WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаТеорія держави і права → Особливості провадження в справах неосудних осіб і осіб , які захворіли душевною хворобою після вчинення злочину - Курсова робота

Особливості провадження в справах неосудних осіб і осіб , які захворіли душевною хворобою після вчинення злочину - Курсова робота

У разі з незгодою з постановою слідчого (за наявності підстав для закриття справи або повернення її на додаткове розслідування) суддя вносить справу на розгляд розпорядчого засідання суду.

Постановою про внесення справи в судове засідання суддя зобов'язаний вирішити питання, пов'язані з підготовкою її розгляду ( п. 4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 19 березня 1982 року "Про судову практику по застосуванню примусових заходів медичного характеру" ) :

1. Про день і місце слухання справи ;

2. Про виклик у судове засідання прокурора й захисника ;

3. Про список осіб , які підлягають виклику до суду ;

4. Про витребування додаткових доказів ;

5. Про можливість участі в судовому засіданні особи , щодо якої розглядається справа ;

6. Про необхідність виклику в судове засідання експерта ;

7. Усі інші питання, які стосуються підготовчих до судового розгляду дій.

Розгляд справи по суті провадиться у відкритому судовому засіданні з обов'язковою участю прокурора та захисника.

Участь особи , щодо якої розглядається справа, не є обов'язковою і може мати місце лише в тому разі, якщо цьому не перешкоджає характер її захворювання. В судове засідання викликається законний представник неосудного. Суд зобов'язаний забезпечити йому можливість знайомитися з матеріалами справи, брати участь у дослідженні доказів, подавати докази, заявляти відводи і клопотання і вправі , при необхідності, допитати його як свідка.

У необхідних випадках, коли експертиза неповна чи недостатньо зрозуміла або потрібно поставити експерту додаткові запитання, в судове засідання викликається експерт-психіатр, який брав участь у проведенні експертизи надосудовому розслідуванні.

Суд, також, правомочний призначити повторну судово-психіатричну експертизу. При призначенні повторної експертизи постановка питання про правильність висновків попередньої експертизи є некоректною, відповіді на це питання експерти не дають. Питання обґрунтованості, правильності, вірогідності експертних висновків правомочні вирішувати лише особи, у провадженні яких знаходиться кримінальна справа .[22;10]

Ніякого спрощення під час судового розгляду справи суд не повинен допускати. Необхідно виконувати всі процесуальні дії у підготовчій частині судового засідання, а під час судового слідства в повному обсязі дослідити всі докази.

В судовому засіданні допитуються свідки та перевіряються докази, що доводять або спростовують вчинення даною особою суспільно небезпечного діяння, а також перевіряються інші обставини, які мають істотне значення для вирішення питання про застосування примусових заходів медичного характеру (ч. 4 ст. 419 КПК). Висновок експертів-психіатрів підлягає ретельній оцінці в сукупності з іншими доказами .

Якщо особа, щодо якої розглядається справа, викликана в судове засідання, суд вислуховує її пояснення, а потім – висновок експерта (ч. 5 ст. 419 КПК ). При цьому слід мати на увазі, що, відповідно до статті 65 КПК, пояснення такої особи не можуть розглядатися як джерела доказів у справі і на них не можна посилатися в постанові чи ухвалі суду для обґрунтування рішення у справі .

Після закінчення судового слідства висловлює свою думку прокурор, а потім захисник ( ч. 5 ст. 419 КПК ).

Отже, судові дебати в цих справах, на відміну від інших кримінальних справ не відкриваються.

Заслухавши думку прокурора й захисника, суд виходить у нарадчу кімнату, де вирішує такі питання :

1. Чи мало місце суспільно небезпечне діяння, із приводу якого порушена справа ;

Чи вчинене це діяння особою, щодо якої розглядається справа ;

2. Чи вчинила особа зазначене діяння в стані неосудності, чи захворіла вона після вчинення злочину на душевну хворобу, яка виключає застосування покарання ;

3. Чи слід застосовувати до цієї особи примусовий захід медичного характеру і якщо слід, то який саме (ст. 420 КПК) .

Закон передбачає, що такий захід застосовується лише до осіб, які є суспільно небезпечними ( ч. 2 ст. 416 КПК ), і вид його обирається судом залежно від душевного захворювання особи, характеру і ступеня суспільної небезпечності вчиненого нею діяння ( ч. 2 ст. 13 КК ).

Про застосування примусового заходу медичного характеру суд виносить ухвалу, а суддя постанову ( ч. 1 ст. 421 КПК ). В описовій її частині повинні бути викладені встановлені судом обставини вчиненого, наведені докази дана юридична оцінка діям особи і наведені мотиви прийнятого рішення.

В резолютивній частині вказується про звільнення особи від кримінальної відповідальності ( якщо вона вчинила суспільно небезпечне діяння в стані неосудності) або від покарання ( якщо особа захворіла душевною хворобою після вчинення злочину, але до винесення вироку ) і про застосування конкретного примусового заходу медичного характеру . В ухвалі ( постанові ) також повинно бути вказано, що питання про відшкодування матеріальної шкоди, заподіяною цією особою, підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства. Вирішення цивільного позову в цих справах не допускається.

