WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаТеорія держави і права → Підстави для визнання нормативно-правових актів недійсними Конституційним Судом України: теорія і практика - Курсова робота

Підстави для визнання нормативно-правових актів недійсними Конституційним Судом України: теорія і практика - Курсова робота

2. Підстави і критерії визнання конституційності нормативно-правових актів Конституційним Судом України

В умовах демократичної, правової державності конституційна законність у сфері законотворчості насамперед спрямована на забезпечення принципу верховенства Конституції (її ст. 8). При цьому правовий характер Основного Закону України презумується. Визнання нормативно-правових актів неконституційними є одночасно свідченням їх неправового характеру. Тому будь-який названий акт у правовій державі повинен за змістом відповідати конституції, бути прийнятим у межах компетенції владного органу з додержанням встановленої процедури і форми, надрукованим і введеним в дію у визначеному законодавством порядку. „Конституційний закон — складова режиму законності"2. У той же час режим конституційної „законності у правовій державі передбачає наявність якісного законодавства, що відповідає вимогам суспільного розвитку, а також повну і безумовну реалізацію законів на практиці"3. Тому для забезпечення конституційної законності необхідно мати якісну нормативно-правову базу.

Прерогатива здійснювати конституційний контроль, що є „специфічною функцією компетентних державних органів із забезпечення конституційної законності, верховенства Конституції в системі нормативних актів, її прямої, безпосередньої дії у діяльності суб'єктів суспільних відносин на всій території держави"4, належить державним інституціям, серед яких центральне місце займає Конституційний Суд України. Як єдиний орган конституційної юрисдикції він вирішує питання про відповідність законів та інших правових актів Основному Закону України і дає офіційне тлумачення Конституції та законів України.

Забезпечення Конституційним Судом конституційності нормативно-правових актів є, по суті, реалізацією вимог принципу конституційної законності5, незважаючи, що терміни „конституційність" і „законність" у Законі про Конституційний Суд України належать до різних категорій системи нормативно-правових актів. Тому деякі автори стверджують, що виходити з того, що при закріпленні повноважень Конституційного Суду термін „конституційність" вживається як особливий аспект поняття „законність"6. Так, у п. 1 ст. 13 згаданого вище Закону визначається, що Конституційний Суд приймає рішення у справах щодо конституційності законів та інших правових актів Верховної Ради, актів Президента України, Кабінету Міністрів, правових актів Верховної Ради Автономної Республіки Крим. А у ст. 14 встановлюється, що до повноважень Конституційного Суду не належать питання щодо законності актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування, а також інші питання, віднесені до компетенції судів загальної юрисдикції. Але в цих формулюваннях не можна вбачати протиставлення конституційності і законності, оскільки сама Конституція є законом, хоча й основним, і вимоги законності щодо необхідності точного, неухильного і постійного виконання законів й інших нормативно-правових актів до неї належать також.

Ефективність діяльності Конституційного Суду із забезпечення конституційності зазначених актів вищих органів державної влади України безпосередньо залежить і від теоретичного розроблення питання про підстави для прийняття рішення щодо неконституційності та критеріїв оцінки конституційності актів. Взявши до уваги граматичні пояснення термінів „підстава" і „критерій"7, зрозуміло, що поняття підстави для прийняття рішення щодо неконституційності акта можна визначити як чітко передбачені у конституційному законодавстві юридичні умови, наявність яких дозволяє Конституційному Суду прийняти вмотивоване і детально обгрунтоване рішення щодо визнання акта в цілому чи в окремій його частині неконституційним. Суттєвою рисою підстав є те, що вони закріплені у законі. Так, ст. 15 Закону про Конституційний Суд України визначає, що підставами для прийняття Конституційним Судом рішення щодо неконституційності правових актів повністю чи в їх окремих частинах є: невідповідність Конституції України; порушення встановленої Конституцією процедури їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності; перевищення конституційних повноважень при їх прийнятті. Цей перелік слід вважати вичерпним.

