WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаТеорія держави і права → Основні положення міжнародного торгового права - Курсова робота

Основні положення міжнародного торгового права - Курсова робота

13. Державам, які не мають виходу до моря, необхідно надати максимум можливостей, які б дали їм змогу подолати вплив внутріконтинентального положення на їх торгівлю.

14. Повна деколонізація відповідно до Декларації ООН про надання

незалежності колоніальним країнам і народам є необхідною умовою економічного розвитку та здійснення суверенних прав країн на природні багатства.

4. Міжнародні торгівельні договори

Міжнародні торговельні договори — це угоди між двома чи більшою кількістю держав, які встановлюють їх взаємні права та обов'язки. Торговельні договори можуть укладатись як на дво-, так і на багатосторонній основі. Прикладами багатостороннього економічного договору є Генеральна угода з тарифів і торгівлі, Генеральна угода з торгівлі послугами, Угода про регулювання взаємовідносин країн СНД у сфері торговельно-економічного співробітництва (1992 p.). Ідею створення конвенцій про уніфікацію права міжнародної купівлі-продажу товарів висунув голландський юрист Е. Рабле. Робота розпочалася 1926 р. З 1928 р. її виконувала Конференція з міжнародного приватного права під контролем голландського уряду. У 1930 р. цю тему почав розвивати Міжнародний Інститут уніфікації приватного права (УНІДРУА, фр. — UNIDROIT) у Римі, що діяв під егідою Ліги Націй. Проект конвенції був поданий до Ради Ліги Націй у 1935 p., а потім переданий на розгляд державам-членам Ліги. 24 уряди надіслали свої зауваження. Рада директорів УНІДРУА у травні 1941 р. схвалила доопрацьований проект. Подальшу роботу зупинила війна. У 1951 р. уряд Голландії скликав у Гаазі Дипломатичну конференцію за участю 25 держав, представників Європейської економічної комісії, УНІДРУА, Міжнародної торговельної палати. Конференція схвалила основні положення проекту конвенції та створила робочу комісію для його доопрацювання. Новий проект у 1955 р. був переданий урядом Голландії заінтересованим країнам. У 1963 р. Європейська економічна комісія завершила роботу над остаточним проектом. 2—25 квітня 1964 р. відбулася Дипломатична конференція за участю 28 держав. Результатом її роботи стали дві конвенції. Одна з них стосувалася уніфікованого права з міжнародної купівлі-продажу матеріального рухомого майна, інша — уніфікованого права про укладення договорів з міжнародної купівлі-продажу матеріального рухомого майна.

Конвенції мали складну внутрішню структуру, громіздку і малокорисну систему критеріїв суб'єкта та об'єкта. Стало зрозумілим, що конвенції не дістануть широкого міжнародного схвалення. Постала потреба створити кращий і водночас простіший міжнародно-правовий акт. Резолюція XXI сесії Генеральної Асамблеї ООН від 17 грудня 1966 р. зафіксувала, що відмінності в законах різних країн з питань торгівлі є однією з перепон на шляху її розвитку. Того ж року Генеральна Асамблея ООН створила Комісію з права міжнародної торгівлі ООН (ЮНСІТРАЛ). Унаслідок її діяльності в 1980 р. у Відні на дипломатичній конференції було прийнято Конвенцію ООН про договори міжнародного продажу товарів (United Nations Convention on Contracts for the International Sale of Goods) (Документ A/CONF, 97/18). Конвенція була спрямована на подолання суперечностей між національними системами регулювання договору купівлі-продажу та міжнародним характером нинішнього торговельного обміну. Конвенція є компромісом між різними правовими та соціально-економічними системами. Вона застосовується під час укладення договорів купівлі-продажу товарів між сторонами, якщо їх торговельна діяльність здійснюється в різних державах і якщо обидві держави є учасницями Віденської конвенції або ж норми приватного міжнародного права вказують на право Договірної держави.

Конвенція не застосовується до продажу товарів:

• що купуються для особистого, сімейного або домашнього вжитку;

• з аукціону;

• у порядку виконавчого провадження іншим способом згідно із законом;

• цінних паперів і грошей;

• суден водного та повітряного транспорту, а також суден на повітряній подушці;

• електроенергії.

Положення Віденської конвенції не застосовуються також до договорів:

• на постачання товарів, які підлягають виготовленню, якщо сторона-замовник зобов'язується поставити значну частину матеріалів, необхідних для їх виготовлення;

• у яких обов'язки сторони, що поставляє товари, переважно полягають у виконанні роботи та наданні інших послуг.

