WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаТеорія держави і права → Організація захисту державної таємниці в Росії - Курсова робота

Організація захисту державної таємниці в Росії - Курсова робота

У тому ж році Оргбюро ЦК РКП прийняло ухвалу "Про порядок зберігання секретних ухвал ЦК РКП (б). Аналогічний документ був виданий і в Червоній Армії. Наказ РВСР Е 2011 визначав порядок поводження з цілком таємною кореспонденцією. Але, у виданому в 1924 році навчальному посібнику "Техніка штабної служби. Оперативна служба військових штабів (у військовий час)", призначеному для слухачів військової академії, знов, як і три роки тому, автор приствятив цілий розділ питанням секретного діловодства.

Ухвала Політбюро ЦК РКП (б) від 11 січня 1923 про створення при ГПУ спеціального міжвідомчого бюро з дезінформації (Дезінформбюро) у складі представників від ГПУ, ЦК РКП (б), НКІД, РВС, РУ Штабу РККА. Основними завданнями бюро були: облік вступників в ГПУ і РазведУпр і інші установи, відомостей про ступінь обізнаності іноземних розвідок про Росію; облік і характеристика відомостей тих, що цікавлять супротивника; виявлення ступеня обізнаності супротивника про нас; складання і технічне виготовлення цілого ряду помилкових відомостей і документів, що дають неправильне представлення супротивнику; постачання супротивника вищезгаданими матеріалами і документами проводити через відповідні органи ГПУ і РазведУпра".

Тим самим була закладена багаторічна практика численних ефективних операцій з дезинформації супротивника. Окрім цього, інформація про рівень обізнаності супротивника дозволяв органам контррозвідки оперативно виявляти факти витоку секретної інформації та нейтралізувати агентів супротивника.

Ухвалою СНК 24 квітня 1926 року був затверджений новий відкритий "Перелік відомостей, які складають державну таємницю, що за своїм змістом спеціально охороняються". Всі відомості були розділені на три групи: відомості військового характеру, зведення економічного характеру і зведення іншого характеру. Окрім цього було введено три категорії секретності. Згідно Переліку, вказаним в ньому відомостям, був привласнений один з трьох грифів секретності: цілком таємно, таємно і не підлягає оголошенню. Перелік мав ряд недоліків. Тому, через два місяці, спецвідділ при ОГПУ видав секретний "Перелік питань секретної, цілком таємної і що не підлягає оголошенню листуванням". У даному переліку були враховані всі недоліки попереднього переліку. Змінилася і сама структура Переліку. Тепер всі відомості були розділені на чотири категорії: питання військового характеру, питання фінансово економічного характеру, питання політичного (зокрема партійного) характеру, питання загального характеру.

У 1926 році був прийнятий ряд загальносоюзних інструкцій, які регламентували окремі питання організації і ведення секретного діловодства:

"Інструкція по веденню секретного і шифрувального діловодства"; "Інструкція місцевим органам ОГПУ по спостереженню за постановкою секретного і мобілізаційного діловодства"; "Інструкція по веденню архівного діловодства і здачі справ в органи Центрархива"; "Інструкція про порядок заготовляння і конвертування кореспонденції, дипломатичною поштою, що пересилається"; "Інструкція про порядок стенографії на секретних нарадах і засіданнях"; "Інструкція про порядок ведення і зберігання секретного листування".

Але, ці інструкції діяли недовго. У 1928 було ухвалене рішення про те, що необхідно розділити секретне діловодство і шифрувальне діловодство.

А в 1929 році була прийнята нова "Інструкція місцевим органам ОГПУ по спостереженню за станом секретного і мобілізаційного діловодства установ і організацій". Тим самим, були підтверджені функції ОГПУ по контролю з дотримання вимог секретного діловодства.

Заходи, що в той же час робляться, носили хаотичний характер і не могли забезпечити ефективного захисту державних секретів. Радянській республіці довелося розробити і створити ефективну систему захисту державної таємниці, яка, в модифікованому стані, продовжує існувати і в наші дні. Її основні принципи і структура були сформовані в 20 - 30 роки. Потім, тільки редагувалися керівні документи і мінялися назви органів захисту інформації.

Найбільш ефективно централізована система захисту державної таємниці працювала в 60 - 80 роки, такі ефективні і оптимальні були принципи, закладені ще в 20 років.

