WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаТеорія держави і права → Основи теорії держави і права - Курсова робота

Основи теорії держави і права - Курсова робота

Дарувальник повинен бути власником відчужуваного майна. Договір дарування є завжди безоплатним, одностороннім. Він укладається у формі усної або письмово.

Позика займає самостійне місце в системі цивільно-правових інститутів. Відносини позики полягають у наданні в борг грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. Для позики характерно існування особливого виду довіри, якою користується особа, що прийняла на себе обов'язок майбутнього платежу, з боку особи, яка має право на цей платіж, тобто договору , яку позикодавець надає боржникові.

За своїми правовими ознаками договір позики є односторонньою, реальною, оплатною або безоплатною угодою.

Договір позики, що укладається на суму понад 50 крб., має бути вчинений у письмовій формі.

Тема 5. Зобов'язання, що виникають внаслідок заподіяння шкоди.

Однією з підстав виникнення зобов'язань, згідно за ст.440ЦК України, є заподіяння шкоди іншій особі. Цей вид забов'язань виникає з неправомірних актів, яким є правопорушення, протиправне, винне заподіяння шкоди особою, тобто особою, яка зобов'язана відшкодувати шкоду особистості громадянина або його майну, чи майну організації.

Учасники цивільних правовідносин називаються кредитором і боржником. Громадянин виступає як боржник за умови, що він здатний відповідати за свої дії. Це, за чинним цивільним законодавством України, настає з 15 років не лише для громадян України, а й на іноземців та осіб без громадянства. Організація відповідає за умови, що вона користується правами юридичної особи.

Об'єктом зобов'язань є відшкодування, яке боржник зобов'язаний надати потерпілому. Відповідно до ст.453 ЦК України, воно полягає у поновленні майнової сфери потерпілого в натурі (надати річ того самого роду і якості, виправити пошкоджену річ та ін.) або в повному відшкодуванні заподіяних збитків. При ушкодженні здоров'я та заподіяння смерті відшкодування заробітку, а також інших витрат.

Стаття 450 ЦК України регулює зобов'язальні відносини, що виникають із факту заподіяння шкоди джерелом підвищеної небезпеки.

Тема 6. Спадкове право.

Спадкове право – це сукупність встановлених державою правових норм, що регулюють умови та порядок переходу після смерті громадянина майнових і деяких особистих немайнових прав та обов'язків.

Відповідно до ст.525 ЦК України, часом відкриття спадщини визначається день смерті спадкодавця. За загальним правилом, момент смерті фіксується на підставі медико-біологічних даних, офіційним підтвердженням яких є свідоцтво про смерть. Факт смерті може встановлюватись також і на підставі рішення суду.

Місцем відкриття спадщини визначається останнє постійне місце проживання спадкодавця, а якщо воно невідоме, місцезнаходження майна або його основної частини. В свою чергу, місцем проживання визнається місце, де громадянин постійно чи переважно мешкає.

За місцем відкриття спадщини необхідно звернутися до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини.

Чинним ЦК України передбачено такі підстави спадкування: спадкування за законом та спадкування за заповітом.

Кожний громадянин має право за життя розпорядитися своїм майном на випадок смерті. Таке розпорядження, зроблене у встановленій законом формі, називається заповітом.

Заповіт – це одностороння угода. Заповіт може бути укладений у всіх випадках лише особисто, заповідачем, при цьому заповідач обов'язково має бути дієздатною особою.

Заповіт має бути укладений у письмовій формі і нотаріально посвідчений. Порушення зазначеної форми тягне за собою недійсність заповіту.

У деяких випадках заповіт може бути посвідчений не тільки нотаріусом. Це регламентує ст.542 ЦК України.

Заповіт складається у двох примірниках, обов'язково зазначається місце та час його укладення. Він має бути підписаний самим спадкодавцем у присутності нотаріуса чи іншої особи, яка має право відповідно закону посвідчувати цей документ.

Громадянин не може надати прав комусь за дорученням підписати заповіт. Він має право запросити нотаріуса додому.

Якщо заповідач не може власноручно підписати заповіт, за його дорученням у його присутності заповіт має право підписати інша особа. Вона підписує заповіт у присутності нотаріуса або іншої службової особи, яка має право посвідчувати цей документ. При цьому слід зазначити причини, з яких заповідач не міг підписати заповіт власноручно. Заповіт не може підписувати особа, на користь якої його складено.

