WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаТеорія держави і права → Основи аграрного права - Курсова робота

Основи аграрного права - Курсова робота

Першу, основну групу таких суб'єктів становлять засновані на приватній (у можливих її різновидах – кооперативній, колективній тощо), державній та муніципальній формах власності аграрні підприємці, головними завданням і предметом діяльності яких є виробництво товарної маси продуктів харчування і сировини рослинного і тваринного (в тому числі водного й мисливського) походження.

Другу групу суб'єктів аграрного права і аграрних правовідносин формують підприємці, діяльність яких заснована на різних формах власності та організаційно-правових формах, правосуб'єктність і статутна діяльність котрих націлені на забезпечення нормальної сучасної виробничо-технічної діяльності аграрних підприємців-товаровиробників.

Третю групу суб'єктів аграрного права і аграрних ринкових правовідносин становлять установи-підприємці, головним чином корпоративного типу, правосуб'єктність і статутна діяльність яких спрямовані на надання всіляких фінансово-кредитних, страхових, комерційних, посередницьких та інших послуг для забезпечення саме підприємницької (в тому числі й виробничо-господарської, фінансової) діяльності аграрних підприємств-товаровиробників.

6 Проблеми і шляхи вдосконалення аграрного законодавства України

Сучасне аграрне законодавство України характеризується,

по-перше, надмірною кількістю нормативно-правових актів, що мають неоднакову юридичну силу,

по-друге "розкиданістю" аграрно-правових норм по законодавчих і підзаконних актах, що належать до інших галузей права,

по-третє, великою питомою вагою відомчих нормативно-правових актів, які часто суперечать аграрним законам або дають можливість їх двоякого тлумачення, що в свою чергу негативно впливає на практику застосування права.

Ці вади аграрного законодавства обумовлюють сучасні проблеми аграрної правотворчості в Україні. В умовах вступу України до Ради Європи, чим вона прийняла на себе відповідні зобов'язання щодо змісту національного законодавства і його інтеграції з законодавством європейських країн, а також з урахуванням відновлення в Україні інституту права приватної власності на землю, закріплення рівності всіх форм власності та організаційно-правових форм господарювання на землі, коли всіх приватних та інших аграрних товаровиробників визнано суб'єктами підприємницької діяльності, коли кардинально змінюється система привласнення, розподілу, обміну, поряд із новим Цивільним кодексом – основним комплексним кодифікаційним актом, що регулює аграрні відносини в Україні, має стати Аграрний кодекс України.

В Аграрному кодексі необхідно відобразити особливості сучасних аграрних суспільних відносин, рівноправність усіх форм власності, організаційно-правових форм і методів господарювання.

Предметами правового регулювання запропонованого кодексу мають стати аграрні відносини, що становлять комплекс взаємопов'язаних майнових, підприємницьких, земельних, трудових, членських, учасницьких, управлінсько-контрольних суспільних зв'язків, які складаються у сфері виробничих, підприємницьких, споживчих відносин за участю суб'єктів аграрної підприємницької діяльності всіх форм власності, організаційно-правових форм і методів господарювання, відносин, спрямованих на насичення продовольчого ринку продуктами харчування, продовольством та сировиною рослинного і тваринного (в тому числі водного і мисливського) походження.

Визначальним у цьому кодексі має стати:

по-перше, об'єкт – земля та інше нерухоме й рухоме майно, насамперед засоби виробництва, а також продукти харчування, продовольство і сировина як об'єкти права власності самих суб'єктів аграрного підприємництва та як об'єкти цивільного обігу;

по-друге, – земля, мисливські угіддя та внутрішні водойми як основні засоби виробництва та добування продуктів харчування, продовольства і сировини рослинного і тваринного (в тому числі водного й мисливського) походження; по-третє, земля, водні та мисливські угіддя як об'єкт навколишнього природного середовища.

