WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаТеорія держави і права → Основи правознавства - Курсова робота

Основи правознавства - Курсова робота

Історичний підхід дозволяє простежити весь шлях становлення права як системи. Загальним видимим критерієм тут виступає форма (джерело) права, аналіз якого дає можливість позначити переважні системообразующие початку, характерні для тієї чи іншої системи права, специфіку компонування її елементів, архітектоніку. Відповідно до даного критерію розрізняють звичайне (традиційне) право, прецедентное право, договірне право і право законів (кодифіковане, статутне, декретне право).

Історичний погляд, розкриваючи генетичні зв'язки системи права, що складають її основу, одночасно дозволяє простежити динаміку змін системи в часі і просторі. Це зв'язано, зокрема , з розвитком людини як індивіда і члена різних соціальних утворень. Тут виявляються вплив на право різних релігійних, ідеологічних, етнічних факторів, співвідношення між ними. У цьому плані, наприклад, виділяються системи мусульманського права, індуського права.

Системно-структурний зріз позначає просторове, певним чином упорядковане розташування норм права. Упорядкованість, погодженість, взаємозв'язок і дифференцированность комбінацій юридичних норм обумовлені структурованістю суспільних відносин і цілеспрямованістю їхнього правового опосередкування. Структурні утворення в системі права відрізняються друг від друга по складності будівлі (горизонтальне, вертикальне, лінійне, матричне), по ступені твердості, зв'язаності елементів і ін. У визначені періоди розвитку суспільства і права на передній план виступає найбільш оптимальна структура. В даний час такої є утворення, що включає в себе норми, інститути, галузі права.

Юридична норма є первинний і кінцевий структурний елемент права. Вона перша випробує на собі зміни, у ньому що відбуваються. Завдяки своєму універсальному, наскрізному значенню, норма права поширює свої властивості і на інші рівні системи, служить крапкою відліку, одиницею виміру правової матерії.

Норма права самостійно регулює якусь одну сторону (грань) суспільних відносин. Для правового регламентування відносини в цілому найчастіше потрібно взаємодія комплексу норм (матеріальних, процесуальних, дефінітивних, оперативних).

Інститут права - це відособлена група юридичних норм, що регулюють суспільні відносини конкретного виду. Як приклад можна назвати інститут права власності в цивільному праві, інститут відповідальності посадових осіб в адміністративному праві, інститут виборчого права і норми, що регулюють статус депутата, у конституційному праві. Інститути можуть бути галузевими і міжгалузевими (комплексними).

Галузь права являє собою відособлену сукупність юридичних норм, інститутів, що регулюють однорідні суспільні відносини. Вона відбиває більш високий рівень системообразующих зв'язків, характеризується визначеною цілісністю, автономністю.

Галузі підрозділяються на матеріальні і процесуальні. До першого відносяться, наприклад, цивільне, трудове, карне, земельне право. Другу групу складають цивільне процесуальне, уголовно-про-цессуальное й адміністративно-процесуальне право. Починає складатися і галузь конституційно-процесуального права.

Критеріями розподілу права на галузі й інститути виступають предмет і метод правового регулювання.

Предмет правового регулювання - це фактичні відносини людей, що об'єктивно бідують у правовому опосередкуванні. Коло їх дуже широке і різноманітний - трудові, управлінські, майнові, земельні, сімейні й ін. Їм присущи наступні риси: 1) це життєво важливі для людини і його об'єднань відносини; 2) це вольові, цілеспрямовані (розумні) відносини; 3) це стійкі, повторювані і типові відносини; 4) це відносини поведінкові, за яких можна здійснювати зовнішній контроль (наприклад, юрисдикционными органами).

Суспільні відносини виступають у якості головного об'єктивних (матеріального) критерію розподілу права на галузі й інститути. Структура цих відносин, їхній тип, рід, вид обумовлюють у визначеній мері структурні і змістовні параметри норми, інституту, галузі і права в цілому.

Метод правового регулювання є сукупність прийомів юридичного впливу на поводження людей, вироблених у результаті тривалого людського спілкування. Якщо предмет правового регулювання відповідає на запитання, що регулює право, то метод - на питання, як регулює. Метод поєднує об'єктивні і суб'єктивні моменти і носить стосовно предмета додатковий (процесуальний) характер.

