WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаТеорія держави і права → Оскарження постанови про порушення кримінальної справи - Курсова робота

Оскарження постанови про порушення кримінальної справи - Курсова робота

Рішення не відповідає ст. 6, 13 Європейської конвенції з прав людини (далі – Конвенція) і ст. 3 Конституції України, відповідно до якої права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльність держави. Практична, безпосередня участь у судах під час розгляду скарг громадян на постанови про порушення кримінальної справипереконливо свідчить про численні, систематичні порушення прав скаржників органами досудового слідства та прокуратурою. Зараз можна стверджувати: Рішення КСУ стало підставою для ще тривалішого розгляду скарг, який виходить за межі розумних строків (це порушує ст. 6 Конвенції та ст. 236-8 КПКУ), для численних перенесень засідань судів і, як наслідок, для тривалих моральних, психологічних страждань громадян, їхньої невизначеності та додаткових матеріальних витрат, а також для свавілля органів досудового розслідування та прокуратури. Суди перестали бути ефективним способом захисту (порушено ст. 13 Конвенції).

Зміни до КПКУ, якими користуються слідчі

Перш за все зазначимо, що доповнення КПКУ ст. 236-7 і 236-8 мало на меті практичну реалізацію ст. 3 Конституції та міжнародних зобов'язань України щодо гарантування прав людини, у тому числі судовий нагляд за законністю порушення кримінальної справи. Стаття 236-7 КПКУ передбачила право оскарження постанов про порушення кримінальної справи, винесених органом дізнання, слідчим і прокурором. На жаль, всупереч ст. 3, 21, 55 Конституції вона не передбачає оскарження постанов, які виносяться судом на підставі ст. 4, 27 КПКУ. Мають місце й інші недоліки закону.

Після доповнення КПКУ ст. 236-7, 236-8 слідчі миттєво навчилися обмежувати право громадян на оскарження. Так, справи все частіше стали порушувати "за фактом", а не стосовно особи, яку допитують як свідка. За цих обставин важко довести, що порушення справи суттєво, "достатньо" впливає на права та інтереси особи, а тому суд має прийняти скаргу. Є й інший спосіб позбавити права на оскарження постанови: закінчуючи розслідування справи, слідчі після ознайомлення особи з постановою про порушення кримінальної справи стосовно неї та постановою про пред'явлення їй обвинувачення негайно, без будь-якої перерви ознайомлюють обвинуваченого з постановою про закінчення досудового слідства.

Щоб скласти чи надрукувати та здати до суду скаргу на постанову про порушення кримінальної справи, потрібен час. Згідно зі ст. 236-7 КПКУ скарга громадянина повинна мати "достатнє обґрунтування порушення прав та законних інтересів". Тож залежно від складності постанови слідчого, її обсягу й обґрунтованості для складання скарги громадянину та захиснику потрібно до двох діб, а то й більше часу. Таким чином, зазначеними діями слідчий позбавляє обвинуваченого можливості скласти та подати скаргу.

Відповідно до ст. 236-7 КПКУ суд приймає до розгляду скаргу "до моменту закінчення досудового слідства". Отже, ознайомлюючи громадянина з постановою про закінчення досудового слідства саме в день винесення постанови про порушення справи щодо нього, його позбавляють права на оскарження. Очевидно, що ці дії слідчого мають розцінюватися як порушення права на захист. Проте, незважаючи на скарги прокурору та акцентування на них в суді, зазначені дії не оцінюють як порушення права на захист, і слідчий та прокурор не несуть відповідальності.

Рішення КСУ все ускладнило

Відповідно до ст. 236-8 КПКУ суд зобов'язаний розглянути скаргу не "пізніше п'яти днів з дня її надходження до суду". Системний аналіз статей КПКУ, які передбачають обчислення строків та їх поновлення, дозволяє дійти висновку: поновлення п'ятиденного строку не передбачене законом. Отже, розгляд судом скарги на постанову пізніше п'яти днів з дня її надходження до суду має вважатися достатнім для скасування постанови суду першої інстанції апеляційним судом, бо документ складено поза процесуальними строками.

Дотримання п'ятиденного строку можливе лише за умови отримання судом не пізніше встановленого ним строку матеріалів,, на підставі яких було прийняте рішення про порушення справи, і участі в судовому засіданні прокурора.

Якщо раніше, до Рішення КСУ, у разі неподання матеріалів, на підставі яких було прийняте рішення про порушення справи, суддя мав право визнати відсутність цих матеріалів і, як наслідок, скасувати постанову про порушення справи, то зараз він позбавлений цього права. Не отримавши матеріали, суддя змушений переносити розгляд скарги на іншу дату, внаслідок чого порушується передбачений п'ятиденний строк. Перенесення справи на іншу дату має місце і тоді, коли прокурор не з'явився на засідання суду. Якщо після цього суддя "пішов у відпустку" чи "захворів", скарга буде розглянута не раніше як через 60 днів після її реєстрації в суді.

Не дотримуються суди і передбаченої ст. 236-8 КПКУ вимоги щодо витребування "матеріалів, на підставі яких було прийнято рішення про порушення справи". У більшості випадків суду надають матеріали кримінальної справи в повному обсязі. Вони можуть складати кілька томів обсягом 300 аркушів кожний. Усупереч закону суди їх приймають. При цьому порушується право особи на захист, бо суд не має права видати для ознайомлення томи кримінальної справи і водночас має надати для ознайомлення "матеріали, на підставі яких було прийнято рішення про порушення справи, які повинні бути прошиті та пронумеровані із зазначенням посади та прізвища особи, яка склала опис".

Подання тому або томів необхідно розцінювати як порушення чітко визначеної законом процедури. Тому постанова суду має бути скасована. Подання тому або томів є психологічним впливом, тиском на суддю з боку органу досудового слідства та прокурора: подивись, мовляв, скільки доказів вже отримано, скільки ми на нього "накопали"! Професійний, відповідальний суддя не повинен приймати томи. І навпаки, повинен виносити ухвали про вирішення питання про порушення кримінальної справи за розголошення таємниці слідства. Але нерідко томи кримінальної справи лежать не лише на столах у суді першої інстанції, але і в апеляційному суді. Тож порушення закону стало скоріше нормою, ніж винятком.

Якщо до Рішення КСУ від 30 червня 2009 р. відсутність прокурора не позбавляла суд права за наявності матеріалів, отриманих від слідчого, розглянути скаргу, то зараз він не має цього права. Водночас відомо: жоден орган дізнання чи слідчий не винесе постанову, якщо її текст не погоджений із прокурором. Крім того, відповідно до ст. 100 КПКУ копія винесеної постанови не пізніше доби реєструється в прокуратурі. Тож, якщо прокурор не згідний з постановою, він має право негайно, тобто наступного дня, скасувати її. Відсутність постанови прокурора про скасування постанови про порушення кримінальної справи свідчить лише про одне: прокурор згідний з постановою про порушення і підтримує її.

Отже, оцінка прокурором постанови відома. Тому представник прокуратури в суді виконує лише формальну роль. Це зрозуміло всім учасникам процесу. Тому перенесення справи на іншу дату за відсутності прокурора є помилковим.

Висновок

З огляду на викладене, можна констатувати: суди першої інстанції стали заручниками волі інших осіб – органу дізнання, слідчого та прокурора. Невиконання останніми закону й ухвали суду про надання матеріалів, неявка до суду не були і, очевидно, ніколи не будуть підставами для притягнення до відповідальності. Втрачено судовий контроль за досудовим слідством. Через це право громадян на оскарження постанов про порушення кримінальної справи стало декларативним.

Loading...

 
 

Цікаве