WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаТеорія держави і права → Організація та методологія наукових досліджень - Курсова робота

Організація та методологія наукових досліджень - Курсова робота

За багатьох обставин гостро постає питання, якою має бути нова система підготовки наукових кадрів вищої кваліфікації, аби забезпечити справді широку і доступну можливість для отримання вчених ступенів (про звання треба говорити окремо) та зробити їх справді вагомими й авторитетними в інтересах і особи, і держави. Перше коло питань: хто і з чийого дозволу має займатися підготовкою вищих наукових кадрів. За рубежем - це, як правило, найбільш авторитетні університети, які відбирають пошукачів вчених ступенів на конкурсній основі. Для вагомості останнього нагадаємо, що щорічно до докторантури відомого Гарвардського університету за конкурсу 8 - 9 осіб на одне місце приймають не більше 25 осіб. Звідси авторитет, вагомість, якість докторантури Rh. D., або доктора філософії. A відтак, зрозуміло, що вищі наукові кадри мають готуватися в тих навчальних закладах, де є науковці вищого фаху, відповідно кафедри, наявна навчально-методична, лабораторна, інформаційна база. Якими мають бути критерії оцінки таких показників - невідомо, хоча усім зрозуміло, що прерогативою нинішнього ВАК це не може і не повинно бути, оскільки відвертий суб'єктивізм тут видно неозброєним оком. Право готувати докторів філософії за рубежем мають авторитетні у громадськості - підприємницької, наукової, викладацької - вищі навчальні заклади. Доктор філософії (Rh. D) - західна, американська вчена ступінь, володар якої завжди має переваги під час працевлаштування, в трудовій кар'єрі. Назва цієї ступені зовсім не пов'язана з філософією, оскільки це може бути фахівець хімії, фізики, психології та ін. Вперше вчену ступінь доктора наук став присуджувати 1130 року італійський Болонський університет. Пізніше, через сто років, - Паризький університет, а нині це роблять багато вищих навчальних закладів Європи, США, Аргентини, Індії, Канади, Мексики, Ірану, Туреччини та інших країн. Доктор наук у таких країнах - єдина вчена ступінь, що справді допомагає і забезпечує певний соціальний статус, успіх, кар'єру. Й отримання її досить просте: співбесіда з поданих документів з уточнення екзаменаційного і докторського комітетів і складання екзаменаційного листка, яким передбачено: вивчення встановлених предметів (лекції, семінари, індивідуальні заняття, публікації; самостійна підготовка семінарів, індивідуальних завдань та складання їх в установленому порядку у формі заліків і екзаменів; захист дисертаційної роботи). І хоча, здавалося б, така система повністю повторює нашу аспірантуру - це не зовсім так, бо наукова робота в межах Rh. D. більш гнучка, демократична, індивідуальна. В ній все залежить від здібностей здобувача і вмілого наукового керівництва. Принципово важливе останнє: якщо у вченого не буде здобувачів вченого ступеня - він просто залишиться без роботи. Тоді як у нас навпаки - аспірант шукає наукового керівника, консультанта. До того ж непідготовка, незахист дисертації підопічним у нас ніяк не позначається на викладачеві. І це, звісно, наочно показує, чому до дисертаційних захистів у нас доходить не більше третини аспірантів, а з окремих наук - і того менше. Навантаження, оплату праці викладачеві у цьому разі вважають зовсім не кінцевим її результатом.

Найбільш відпрацьованою, достатньо простою і досконалою, на відміну від двоступеневої європейської (кандидат і доктор наук), вважається американська система академічних ступенів, яку нині намагаються запровадити більшість країн пострадянського простору. Вона складається з трьох основних ступенів: бакалавр, магістр і доктор філософії (Rh. D. philosophy doctor). Вочевидь, з майбутнім переходом на двоступеневу підготовку (бакалавр, магістр, як того вимагає Болонський процес), принципово передусім постане питання терміну навчання, оскільки нинішня (колишня радянська) система навчання у ВНЗ в середньому була розрахована на п'ять років (у медичних - 7), а та ж підготовка лише до рівня бакалаврів у США займає чотири роки. Економічніше, вигідніше, ефективніше.

Оскільки перехід до нової системи підготовки науковців вищої кваліфікації є об'єктивно необхідним і фактично процесом незворотним, розглянемо окремі особливості й проблеми, що належить вирішувати в Україні. Про недосконалість радянської системи підготовки наукових кадрів вищої кваліфікації - аспірантура, докторантура - йдеться, як згадувалося, усі шістнадцять років незалежності України, хоча багато країн пострадянського простору давно від неї відмовилися, а в самій Україні є чудові приклади альтернативної і більш раціональної системи підготовки докторів філософії з певної галузі знань. Таку систему, зокрема, давно відпрацьовано у Міжрегіональній Академії управління персоналом і... проти неї всі роки новітньої України жорстоко боролися українські МОНи та ВАКи. Боролися до того моменту, коли на догоду Європі, так званому Болонському процесу, вищі освітянські чиновники стали називати двоступеневу систему підготовки наукових кадрів (кандидат і доктор наук) .... серйозним недоліком, що суттєво перешкоджає нашій освітньо-науковій інтеграції у Європу. А до цього українські чиновники кричали: що то за доктори філософії, куди дивиться держава!

