WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаТеорія держави і права → Парадокс правового біхевіоризму трактату Геделя-Вітгенштейна - Курсова робота

Парадокс правового біхевіоризму трактату Геделя-Вітгенштейна - Курсова робота

Міністерство освіти і науки України

Ужгородський національний університет

Юридичний факультет

Реферат на тему:

Парадокс правового біхевіоризму трактату Геделя-Вітгенштейна

Ужгород 2009

Зміст

Розділ І. Загальна характеристика

Розділ ІІ. Парадокс основних чинників

Список використаних джерел та літератури

Розділ І. Загальна характеристика

З погляду права, поведінка може бути правомірною, юридично нейтральною, протиправною.

Поведінка суб'єктів права, що відповідає вимогам норм права в загальному вигляді, є правомірною, а та, що порушує їх — неправомірною. Соціальна природа правомірної поведінки в суспільстві обумовлена сутністю і соціальним призначенням права.

Особливо важливе значення має вивчення умов формування правомірної поведінки, чому в чималому ступені служать активна спрямованість і творчий характер держави і права. Без наукового осмислення природи правомірної поведінки неможливе плідне дослідження причин, форм здійснення правопорушень, а також засобів їхнього запобігання і методів боротьби з ними.

Про правомірну поведінку суб'єктів права можна говорити лише тоді, коли їхні дії відповідають ідеальної моделі, закріпленій в нормі права. Соціальною сутністю правомірної поведінки є її корисність і необхідність для суспільства.

Правомірна поведінка — це дотримання норм права з метою досягнення соціально-корисного результату, це відповідність поведінки вимогам норм права, тобто суб'єктивним правам і суб'єктивним юридичним обов'язкам, що виникають на їхній основі.

У юридичній літературі часто правомірна поведінка характеризується як суспільно корисне, що одержує позитивну оцінку з боку суспільства і держави, тобто необхідне і бажане.1

У працях по теорії держави і права правомірна поведінка розглядається також в зв'язку з розглядом питання про прояви юридичних фактів у житті людей – як поведінка, яка відповідає приписам законодавства, не порушує правових норм, здійснюється в рамках правопорядку, - однак, з суттєвим уточненням: правомірна поведінка виражається у формі як дії, так і бездіяльності людей, заснованої на свідомому виявленні їх волі.2

Необхідність правомірної поведінки міститься в нормах права, насамперед у зобов'язуючих чи тих, що забороняють, а бажаність поведінки відбивається як в уповноважуючих, так і в заохочуючих, рекомендаційних нормах, тому що держава зацікавлена в такому варіанті поведінки (наукова і художня творчість, підвищення своєї кваліфікації і т.д.) і всіляко його підтримує.

У деяких працях по теоретичним проблемам держави і права особливо підкреслюється масовість, суспільна корисність даного соціально-правового явища, його необхідність і бажаність для держави, суспільства, громадян, дається суспільно-політична характеристика правомірної поведінки, досліджуються мотиваційні засоби для її спонукання. 3

Форми правомірної поведінки пов'язані з формами реалізації права, власне кажучи, збігаються з ними цілком. Іншими словами, правомірна поведінка означає реалізацію правових розпоряджень, а в залежності від їхнього характеру виступає у формі дотримання, виконання, використання, застосування права. Дотримання заборон, виконання обов'язків, використання наданих прав, застосування права спеціальними суб'єктами - суть правомірної поведінки.4

У ряді праць трактування поняття правомірності поведінки дається досить широко: вважається, що все, що не заборонено, правомірно. Югославський юрист Р. Лукич вважає, наприклад, що відмінність між двома видами поведінки, регульованої правом, "виникає лише тоді, коли з'являється необхідність примусового застосування санкції.

В тому випадку, якщо суб'єкт, якому адресована санкція, сам виконує її приписи, його поведінка нічим не відрізняється від поведінки, передбаченої диспозицією".5

При дослідженні проблеми правомірної поведінки є ще один дуже істотний аспект — це механізм його формування, аналіз якого дає відповідь на питання, чому в тій чи іншій ситуації суб'єкт діє правомірно.

Безсумнівно, що форма правомірної поведінки в кожному конкретному випадку індивідуальна, зв'язана зі специфікою мотивів, цілей. Однак загальними якостями, властивими усім формам, є:

— свідоме дотримання правових приписів з метою досягнення визначеного позитивного результату;

— уникнення несприятливих наслідків, що можуть наступити за порушення правових норм.