У Радянському Союзі мала місце адміністративно-правова система захисту державних таємниць. При цьому існували фактично дві системи таємниці: державна і партійна. Традиційно існуючі в нашій країні стереотипи примату влади над правом зумовили довгі роки існуючу політико-правову ситуацію, коли секретність виступала як соціальний інститут, що підносився над багатьма соціальними інститутами. Проблема визначення ДТ розв'язувалася не на рівні закону, а на рівні урядових ухвал. Засекречувані відомості підрозділялися на державну і службову (військову) таємницю. В цілях запобігання розголошення державної таємниці, у пресі мала місце цензура всіх підготовлюваних публікацій, існували спеціальні переліки відомостей, несанкціонованих до відкритої публікації. Такі відомості могли публікуватися тільки в матеріалах і виданнях "Для службового користування".

Незнання широкою громадськістю організаційно-правових основ, загальних і конкретних цілей, юридичних і адміністративно-технічних засобів захисту секретів породжувало міфи і спотворені уявлення про цю область державної діяльності. Коли ж в період перебудови в колишньому радянському суспільстві прискорився розвиток інформаційних процесів, проблеми правового регулювання, режиму секретності і обізнаності громадян про режимно - секретній діяльності держави встали достатньо гостро. Їх нерішучість спричинила хворобливі реакції суспільства і, як наслідок, неадекватне емоційно-психологічне реагування на зусилля держави по забезпеченню збереження ДТ.

Питання про необхідність правового регулювання інформаційних відносин і режиму секретності вперше гласно в колишньому СРСР було підняте в 1988 році. У журналі "Комуніст" з'явилася стаття "Від культу секретності до інформаційної культури". Її автору, В.А. Рубанову, належить теза про те, що інформаційна безпека, стан захисту і використання інформаційних ресурсів - показник інформаційної культури суспільства. Потім обговорення проблем правового регулювання інформаційних відносин висвітило багато проблем частина з яких, і сьогодні, ще не знайшла свого адекватного вирішення. Почало пробиватися в суспільну свідомість розуміння того, що повинні існувати: економічна залежність, а не методи адміністративного натиску між "замовниками секретності" - державними органами і забезпечуючими збереження секретів підприємствами.

Демократичні зміни в країні прагнули трансформації всієї системи віднесення відомостей до державної таємниці, обмеження її законодавчими рамками. В умовах радикальних змін в політичному і економічному устрої Російської Федерації, раніше розроблені механізми захисту ДТ перестали відповідати новим умовам і в значній мірі втратили свою ефективність.

Це особливо виявилося у 1991-93 роках, коли в Росії мав місце правовий пропуск в цій області, а зусиллями ЗМІ і тих, хто реально маніпулював ними, в свідомості російського обивателя активно насаджувалася думка про те, що поняття демократія і свобода не сумісні з такими поняттями, як захист ДТ. Найбільш завзяті провідники цього стверджували, що взагалі ніяких таємниць у держави бути не повинно, відмітаючи той факт, що впродовж всієї світової історії всі країни світу мали той або інший режим захисту своїх державних інтересів, зокрема у формі інституту ДТ зусилля держави із забезпечення збереження державних таємниць.

Соціальна і політична перебудова, формування ринковоїекономіки привели до необхідності істотної зміни інформаційних відносин в російському суспільстві. Сьогодні право людини і громадянина на інформацію - одне з суб'єктивних прав, закріплених в Декларації прав і свобод людини і громадянина і в Конституції Російської Федерації.

Декларація прав і свобод людини і громадянина Російської Федерації, від 22 листопада 1991 року, свідчить: "Кожна людина має право шукати, одержувати і вільно поширювати інформацію, обмеження цього права можуть встановлюватися Законом тільки в цілях охорони особистої, сімейної, професійної, комерційної і державної таємниці, а також моральності" (ст. 13.2).

Основними напрямами вдосконалення структури системи захисту державної таємниці згідно Указу Президента РФ від 9 березня 1996 р. N 346 "Про Державну програму забезпечення захисту державної таємниці в Російській Федерації на 1996-1997 роки" є:

- розмежування функцій федеральних органів державної влади у галузі захисту державної таємниці;

- ліцензування діяльності підприємств, установ і організацій, пов'язаної з використанням відомостей, які містять державну таємницю , створенням засобів захисту інформації, а також з проведенням заходів і (або) наданням послуг із захисту державної таємниці, здійсненням такої діяльності з відомостями відповідного ступеня секретності;

- визначення головної науково-дослідної організації, що координує наукові дослідження у галузі захисту державної таємниці;

- створення системи сертифікації засобів захисту інформації;

2

Loading...

 
 

Цікаве