WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаТеорія держави і права → Органи та установи юстиції - Курсова робота

Органи та установи юстиції - Курсова робота

До речі, на увагу заслуговує досвід здійснення державної реєстрації нормативно-правових актів Російської Федерації. Так, Правилами підготовки нормативно-правових актів федеральних органів виконавчої влади та їх державної реєстрації, затвердженими Постановою Уряду Російської Федерації від 13.08.97 № 1009, передбачено, що на прохання федеральних органів виконавчої влади та відповідно до укладених з ними договорів Міністерство юстиції Російської Федерації може здійснювати юридичну експертизу проектів підготовлених ними нормативно-правових актів.

Щоправда, це здійснюється лише в окремих випадках, і в цілому проблему не вирішує. Крім того, постає питання щодо дотримання передбаченого вітчизняним законодавством розподілу функцій юридичної служби суб'єкта нормотворення та реєструючого органу.

Слід наголосити, що практично всі органи, акти яких підлягають державній реєстрації в органах юстиції, мають у своєму складі юридичну службу, яка відповідно до Загального положення про юридичну службу міністерства, іншого центрального органу виконавчої влади, державного підприємства, установи, організації, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 27.08.95 № 690, перевіряє відповідність законодавству проектів наказів та інших нормативних актів, що подаються на підпис керівництва, візує їх за наявності віз керівників заінтересованих структурних підрозділів або осіб, що їх заміщують. У разі невідповідності проекту наказу чи іншого нормативного акта законодавству та якщо внесені до нього юридичною службою зауваження не враховано, ця служба, не візуючи проект, подає письмовий висновок з пропозиціями щодо законного вирішення відповідного питання для прийняття остаточного рішення керівником міністерства.

Проте, як показує досвід, юридичні служби суб'єктів нормотворення не досить ретельно виконують покладені на них Урядом України функції, і можливо в якійсь мірі це пояснюється усвідомленням того, що їх слово щодо правомірності нормативно-правового акта не є останнім: винесення вердикту завжди залишається за органами юстиції.

З урахуванням викладеного є підстави розглянути можливість докорінної зміни існуючого механізму державної реєстрації відомчих нормативно-правових актів, взявши за основу роботу з проектом нормативно-правового акта, що умовно можна було б поділити на такі етапи:

1) розроблений суб'єктом нормотворення та погоджений із заінтересованими органами проект нормативно-правового акта подається до органу юстиції;

2) орган юстиції проводить правову та редакційну експертизу поданого проекту і повертає його суб'єкту нормотворення із відповідними зауваженнями;

3) суб'єкт нормотворення після врахування всіх висловлених органом юстиції зауважень та усунення виявлених порушень подає затверджений розпорядчим документом акт на державну реєстрацію;

4) орган юстиції перевіряє врахування висловлених ним зауважень і в разі позитивного результату присвоює нормативно-правовому акту реєстраційний номер та заносить до Єдиного державного реєстру нормативно-правових актів. У разі неврахування хоча б одного із висловлених зауважень орган юстиції відмовляє в державній реєстрації акта із відповідними правовими наслідками.

Така схема, з одного боку, безумовно, матиме перевагу для запобігання встановлення у затверджених нормативно-правових актах незаконних правових норм та застосування їх без державної реєстрації, проте, з іншого боку, – потребуватиме значного проміжку часу, який, як відомо, дорого коштує, та відчутного для державного бюджету збільшення чисельності працівників органів юстиції, що займаються державною реєстрацією нормативно-правових актів.

Повертаючись до існуючого механізму здійснення державної реєстрації нормативно-правових актів, хочу звернути особливу увагу на те, що більшості порушень, які допускаються у нормативно-правових актах, що подаються на державну реєстрацію до органів юстиції, можна запобігти шляхом прийняття законодавчого акта, який регулюватиме питання підготовки та прийняття нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади.

Наприклад, суб'єкти нормотворення Російської Федерації, акти яких підлягають державній реєстрації, ще з 1993 року керуються затвердженими постановами Уряду правилами підготовки нормативно-правових актів1, якими детально і однозначно визначено механізм підготовки нормативно-правових актів, включаючи вимоги до їх виду, реквізитів, структури, техніки нормопроектування тощо.

