WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаТеорія держави і права → Особливості провадження в справах неосудних осіб і осіб , які захворіли душевною хворобою після вчинення злочину - Курсова робота

Особливості провадження в справах неосудних осіб і осіб , які захворіли душевною хворобою після вчинення злочину - Курсова робота

"Особливості провадженняв справах неосудних осіб і осіб , які захворіли душевною хворобою

після вчинення злочину "

План:

Вступ

1. Провадження досудового розслідування в справах неосудних осіб і осіб, які захворіли душевною хворобою після вчинення злочину з точки зору кримінально – процесуального права .

2. Особливості призначення судово – психіатричної і судово – психологічної експертизи .

3. Значення висновків судово – психіатричної і судово – психологічної експертизи для провадження в кримінально–процесуальному праві України .

4. Розгляд кримінальних справ неосудних осіб і осіб , які захворіли душевною хворобою після вчинення злочину в судах України .

Висновок

Література

Вступ

Відповідно до ст. 22 Кримінального кодексу України не підлягає покаранню особа, яка вчинила злочин у стані осудності, але до винесення судом вироку захворіла на душевну хворобу, що позбавило її можливості усвідомлювати свої дії або керувати ними. До такої особи за призначенням суду можуть застосовуватись примусові заходи медичного характеру, а після одужання вона може підлягати покаранню.

На відміну від неосудних осіб, що не підлягають кримінальній відповідальності і чиї діяння не визнаються злочинами, особи, які захворіли на глибокий психічний розлад після вчинення злочину, визнаються такими, що вчинили злочин, є осудними,  щодо скоєного ними діяння, але не підлягають покаранню до свого одужання .

З вищезазначеного можна зробити висновок, що діяння неосудних осіб і осіб, які захворіли душевною хворобою після вчинення злочину вимагають застосування спеціальних знань і правил при кваліфікації та застосуванні норм кримінального і кримінально-процесуального права .

Саме з'ясування цих особливостей і є основною метою даної роботи .

1. Особливості провадження досудового розслідуванняв справах неосудних осіб і осіб , які захворіли душевною хворобою після вчинення злочину з точки зору кримінально – процесуального права .

Відповідно до статті 111 КПК України у справах про суспільно небезпечні діяння, вчинені особою в стані неосудності, а також осіб, які захворіли на душевну хворобу після вчинення ними злочину , провадження попереднього слідства є обов'язковим .

Кримінальні справи про діяння душевнохворих порушуються на загальних підставах і розслідуються в звичайному порядку .

Згідно ч. 3 ст. 44 КПК України захисник допускається до участі в таких справах з моменту отримання доказів про душевне захворювання особи , причому, відмова від захисника не може бути прийнята слідчим ( ч. 3 ст. 46 КПК ). Також треба враховувати, що з цих осіб не може бути стягнута сума для оплати праці адвоката за здійснення захисту . Витрати по захисту можуть відноситися на рахунок держави .

При досудовому розслідуванні провадяться всі необхідні слідчі дії для всебічного й повного з'ясування обставин вчиненого суспільно небезпечного діяння й особи, яка його вчинила, обставин, які характеризують цю особу та її душевне захворювання, причин та умов, які сприяли вчиненню цього діяння .

Психічний стан визначається судово психіатричною експертизою, яка призначається після встановлення факту вчинення діяння даною особою. Призначення вищевказаної експертизи, згідно п. 3 ст. 76 КПК, є обов'язкове.

Після закінчення розслідування справи душевнохворого слідчий виносить постанову про закриття справи за наявності обставин, передбачених ст. 6 КПК (обставини, що виключають провадження в кримінальній справі), чи при недоведеності участі душевнохворого у вчиненні суспільно небезпечного діяння або якщо ( згідно ч. 3 ст. 417 КПК) на підставі висновку судово-психіатричної експертизи та інших доказів буде встановлено, що особа під час вчинення суспільно небезпечного діяння була в неосудному стані або в подальшому захворіла душевною хворобою, яка позбавляє її можливості усвідомлювати свої дії або керувати ними, складається постанова про направлення справи до суду для вирішення питання про застосування примусових заходів медичного характеру.

В постанові про направлення справи до суду для вирішення питання про застосування примусових заходів медичного характеру повинні бути викладені всі докази, які підтверджують вчинення цією особою суспільно небезпечного діяння, а також дані, які підтверджують, що вона захворіла на душевну хворобу. До цієї постанови обов'язково додається список осіб, які підлягають виклику в судове засідання, а також інші додатки, аналогічні тим, що додаються до обвинувального вироку . Потім ця постанова надсилається разам із справою надсилається прокуророві (ст. 226, 417 КПК) .

Слідчий або прокурор не вправі закрити кримінальну справу на тій підставі, що немає необхідності в застосуванні до душевнохворого примусових заходів медичного характеру. Прийняти таке рішення може тільки суд ( ч. 1 ст. 421 КПК).