Заповідач не повинен представляти нотаріусу документи чи будь-які інші докази належності йому майна. Цей факт перевіряється вже після відкриття спадщини.

Особлива форма розпоряджень на випадок смерті передбачена законом щодо вкладів у банках.

Розпорядження відносно вкладу може бути зроблено у формі напису як на ощадній книжці, так і на обліковій картці вкладника.

Підпис вкладника посвідчує завідуючий відповідним відділенням банку.

Кожний громадянин має право залишити за заповітом усе своє майно або частину його одній чи кількома особам, як тим, що входять, так і тим, що не входять до кола спадкоємців за законом, а також державі або організаціям.

Спадкодавець може поділити майно в будь-яких частках.

Свобода заповідальних розпоряджень обмежується в інтересах неповнолітніх і непрацездатних дітей, непрацездатних дружини, батьків та утриманців померлого. Вони успадковують, незалежно від змісту заповіту, не менше 2/3 частки, яка б належала кожному з них при спадкуванні за законом.

Коли громадянин не залишив заповіту або заповіт виявився недійсним, або спадкоємці за заповітом не прийняли спадщину, або не закликаються до спадкування, або громадянин розпорядився лише частиною свого майна, настає спадкування за законом.

При спадкуванні за законом майно померлого переходить до осіб, зазначених у законі.

Спадкоємці за законом поділяються на дві черги.

До складу спадкоємців першої черги входять такі особи: діти, дружина (чоловік), батьки, онуки та правнуки лише за умови, коли їх мати чи батько (відповідно дід або баба), які мали право на спадщину, померли ще до її відкриття.

До складу спадкоємців другої черги входять такі особи: брати та сестри померлого, дід і баба померлого.

Внаслідок відкриття спадщини у спадкоємців за законом або заповітом виникає право спадкування. Прийняття спадщини – це не обов'язок, а право спадкоємців.

Для прийняття спадщини спадкоємець повинен подати заяву до відкриття спадщини щодо її прийняття або фактично вступити в управління чи володіння спадковим майном.

Зазначені дії мають бути вчинені протягом шести місяців з дня відкриття спадщини. Якщо спадкоємець не прийняв спадщини, його частина переходить до інших спадкоємців, які закликаються до спадкування. Якщо всі спадкоємці не прийняли спадщини або не закликаються до спадкування, майно за правом спадкування переходить у власність держави.

Спадкоємці несуть відповідальність за борги спадкодавця лише в межах дійсної вартості спадкового майна.

Особливості спадкування окремих видів майна регулюються у спеціальних нормативних актах. Законом України "Про господарські товариства" від 19 вересня 1991 року встановлено спеціальний порядок на підставі набуття спадкоємцями права на вступ до товариства.

Особливим об'єктом спадкового права є авторське право. Авторські права спадкоємців діють протягом 50 років після смерті автора, починаючи з 1 січня року, наступного за роком смерті автора. Але для творів, обнародуваних анонімно або під псевдонімом, термін охорони закінчується через 50 років після того, як твір було обнародувано.

РОЗДІЛ V. ОСНОВИ СІМЕЙНОГО ПРАВА

Тема 1. Шлюб і сім'я.

Сімейне право – це галузь права, норми якої регулюють особисті і майнові відносини, що випливають з шлюбу і причетності до сім'ї.

Добровільний, рівноправний, укладений з виконанням умов і порядку, встановлених законодавством України, союз чоловіка та жінки, спрямований на створення сім'ї, називають шлюбом.

Шлюбно-сімейне законодавство передбачає укладення шлюбу в державних закладах запису актів громадського стану. Реєстрація шлюбу є офіційним підтвердженням часу виникнення взаємних прав та обов'язків подружжя.

Для укладення шлюбу треба надати заяву в органи РАГСу. Умовами укладення шлюбу є взаємна згода сторін, досягнення ними шлюбного віку (для чоловіків – 18 років, для жінок – 17 років).

Перешкоди до укладення шлюбу - це укладення шлюбу між особами, одна з яких перебуває у шлюбі з іншою; між родичами; між усиновителями та усиновленими; між особами, одна з яких визнана судом недієздатною.

Шлюбний контракт – це нормативно-правовий акт, що регулює майнові права та обов'язки подружжя, а також немайнові, моральні чи особисті зобов'язання. Шлюбний контракт укладається до реєстрації шлюбу і набуває чинності з моменту його реєстрації.

Loading...

 
 

Цікаве