Призначаючи примусове лікування, суду одночасно необхідно внести ухвалу ( постанову) про скасування з часу доставки неосудного до лікувального закладу запобіжного заходу, якщо останній був до нього застосований . Питання про речові докази вирішується в такому ж порядку, як і в інших кримінальних справах ( ст. 81 КПК ).

Суд також може винести ухвалу, а суддя-постанову про направлення справи на додаткове розслідування або про закриття справи, якщо визнає непотрібним застосувати примусові заходи медичного характеру або за наявності обставин , передбачених ст. 6 КПК, а також у разі недоведеності вчинення суспільно небезпечного діяння особою, щодо якої розглядається справа ( ч. 2 і 3 ст. 421 КПК). При закритті справи щодо неосудного суд повинен повідомити про це органам охорони здоров'я для здійснення необхідного лікувального нагляду. Справу, закриту в зв'язку з недоведеністю вчинення суспільно небезпечного діяння неосудним, суд після набрання ухвалою законної сили надсилає прокурору для вжиття заходів по встановленню особи яка вчинила це діяння .

При провадженні по застосуванню примусових заходів медичного характеру слід мати на увазі і такі ситуації :

1. Вчинене неосудним діяння, яке відповідно до кримінального закону може бути визнане суспільно небезпечним лише за умови застосування до нього раніше за такі ж дії заходів адміністративного стягнення, не може бути визнане суспільно небезпечним, якщо при застосуванні таких заходів він також перебував у стані неосудності, бо ці заходи щодо неосудних застосовуватися не можуть, а помилково застосовані юридичного значення не мають. Така справа підлягає закриттю.

2. Якщо при розгляді кримінальної справи, що надійшла до суду в звичайному порядку буде встановлено, що підсудний під час вчинення суспільно небезпечного діяння був у стані неосудності або в подальшому захворів на психічну хворобу, яка позбавляє його можливості усвідомлювати свої дії або керувати ними, суд повинен винести про це мотивовану ухвалу, а суддя – постанову і продовжити розгляд справи за правилами, встановленим в 34 главі КПК України для вирішення питання про застосування примусових заходів медичного характеру ( ст..КПК).

3. В одному судовому засіданні може бути розглянута судом кримінальна справа щодо підсудного, який притягується до кримінальної відповідальності і відносно неосудного про застосування примусових заходів медичного характеру, які разом вчинили суспільно небезпечне діяння. Після закінчення в такій справі судового слідства, заслухавши думку прокурора і захисника з питань, які суд повинен вирішити у справах про застосування примусових заходів медичного характеру ( ст. 420 КПК ), суд переходить до судових дебатів, надає останнє слово підсудному ( ст. 318, 319 КПК ) і йде до нарадчої кімнати для постановляння вироку щодо підсудного та ухвали щодо неосудного. В цьому ж порядку можуть розглядатися справи, в яких окремі співучасники групових злочинів захворіли душевною хворобою після вчинення злочину ( п. 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 19 березня 1982 р.).

Суд згідно зі статтею 13 КК України може застосувати як примусові заходи медичного характеру поміщення в психіатричну лікарню:

Із звичайним наглядом – щодо душевно хворого, який за своїм психічним станом і характером вчиненого суспільно небезпечного діяння потребує тримання в лікувальному закладі і лікування в примусовому порядку ;

З посиленим наглядом – щодо душевно хворого, який учинив суспільно небезпечне діяння, не пов'язане з посяганням на життя громадян і за своїм психічним станом не являє загрози для оточуючих, але потребує тримання у лікувальному закладі і лікування в умовах посиленого нагляду ;

Із суворим наглядом – щодо душевно хворого, який за своїм психічним станом і характером вчиненого суспільно небезпечного діяння є особливо небезпечним для суспільства і потребує тримання в лікувальному закладі та лікування в умовах суворого нагляду. Суд не вправі зазначати в ухвалі назву конкретної психіатричної лікарні, в якій провадитиметься примусове лікування, і його строк .

Розглядаючи справи про застосування примусових заходів медичного характеру, суди повинні ураховувати, що такі заходи у вигляді поміщення в психіатричну лікарню з звичайним, посиленим або з суворим наглядом, передбачені ст. 13 КК України, можуть застосовуватися відносно осіб, які вчинили суспільно небезпечні діяння в стані неосудності або вчинили такі діяння в стані осудності, але захворіли до винесення вироку на душевну хворобу, що позбавляє їх можливості усвідомлювати свої дії або керувати ними. Порядок провадження у цих справах установлений главою 34 КПК України . Питання, пов'язані із застосуванням примусових заходів медичного характеру відносно осіб, які захворіли на хронічну душевну хворобу під час відбуття покарання, вирішуються у відповідності з вимогами ст. 411 КПК України.

Loading...

 
 

Цікаве