Слід мати на увазі, що відповідно до статті 12 КК примусовий захід медичного характеру може бути застосовано судом також до особи, у якої в процесі досудового розслідування чи розгляду справи в суді встановлено тимчасовий розлад душевної діяльності, який позбавляє її можливості усвідомлювати свої дії або керувати ними, якщо за характером вчиненого діяння і своїм психічним станом ця особа становить небезпеку для суспільства і потребує лікування в примусовому порядку.

Одержавши справу із зазначеною постановою слідчого , прокурор згідно ст. 418 КПК, вчиняє одну з наступних дій :

1. Погодившись із постановою , затверджує її і надсилає справу до суду ;

2. Повертає справу із своєю письмовою вказівкою слідчому для проведення додаткового досудового розслідування, якщо визнає, що психіатрична експертиза та інші докази зібрані у справі, є недостатніми для того, щоб зробити висновок про психічний стан особи, або що у справі не зібрано достатніх доказів про те, що суспільно небезпечне діяння вчинено даною особою .

Слідчий і прокурор також мають право закрити кримінальну справу за наявності обставин, передбачених ст. 6 і п. 2 ст. 213 КПК України.

Крім рішень, зазначених у ст. 418 КПК, прокурор вправі прийняти й інші рішення:

Внести зміни в постанову слідчого або накласти нову , якщо вона не відповідає матеріалам справи або вимогам закону ;

Доповнити чи скоротити список осіб, які підлягають виклику в судове засідання ;

Закрити справу на тих же підставах, що і слідчий .

При розгляді справи в порядку ст. 418 КПК прокурор має дотримуватися строку, передбаченого ст. 233 КПК, і орієнтуватися на питання, передбачені ст. 228 КПК.

2. Особливості призначення судово-психіатричної й судово-психологічноїекспертизи.

Згідно ст. 75 КПК експертиза призначається у випадках, коли для вирішення певних питань при провадженні в справі потрібні наукові, технічні або інші спеціальні знання. Стаття 76 КПК, також, визначає підстави, при наявності яких призначення експертизи є обов'язковим серед них є наступна : для визначення психічного стану підозрюваного або обвинуваченого при наявності в справі даних, які викликають сумнів щодо його осудності (п. 3 ст. 76 КПК).

Питання про те, чи потрібно призначати експертизу, вирішують слідчі органи, суддя й суд при провадженні справи. Стаття 76 КПК передбачає винятки з цього правила, тому що перераховані в ній питання завжди вимагають для їх вирішення спеціальних знань в галузі судової медицини чи психіатрії.

Судово – психологічна експертиза призначається у випадках , коли для з'ясування важливих по справі обставин вимагаються спеціальні психологічні знання. Вона направлена на дослідження непатологічних явищ психіки і тому проводиться переважно по відношенню психічно здорових людей .

Призначення судово - психологічної експертизи доцільне, якщо психічне здоров'я осіб, що направляються на експертизу не викликає сумнівів у представників слідчих органів чи підтверджено висновком судово-психіатричної експертизи . Тому судово - психологічна експертиза не повинна передувати судово-психіатричній чи проводишся паралельно їй .

Традиційно на сьогодні є поділ судово - психологічної експертизи на три основні види :

1.Експертиза неповнолітніх (свідків, потерпілих , обвинувачених);

2.Експертиза властивостей особи, основних мотивів, що закріпилися в життєдіяльності суб'єкта ;

3. Експертиза особливого стану, в тому числі і фізіологічного афекту .[10;9]

Підставами звернення до судово-психологічної експертизи є наявність у особи, щодо якої відбувається провадження в кримінальній справі , є :

1. Відставання рівня психологічного розвитку від вікової норми ;

2. Перенесення чи наявність психічного захворювання ;

3. Перенесення чи наявність соматичних захворювань, особливо інфекційних, хронічних або невиліковних ;

4. Наявність особливостей, які свідчать про крайню неврівноваженість, підвищену емоційність, або агресивність , порушення в таких психологічних процесах, як сприйняття, увага, уява, пам'ять, запам'ятовування чи відтворення , мислення .

5. Асоціальна поведінка потерпілого, яка провокує до здійснення злочину, наявність окремих ознак, що передбачають можливість сильного душевного хвилювання правопорушника ;

6. Нерозуміння чи неналежна моральна оцінка соціальної суті й значимості своїх дій ;

7. Сумніви в дійсності показань свідка і потерпілого, що базуються на їх невідповідності характеру ситуації, інших даних ;

8. Невідповідність встановлених мотивів злочину характеру скоєного ;

9. Сумніви в дійсності авторства письмового тексту ;

10. Незвичайність, дивакуватість мотивації поведінки обвинуваченого ;

11. Різка відмінність поведінки обвинуваченого від традиційно властивої відповідним віковим і статевим групам ;

12. Невідповідність характеру поведінки меті й мотивам здійсненого ;

13. Духовна "глухота" правопорушника ;

Loading...

 
 

Цікаве