенні житла, у результаті такого ремонту. Тому автором пропонується для вирішення вказаної проблеми встановити правило, про проведення ремонту квартири з дотриманням правил безпеки співжиття, дозволеними засобами та методами, при наявності необхідних дозволів, якщо це передбачено законом.

Підрозділ 2.3. "Правове регулювання примусового викупу житла" присвяченооднієї з підстав втрати суб'єктивного права на житло є його примусовий викуп. Зокрема, житло може бути предметом примусового викупу за наступними підставами: примусове відчуження житла, яке є пам'яткою історії і культури (ст. 352 ЦК України); примусовий викуп житла у зв'язку з викупом земельної ділянки, на якій воно розташовано (ст. 351 ЦК України); примусове відчуження житла, що складає незначну частку спільної власності (ст. 365 ЦК України).

Loading...

 
 

Цікаве