Вкажемо спочатку на дві основні тези, які в цьому разі не слід плутати, міняти місцями. Перша: високий рівень наукової підготовки кадрів у колишньому СРСР, в Україні був і залишається назавжди незаперечним, гідним конкурувати з такими системами у будь-яких інших країнах. Друге: більш забюрократизованої, непрозорої, корумпованої системи аспірантури і докторантури, самих технологій і процедур захисту вчених ступенів, ніж є у нас, не відшукати в жодній країні. Про останнє, що суттєво суперечить першому, нівелює і дискредитує його, написано надто багато, тож не будемо повторюватися, оскільки мета цієї публікації зовсім інша: довести, чим же (зрозуміло, і з використанням систем інших країн) однуступенева система вчених звань (доктор філософії) є не лише досконалішою, а й більш життєздатною, раціональною.

Зазначимо і те, що дисертація Rh. D. далеко не адекватна тій докторській дисертації, яку і нині захищають в Україні (450 - 500 сторінок тексту,20 публікацій, монографія тощо). Радше це рівень нинішньої української кандидатської дисертації, хіба що з практичнішим ухилом вирішення обраної наукової проблеми. Погодьмося: вчений ступінь сьогодні - не розкіш, не надто великий привілей, хоча з дипломом кандидата або доктора наук, безумовно, перспектива отримати кращу посаду, заробітну плату, врешті, успішніше влаштуватися на роботу за рубежем у людини є. Водночас вчені ступені в окремих науках (економіка, право, політологія, соціологія) останнім часом стали і специфічним невід'ємним атрибутом політиків, державних, громадських діячів, як свідчення певної вагомості, успішності, статусу. Інша справа, як вони, ті "дисертації" писалися, де і ким захищалися, як ті політики, державні, громадські діячі ставали "професорами". Це вже питання принципового характеру, що максимально має конкретизуватися.

Можна по-різному ставитися до вже згаданого Болонського процесу, але до 2010 року постає завдання реалізувати загальноєвропейський освітній простір шляхом, максимального зближення університетських систем більш як 50 європейських країн. Та чи варто так ейфорійно сприймати цей процес, оскільки він не базується на міжнародних договорах країн - учасниць цього процесу і академічна громадськість долучається до нього тільки на добровільних засадах. Понад те, Болонський процес спрямований не на уніфікацію систем освіти в країнах Європи, а навпаки - має підтримати особливість освіти у кожній окремо взятій країні. Йдеться про міцніші мости між різними системами освіти європейських країн. А коли це так, то варто МОН України подбати про доцільну реалізацію Болонського процесу на міжнародному, національному й інституційному рівнях. І починати тут треба з рівня ВНЗ, з демократизації освіти, з максимальної автономізації, самоврядності ВНЗ.

В Україні перейти до нової системи підготовки наукових кадрів вищої кваліфікації не є можливим, якщо не поєднати навчання і наукові дослідження, що забезпечили свого часу в Берлінському, а затим Оксфордському, Паризькому, Кембріджському та інших так званих дослідницьких університетах. Таких університетів не так вже й багато. Так, у США з 3941 інституту вищої освіти до "дослідницьких університетів" зараховують лише 261 університет (6,6% загальної кількості ВНЗ), які визначають як сучасні, провідні наукові центри. До речі, такі університети дорого коштують - і для того, хто вчить, і для тих, хто вчиться. Так, річна вартість навчання в університетах Гарвардському, Пристонському, Уельському, Стенфордському та ін. - від 4 до 25 тис. доларів. Конкурс в ці університети - 10 - 12 осіб на місце. Саме обсяги фінансування цих навчальних закладів дають змогу одному викладачеві навчати всього 8 - 10 студентів, хоча щорічні витрати на підготовку одного студента в Токійському чи Кіотському університетах Японії нині становлять близько 10 000 дол. За усієї різниці у термінах і особливостях підготовки докторських робіт (Rh. D) є найбільш характерні і спільні риси цього процесу. Так, залежно від рівня освіти, підготовки пошукача вченої ступені, його наукових напрацювань, термін докторантури сягає від 3 до 5 років, хоча більшість пошуковувачів готують роботи і виходять на захист за 1 - 3 роки. Що ж до терміну навчання, підготовки дисертації, то він майже в кожному університеті поділяється на кілька етапів, серед яких три найголовніші: підготовка певної курсової роботи (1 - 2 роки); завершення навчання та складання кваліфікаційного екзамену; написання (завершення) і захист дисертації. До того ж за час навчання в докторантурі пошуковувач повинен прослухати кілька обов'язкових і факультативних курсів, взяти участь у низці семінарів, конференцій, інших наукових заходів. В окремих ВНЗ, зокрема Світовому інформаційно-розподільчому університеті (WiDU) в США, докторант повинен набрати необхідну кількість балів (credits) - 70 - 120. Якщо врахувати, що середній семестровий курс на одному занятті оцінюється зазвичай в 2 - 3 бали, а за успішний захист дисертації нараховується 25 балів, то в підсумку вийде 15 лекційних курсів і семінарів. Вважається, що цього досить і для набуття досвіду науково-дослідницької роботи, і для підготовки і захисту дисертації. Вартість навчання у докторантурі є різною, залежно від додаткових умов і особливостей, однак у середньому - 5 000 дол. на рік, що для вартості навчання і фінансових можливостей докторів-українців є досить високою. Інша справа, що науковий консультант докторанта за рубежем, на відміну від свого колеги у ВНЗ пострадянського простору, справді відпрацює свої кошти, найперше індивідуально науково-консультаційною роботою з докторантом.

Loading...

 
 

Цікаве