WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаТеорія держави і права → Основи теорії держави і права - Курсова робота

Основи теорії держави і права - Курсова робота

Цивільне законодавство України має норми спеціальних засобів захисту. Це позови про визнання угоди недійсною і способи захисту права власності померлих та осіб, визначених безвісно відсутніми або оголошених померлими; способи захисту прав власників від неправомірного (ст..56 і 57 Закону України "Про власність") чи правомірного (ст..48,51,52-54 Закону) втручання державних органів.

Тема 3. Зобов'язальне право.

В системі цивільного права України посідає важливе місце інститут зобов'язального права. Це право охоплює сукупність цивільно-правових норм, які регулюють майнові відносини, що складаються у зв'язку з передачею майна, надання послуг, виконання робіт, заподіянням шкоди або безпідставним придбанням майна.

Зобов'язання – це цивільні правовідносини. Вони можуть виникати :

а) між юридичними особами;

б) між юридичними та фізичними особами;

в) між фізичними особами.

Правомочна сторона у зобов'язальних правовідносинах дістала назву кредитора, а зобов'язальна – боржника. У деяких зобов'язаннях один із суб'яєктів виступає виключно як кредитор, інший – виключно як боржник. Однак, здебільшого, кожен з учасників зобов'язання є водночас і кредитором і боржником, зокрема продавець і покупець у договорі купівлі-продажу.

Зміст зобов'язальних правовідносин утворюють суб'єктивні права та обов'язки його учасників. Оскільки зобов'язання є правовідносинами майнового характеру, то і зміст їх становлять суб'єктивні права та обов'язки також майнового характеру. Кредитор має право також вимагати вчинення і дій немайнового характеру.

Зобов'язальні відносини виникають з обставин, передбачених законом у якості юридичних фактів. зобов'язання можуть виникати:

  1. з угод (у тому числі договорів);

  2. з адміністративних актів;

  3. внаслідок створення творів науки, літератури, мистецтва, а також винаходів та інших результатів творчої діяльності;

  4. внаслідок заподіяння шкоди іншій особі та інш. (ст..4 ЦК України).

Під виконанням зобов'язань розуміють здійснення кредитором і боржником дій по вчиненню прав та обов'язків, що випливають із зобов'язань. Необхідною умовою належного виконання зобов'язання визнається виконання його особисто боржником. Боржник може покласти виконання обов'язку на третю особу (передоручення зобов'язання), а кредитор має право доручити третій особі право прийняти виконання (переадресування виконання).

Місце, в якому має бути виконане зобов'язання, визначається нормами, які регулюють даний вид зобов'язань. Іноді місце виконання може випливати із адміністративного акта. В ряді випадків місце виконання визначається виходячи із суті зобов'язання.

Коли жоден з наведених способів не дає змоги встановити в якому місці має бути виконане зобов'язання, застосовують загальні правила - місце проживання боржника (ст..167 ЦК України).

Строк виконання зобов'язання може бути визначений календарною датою або закінченням відповідного періоду часу, а також вказівкою на відповідну подію, яка обов'язково має настати.

При простроченні боржника, кредитор має право або вимагати виконання зобов'язання в натурі, або відмовитися від прийняття виконання. Можливо дострокове виконання зобов'язань.

Коли суб'єктами зобов'язання є кілька боржників або кілька кредиторів, з точки зору способу виконання зобов'язання поділяються на часткові та солідарні.

У частковому зобов'язанні кожен із боржників зобов'язаний надати кредиторові виконання лише у певній частці з тим, щоб боржник, який виконав зобов'язання, вибув, але воно зберігало силу для решти боржників, поки вони не виконають на них обов'язок перед кредитором.

У солідарному зобов'язанні кожен із кредиторів має право вимагати від боржника виконання в повному обсязі. Як тільки боржник надасть повне виконання хоч би одному із кредиторів, зобов'язання припиняється.

Субсидіарна відповідальність – це додаткова цивільно-правова відповідальність, коли інша особа несе відповідальність за боржника. Наприклад, на підставі ст.447 ЦК України, батьки несуть відповідальність за шкоду, заподіяну їхніми дітьми у віці від 15 до 18 років, при відсутності у неповнолітніх майна або заробітку, достатнього для відшкодування збитків.