Іноді мотиви правомірної поведінки визначаються спеціальною метою — зміцнити законність і правопорядок. Особливе значення вивчення цих мотивів має, наприклад, у практичній діяльності виправно-трудових установ, коли необхідно з'ясувати, чому засуджений діє правомірно: на основі знання права, позитивного відношення до норм, що регламентують його поводження, на основі переконання, що формується, чи з почуття страху, бажання одержати додаткові пільги, переваги тощо.

Суспільна необхідність правомірної поведінки виражається у вигляді прав і обов'язків, закріплених у законі. Реалізувати своє суб'єктивне право — значить зробити в активній формі ті дії, що допускаються правом, виконати юридичний обов'язок, тобто виконати активні дії, дотриматись юридичного обов'язку чи утриматися від здійснення яких-небудь дій.6

Структура правомірної поведінки являє собою єдність чотирьох елементів: суб'єкта, об'єкта, суб'єктивної й об'єктивної сторін.

Суб'єктами виступають фізичні чи юридичні особи, визнані такими у встановленому державою порядку. Об'єктами правомірної поведінки є предмети матеріального світу чи поведінка суб'єктів.

Об'єктивна сторона включає всі елементи, що характеризують правомірне діяння як акт зовнішньої дії, тому що про помисли і почуття конкретних осіб можна судити лише по одній ознаці — їх діям. Правомірні вчинки суб'єктів відрізняються один від одного, а також від протиправних і юридично нейтральних саме своєю зовнішньою стороною.

Суб'єктивна сторона правомірного діяння відбиває його внутрішню сторону. Її характеризують насамперед мотиви, з яких виходять правомірно діючі учасники суспільних відносин, а також мети, на яку спрямовані їхні дії чи бездіяльність.

Таким чином, правомірна поведінка Геделя — це засвоєння особою і відтворення нею у своєму діянні всіх соціальних норм суспільства, свідоме, вольове поводження, спрямоване на досягнення особистого чи суспільного блага.7

Види правомірної поведінки можна класифікувати за різними підставами. У залежності від зовнішнього прояву (волевиявлення) вони виступають у вигляді дій чи бездіяльності, пов'язаних з активною чи пасивною формою поведінки.

Форми реалізації права збігаються з формами правомірної поведінки (дотримання, виконання, використання, застосування).

На наш погляд, зазначені три форми реалізації права досить повно охоплюють всі ті правомірні дії особи, які стають необхідними для реалізації права.

В зв'язку з цим слід відмітити, що питання про форми реалізації права залишається предметом дискусії в юридичній літературі, як і питання про те, що включати в реалізацію об'єктивного і суб'єктивного права.

В даній роботі поведінка розглядається як вираження правомірної діяльності особи, виражаюче реалізацію норм об'єктивного права, як дозволену поведінку особи в рамках її суб'єктивного права.8

У залежності від суб'єкта правомірної поведінки розрізняють діяння громадян, державних органів, громадських організацій, а по галузевій приналежності норм виділяють вчинки адміністративно-правові, цивільно-правові, державно-правові і т.п.9

Правомірна поведінка пов'язана з правовою активністю — внутрішньо усвідомленим, цілеспрямованим, суспільно корисним, ініціативним діянням суб'єктів у сфері права.

Об'єктивна сторона правової активності містить не просто суспільно корисне, цілеспрямоване, що має позитивний результат діяння, а головне, ініціативне з боку суб'єкта діяння. Суб'єктивна ж сторона характеризується не тільки усвідомленням потреб і інтересів ініціативної діяльності, але і готовністю до неї.

Основними рисами правомірної поведінки, що визначають її соціальну цінність виступають її масовість і суспільна корисність, а також дисциплінованість, добровільність і усвідомленість, впевненість і відповідальність особи в своїх діях, її активність у виконанні обумовлених правом дій.

Суть даного виду поведінки визначається характером суспільних відносин, що охороняються державою за допомогою права. Звідси правомірність у вчинках – це юридичне вираження соціальної прийнятності, суспільної корисності певних видів поведінки людей, що являє собою реальність юридичних гарантій прав людини, а також високий рівень законності і стійкість правопорядку в цілому.10

Правомірна поведінка у всіх її різновидах виступає важливою передумовою гармонічного розвитку особистості, розкриття її творчих та інтелектуальних здібностей, формування моральних якостей.

Loading...

 
 

Цікаве