3. Правовий стан сільськогосподарських працівників

1. Сільськогосподарські працівники як суб'єкти аграрних правовідносин

Правовий статус працівника сільськогосподарського підприємства – це закріплена в нормах чинного законодавства системно впорядкована сукупність реальних прав, юридичних обов'язків та інтересів працівника, що їх охороняє закон, у сфері обраної ним суспільно корисної діяльності, яка гарантується державою і особистою відповідальністю працівника перед законом, суспільством і трудовим колективом.

Розрізняють загальний, спеціальний та індивідуальний правові статуси особи. Загальний і спеціальний статуси існують поза стадією реалізації, в статиці. Коли працівник сільського господарства як конкретний індивід реалізує належні йому статутні права і обов'язки, він набуває індивідуального правового статусу. Останній є змінним, динамічним у часі та показує, які права і обов'язки їх носій фактично реалізує в даний момент.

Правовий статус сільськогосподарських працівників складається з трьох основних частин:

  1. конституційних прав, свобод і обов'язків громадян України;

  2. прав і обов'язків, закріплених галузевим законодавством для всіх найманих працівників;

  3. прав і обов'язків, що відображають специфіку правового становища працівників саме сільськогосподарських підприємств, а з переходом до багатоукладної економіки – сільськогосподарських підприємств всіх форм власності, форм господарювання, а також найманих працівників селянських (фермерських) господарств.

Основні права, свободи і обов'язки громадян закріплено в Конституції. Відповідно до ст. З Конституції права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність та безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Ст. 36 надає право громадянам України вільно об'єднуватися у політичні партії та громадські організації для здійснення і захисту своїх прав і свобод та задоволення власних інтересів. В тому числі громадяни мають право на участь у професійних спілках.

Згідно зі ст. 43 Конституції кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава при цьому бере на себе обов'язки максимально цьому сприяти.

Використання праці жінок і неповнолітніх на небезпечних для їхнього здоров'я роботах забороняється. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Ст. 44 закріплено право тих, хто працює, на страйк для захисту своїх економічних і соціальних інтересів. Конституція України (ст. 45) також гарантує всім, хто працює, право на відпочинок, а згідно зі ст. 46 Конституції громадяни мають право на соціальний захист.

Конституційні права і свободи громадян поєднуються з їхніми обов'язками та відповідальністю перед суспільством.

Зокрема відповідно до ст. 65 Конституції захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України. Кожен зобов'язаний не заподіювати шкоду природі, культурній спадщині, відшкодовувати завдані ним збитки (ст. 66). Кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом (ст. 67).

Згідно зі ст. 68 Конституції кожен зобов'язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей. Незнання законів не звільняє від юридичної відповідальності. Названі основні конституційні права та обов'язки громадян України знайшли свій подальший розвиток і конкретизацію у відповідному законодавстві.

За своїм соціально-економічним становищем сільськогосподарські працівники є саме найманими працівниками (за винятком членів кооперативних підприємств). Одначе на них усіх поширюється трудове законодавство. Важливе значення для характеристики правового статусу найманих працівників ст. 2 КЗпП, яка визначає основні трудові права та обов'язки працівників. В ній, насамперед, конкретизується конституційне право громадян України на працю (тобто на одержання роботи з оплатою праці не нижче встановленого державою мінімального розміру, включно з правом на вільний вибір професії, роду занять і роботи, що забезпечується державою).

Працівники мають право на відпочинок відповідно до законів про обмеження робочого дня та робочого тижня і на щорічні оплачувані відпустки, право на здорові та безпечні умови праці, на об'єднання у професійні спілки та на вирішення трудових конфліктів (спорів) у встановленому законом порядку. Стаття 2 КЗпП гарантує також працівникам право на участь в управлінні підприємством, установою, організацією, на соціальний захист та інші права, встановлені законодавством.

Ці трудові права і обов'язки складають основу спеціального правового статусу всіх найманих працівників. Однак особливості сільськогосподарського виробництва, зумовлені об'єктивними факторами, дають підставу говорити про специфіку умов праці найманих працівників у сільському господарстві. Такі особливості викликані тим, що на сільськогосподарське виробництво суттєво впливають природні фактори, сезонність, розбіжність робочого періоду з періодом виробництва.

Loading...

 
 

Цікаве