Закон передбачає наступні способи забезпечення виконання зобов'язань:

  1. зобов'язально-правові способи, до яких належать неустойка, завдаток, порука та гарантія;

  2. речово-правові способи, що об'єднують заставу і утримання.

У цивільному законодавстві є відповідальність за порушення зобов'язань. Вона поділяється на договірну та позадоговірну. Цивільно-правова відповідальність настає за наявності таких умов:

  • протиправної поведінки (дії чи бездіяльності) особи;

  • шкідливого результату такої поведінки (шкоди);

  • причинного зв'язку між протиправною поведінкою і шкодою;

  • вини особи, яка заподіяла шкоду.

Закон регламентує способи припинення зобов'язань: виконання, зарахування, збіг боржника і кредитора в одній особі, угода сторін, зміна плану, неможливість виконання, смерть громадянина або ліквідація юридичної особи.

Проект ЦК України передбачає такі нові підстави припинення зобов'язань за згодою сторін, як відступна та прощення боргу.

Тема 4. Окремі види зобов'язань.

Однією з найпоширеніших підстав виникнення зобов'язань закон називає договір (ст.151 ЦК України).

Поняття договору розкривається через поняття угоди, бо договір є одним з видів угод.

Договори – це дво - або багатосторонні угоди.

Договору властиві такі ознаки:

  1. в договорі виявляється воля не однієї особи (сторони), а двох чи кількох;

  2. договір – це та спільна дія осіб, яка спрямована на досягнення певних цивільно-правових наслідків. Саме за цією ознакою цивільно-правовий договір відрізняється від договірних форм, що використовуються в інших галузях права (трудовому, екологічному тощо).

Оскільки договір є різновидом угоди, то поділ договорів на окремі групи можна проводити за тими самими критеріями, що й поділ угод: консенсуальні та реальні, оплатні та безоплатні. Але договорам можна покласти нові критерії.

За ознакою розподілу прав та обов'язків між сторонами у зобов'язанні, що виникло з договору, виділяють односторонні та двосторонні договори.

Залежно від послідовності досягнення цілей, договори можна поділити на попередні та основні.

Групування договорів можливе і за тими правовими наслідками, створення яких домагаються учасники відносин. Можна виділити такі групи договорів:

  1. договори про передачу майна у власність, повне господарське відання або оперативне управління (купівля-продаж, поставка, позика, міна, дарування, контрактація тощо);

  2. договір про передачу майна у тимчасове користування (оренда, побутовий прокат, лізинг тощо);

  3. договори про виконання робіт (побутовий підряд, підряд на капітальне будівництво тощо);

  4. договори про передачу результатів творчої діяльності (авторські, ліцензійні договори тощо);

  5. договори про надання послуг ( дарування, перевезення, схов, кредит, комісія тощо);

  6. договори про спільну діяльність (установчий договір тощо).

Зміст договору – це ті умови, на яких укладена відповідна угода сторін. Договір вважається укладеним, коли між сторонами у потрібній у належних випадках формі досягнуто згоди за всіма істотними умовами.

Договір купівлі-продажу – це угода, за якою продавець 9одна сторона) зобов'язується прийняти майно і сплатити за нього певну грошову суму (ст.224 ЦК України).

Це оплатній, двосторонній і консенсуальний договір. Правове регулювання відносин купівлі-продажу здійснюється ЦК України (статті 224-240), законами України "Про захист споживачів", "Про цінні папери і фондову біржу" тощо.

Розрізняються кілька видів договору купівлі-продажу, зокрема:

а) договори купівлі-продажу в торгівлі; договори, які укладають на біржах та аукціонах;

б) договори купівлі-продажу, які укладаються у внутрішньому та зовнішньоекономічному обігу;

в) договори купівлі-продажу земельних ділянок, валюти, автомашин, квартир, жилих будинків;

г) договори купівлі-продажу об'єктів приватизації та ін.

Істотними умовами договору купівлі-продажу є умови про предмет та ціну.

Договір міни (бартеру) спрямований на невідворотне відчуження кожною із сторін належного їй майна. За своїми юридичними ознаками договір міни є оплатним, двостороннім і консенсуальним.

За договором дарування, одна сторона (дарувальник) передає безоплатно другій стороні (обдарованому0 майно у власність (ст.243 ЦК України). Цей договір вважається укладеним з моменту передачі майна обдарованому, та він належить до реальних угод.

Loading...

 
 

Цікаве