При регулюванні суспільних відносин використовуються різні методи: імперативні і диспозитивні, альтернативні і рекомендаційний, заохочення і покарання. Їхнє застосування залежить від змісту відношення, розсуду законодавця, що склалися правоприменительной практики, рівня правової культури населення. Названі методи можуть діяти самостійно й у сукупності, у взаємодії один з одним.

Найбільш поширені і полярні по своїх характеристиках імперативний і диспозитивний методи. Імперативний метод побудований на відносинах субординації, підпорядкованості одних суб'єктів права іншим. Він характерний для адміністративного, кримінально-виконавчого права. Диспозитивний метод припускає рівність сторін і застосовується в галузях приватного права (цивільного, трудового, сімейного).

5. Правові відсини.

Правоотношение - наслідок дії права як соціального і державного інституту, правовідносини - це суспільні відносини, урегульоване нормами права, учасники якого мають відповідні суб'єктивні права і юридичні обов'язки.

У догосударственном родовому суспільстві правовідносин не було, тому що там не було права. Це значить, що правовідносини не мислимі поза чи правом без права. Є лише відносини, що об'єктивно вимагають чи не потребуючого правового опосередкування. Якщо норма права - статистичний стан правового врегулювання, то правовідносини - динамічне. Категорія "правовідносини" є однієї з центральних у загальній теорії права і дозволяє усвідомити, яким образом право впливає на поводження людей.

Під виникненням правовідносин розуміють умови, що породжують правові відносини.

Виділяються два види передумов виникнення правовідносин:

1. Матеріальні (загальні)

2. Юридичні (спеціальні)

До матеріального відносяться життєві інтереси і потреби людей, під впливом яких вони вступають у відповідні правовідносини. У широкому змісті під матеріальними передумовами розуміється система соціально-економічних, культурних і інших обставин, що обумовлюють об'єктивну необхідність правового регулювання тих чи інших суспільних відносин. До матеріальних передумов можна віднести також наявність об'єкта правовідносини (те, із приводу чого обличчя вступають у дані юридичні зв'язки), не менш двох суб'єктів і відповідні поводження учасників правовідносин. "Інтерес - от що зчіплює членів цивільного суспільства ... Ні хто не може зробити що-небудь, не роблячи цього разом з тим заради якої-небудь зі своїх потреб"

Потреби можуть бути матеріальними, духовними чи фізіологічними. Прагнення до задоволення названих потреб і викликає до життя відповідні правовідносини, у цьому їхня першопричина. У більш широкому плані під матеріальними передумовами розуміється сукупність економічних, соціальних, культурних і інших факторів, що обслуговують об'єктивну необхідність правового регулювання тих чи інших суспільних відносин.

Однак одних загальних передумов не досить, щоб у конкретних випадках практично виникли і діяли реальні правові відносини, для цього потрібні ще формально-юридичні.

До юридичних передумов відносяться:

- норма права;

- правосуб'єктність;

- юридичний факт (як реальна життєва обставина)

Без названих передумов правоотношение не можливо.

Правоотношение - це суспільні відносини, що представляють собою двосторонній конкретний зв'язок між соціальними суб'єктами, що виникає на основі норм права. У правовідносинах виникає зв'язок між обличчями посредствам суб'єктивних прав і юридичних обов'язків, причому цей зв'язок носить вольовий характер.

Інакше кажучи, правовідносини, перш ніж скластися, проходять через свідомість і волю людей. Лише в окремих випадках суб'єкт може не знати, що став учасником правового відношення, наприклад, виявившись спадкоємцем за законом після смерті родича, що проживає в іншім місті.

Правовідносини, як і право, на базі якого вони виникають, охороняються державою. Інші відносини такого захисту не мають. Охорона законності і правопорядка означає їхню охорону правовідносин, тому що останні у своїй сукупності й утворять правовий порядок як результат законності. Також правові відносини відрізняються индивидуализированностью суб'єктів, строгою визначеністю і взаємністю, персоніфікацією прав і обов'язків. Це завжди конкретне відношення "когось" з "кимсь". Сторони (фізичні і юридичні особи), як правило, відомі і можуть бути названі по саме, їхні дії скоординовані. Це не спостерігається в інших суспільних відносинах, наприклад, моральних, політичних, эстетических, що не настільки формализированы і керовані.

Loading...

 
 

Цікаве