Віденська конвенція диспозитивна. Вона надає сторонам широку автономію. Сфера її застосування може бути обмежена використанням державою-учасницею заяв і застережень, чим і скористались у процесі її ратифікації окремі країни.

Україна є учасницею Віденської конвенції з 1 лютого 1991 р. Одне із застережень України визначає, що суб'єкти підприємницької діяльності, які перебувають в Україні, повинні обов'язково укладати зовнішньоторговельні угоди в письмовій формі незалежно від місця їх укладення.

До міжнародного договору купівлі-продажу товарів, на який поширюється і Віденська конвенція 1980 p., національне законодавство може застосовуватись тоді, коли сторони договору відмовилися від застосування Конвенції повністю чи частково або коли постають питання, не врегульовані Конвенцією. Розвиток двосторонніх міжнародних договорів у практиці міжнародних економічних відносин має солідну історію, що сприяє їхньому аналізу, узагальненню і виявленню найбільш загальних і життєздатних тенденцій. Зокрема виявлялося, що найбільш уживаними були (і є) такі торговельні договори, як договір про торгівлю та мореплавання, договір про торгівлю та навігацію, договір про торгівлю й економічне співробітництво, договір про дружбу і розширення торговельних зв'язків та ін. Основним змістом таких договорів, крім визначення їхніх сторін (суб'єктів) і умов вступу договору в силу, є:

- надання на взаємній основі пільгового правового митного режиму;

- встановлення пільг у сфері оподаткування ввезених товарів, порядок їхнього ввозу і вивозу;

- визначення порядку транспортування товарів по території учасників договору;

- положення про транзит товарів через територію сторін договору;

- положення щодо правового режиму торговельного мореплавання;

- положення, що визначають правове становище юридичних і фізичних осіб одного учасника договору на території іншого;

- положення, що визначають загальний порядок розрахунків за товар, що поставляється, послуги та ін.

Звичайно після укладання подібних договорів, що носять порівняно загальний характер, укладаються угоди, що конкретизують зміст загального торговельного договору. До таких угод відносяться угоди про товарообіг, клірингові угоди, кредитні угоди, платіжні угоди, угоди про міжнародні розрахунки та ін. З огляду на те, що стисла характеристика цих та інших подібних угод уже давалась, обмежимося тільки їх перерахуванням. На основі вивчення практики укладання двосторонніх міжнародних договорів і з огляду на вимоги міжнародної торгівлі, що постійно розвивається, формувались і багатосторонні міжнародні торговельні договори. Як приклад такого договору, насамперед, варто назвати вже раніше згадувану Генеральну угоду з тарифів і торгівлі 1947 р. (ГАТТ). Цей багатосторонній міжнародно-правовий акт, що неодноразово доповнювався і вдосконалювався, почав розглядатися як основа багатостороннього регулювання міжнародної торгівлі, що, в остаточному підсумку, створило умови виділення міжнародного торговельного права в самостійну галузь сучасного міжнародного права. Проте, незважаючи на численні обновляння ГАТТ, із часом його положення перестали відповідати сучасним вимогам, і ГАТТ, що набула з часом рис міжнародної торговельної організації, після тривалих дискусій у період семирічної роботи Уругвайського раунду ГАТТ, було перетворено в нову міжнародну торговельну організацію - Світову організацію торгівлі (СОТ). Юридичною основою цієї нової організації стали документи, що регламентують положення про митні тарифи, торгівлю товарами, торгівлю послугами, а також положення, що стоять на варті інтелектуальної власності, і положення про процедури врегулювання торговельних спорів, контролю за торговельною політикою та ін. Усі ці документи являють собою значний комплекс, об'єднаний у єдиний об'ємний документ, який можна іменувати як "Кодекс міжнародної торгівлі".

Конвенція ООН регулює договори купівлі-продажу, укладені шляхом обміну офертою та акцентом. Оферта — це пропозиція щодо укладення договору, адресована одній чи кільком особам. Акцентом вважається заява чи інша поведінка адресата оферти, що виражає згоду з офертою. Країни-учасниці Гаазьких конвенцій 1964 р. повинні денонсувати їх для того, щоб стати учасниками Віденської конвенції 1980 р. Конвенція ООН 1980 p. містить лише матеріально-правові норми, тому існувала потреба у прийнятті міжнародно-правового акта, що стосувався б уніфікації колізійних правил.

Loading...

 
 

Цікаве