Таким чином, фактичною підставою для прийняття рішення Конституційним Судом щодо неконституційності нормативно-правового акта буде наявність розбіжностей між певними властивостями, ознаками відповідного акта, що оцінюється на предмет неконституційності (зміст, процедура прийняття та оформлення, використання конституційних повноважень органом державної влади, який прийняв даний акт), і алгоритмом правового регулювання, встановленим Конституцією. Головне завдання Конституційного Суду якраз і полягає в тому, щоб відшукати вказані відмінності. В цьому аспекті одним з ефективних шляхів пошуку виступає вирішення проблеми застосування належних критеріїв оцінки конституційності названого акта, яка майже не розроблялась вітчизняною наукою конституційного права.

Критерій оцінки конституційності акта — це відмінні ознаки, на підставі яких Конституційний Суд може відрізняти конституційні акти від неконституційних. Вони належать до характеру перевірки змісту акта, процедури його розгляду, ухвалення або набрання ним чинності, його оформлення, правильності використання конституційних повноважень державним органом, що прийняв акт, з метою встановлення їх відповідності чи невідповідності конституційним приписам. Деякі критерії знаходять закріплення у законах. Разом з цим, вони є продуктом теорії і практики конституціоналізму в країні на певному етапі її розвитку. Іншими словами, критерії виступають такими ознаками, які дають можливість визначити фактичну конституційність (неконституційність) акта. Тобто, спираючись на дану ознаку, Конституційний Суд чітко встановлює: чим саме і як нормативно-правовий акт відрізняється від того еталона, який встановлений Конституцією України. При цьому потрібно враховувати, що оцінку конституційності даних актів слід проводити виходячи з усього тексту Основного Закону, оскільки цей текст є системним і всі складові Конституції є невід'ємними її частинами. Відповідно — вони мають однакову юридичну силу.

Невідповідність Конституції України — перша підстава для прийняття рішення Конституційним Судом щодо неконституційності нормативно-правового акта, її належить розуміти, насамперед, як невідповідність його змісту Конституції, що може бути встановлена за допомогою наступних критеріїв: формально-юридичного, апріорно-цільового, ціннісного, обсягу та меж правового регулювання.

Формально-юридичний критерій оцінки конституційності акта потребує виявлення буквального протиріччя змісту акта, що оцінюється, Конституції України. Конституційний Суд шляхом текстуального зіставлення двох норм встановлює наявність в оцінюваній нормі положень, що знаходяться в граматичному протиріччі з нормами Конституції.

Якщо буквального протиріччя не встановлено, то подальший аналіз конституційності акта передбачає застосування апріорно-цільового критерію. За його допомогою Конституційний Суд через тлумачення норм встановлює: чи відповідає за змістом акт, що оцінюється, закріпленим в Основному Законі принципам, цілям, завданням тощо.

У літературі виділяють загально-правовий критерій, який передбачає оцінку відповідності акта тим правовим цінностям, що історично складися у правовій системі, навіть тоді, коли вони не знайшли закріплення у Конституції8. Але специфіка Конституційного Суду України у тому, що він завжди при розгляді справ повинен виходити з тексту Конституції. Цінності ж, що не знайшли конституційного закріплення, конституційні традиції та звичаї можуть бути лише допоміжними засобами оцінки нормативно-правового акта.

Встановлення невідповідності Конституції України змісту названого акта передбачає оцінку обсягу та меж його правового регулювання. Через застосування цього критерію Конституційний Суд оцінює: чи забезпечується максимально широке, повне і, разом з тим, достатньо конкретне нормування суспільних відносин і чи відповідає воно Конституції України. Можливо, більш доцільно оцінювати обсяг та межі правового регулювання нормативного акта, взявши за основу процедуру виявлення порушення Конституції, запропоновану Бернардом Г. Сіганом9. Вказана процедура дає можливість поділити оцінку акта на окремі частини, стадії, що зменшує можливість впливу суб'єктивного фактора.

Loading...

 
 

Цікаве