А органам юстиції України, на жаль, з метою єдиного підходу до нормативно-правового акта, щодо якого приймається рішення про державну реєстрацію, залишається керуватися рекомендаціями Міністерства юстиції України, практикою, яка на сьогодні склалася, та сподіватися на прийняття Закону України "Про нормативно-правові акти", проект якого на виконання статті 117 Конституції України розроблено Мін'юстом України.

Враховуючи, що прийняття зазначеного Закону найближчим часом не передбачається, а на сьогодні виникла нагальна потреба усунення існуючих в законодавстві розбіжностей, зокрема щодо набрання чинності нормативно-правовими актами, класифікації суб'єктів нормотворення, акти яких підлягають державній реєстрації в органах юстиції, та запобігання порушенням законодавства під час урегулювання правовідносин відомчими нормативно-правовими актами, а також удосконалення процедури підготовки і подання нормативно-правових актів на державну реєстрацію суб'єктами нормотворення та здійснення її органами юстиції, Кабінетом Міністрів України прийнято постанову від 28.10.2004 № 1440 "Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 28 грудня 1992 р. № 731", якою затверджено ініційовані Міністерством юстиції України зміни до постанови Кабінету Міністрів України від 28.12.92 № 731 "Про затвердження Положення про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади" та Положення про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств, інших органів виконавчої влади, органів господарського управління та контролю, що зачіпають права, свободи й законні інтереси громадян або мають міжвідомчий характер, затвердженого зазначеною постановою.

Необхідність вдосконалення законодавства про державну реєстрацію нормативно-правових актів викликана, зокрема, тим, що суб'єкти нормотворення, знаючи про безкарність своїх дій або бездіяльності щодо дотримання законодавства про державну реєстрацію нормативно-правових актів та відсутність у населення інформації про нечинність тих чи інших незареєстрованих актів, ухиляються від подання на державну реєстрацію та спрямовують до виконання незареєстровані нормативно-правові акти, акти, у державній реєстрації яких за результатами правової експертизи відмовлено, і встановлюють норми з порушенням законодавства.

Зазначені порушення, як правило, виявляються органами юстиції в процесі проведення перевірок суб'єктів нормотворення, що проводяться з метою контролю за виконанням ними законодавства про державну реєстрацію нормативно-правових актів відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 28.12.92 № 731 "Про затвердження Положення про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади".

Пунктом 1 цієї постанови органам юстиції, що здійснюють державну реєстрацію відомчих нормативно-правових актів, надано право вносити пропозиції про усунення виявлених під час перевірок порушень і недоліків та притягнення до відповідальності посадових осіб, винних у допущених порушеннях.

Проте часто складається враження, що законодавство про державну реєстрацію нормативно-правових актів поширюється в основному на органи юстиції, оскільки суб'єктів нормотворення воно цікавить куди менше: досить часто перевагу мають власні, не завжди законні, інтереси або просто недбалість.

Тому виявлені під час перевірок незареєстровані нормативно-правові акти скасовуються (якщо взагалі скасовуються) суб'єктами нормотворення не добровільно, а виключно за наполяганням органів юстиції.

При цьому органи юстиції не були наділені практично ніякими важелями впливу на порушників законодавства про державну реєстрацію нормативно-правових актів.

Наприклад, Мін'юстом України у травні 2004 року проведено перевірку виконання стану додержання законодавства про державну реєстрацію нормативно-правових актів Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку, за результатами якої встановлено, що поряд з високими кількісними показниками по зареєстрованих нормативно-правових актах у Державній комісії з цінних паперів та фондового ринку ще мають місце такі порушення законодавства, як спрямування нормативно-правових актів до виконання без державної реєстрації.

Так, із прийнятих Комісією за 2002 – січень-квітень 2004 року рішень 6 підлягали державній реєстрації у Міністерстві юстиції України, проте на реєстрацію не подавалися (4% від загальної кількості прийнятих за цей період рішень Комісії, які підлягали державній реєстрації), та 1, яким затверджено Інструктивний лист, що встановлює нову правову норму, в той час як встановлення нових правових норм можливе виключно у нормативно-правових актах. Крім того, незважаючи на зауваження Міністерства юстиції України, висловлені ще під час перевірки Комісії у листопаді 2000 року, Комісія продовжує затверджувати нормативно-правові акти наказами, хоча це суперечить пункту 12 Положення про Державну комісію з цінних паперів та фондового ринку, затвердженого Указом Президента України від 14.02.97 № 142 (із змінами та доповненнями), згідно з яким Комісія приймає з питань, що належать до її компетенції, акти законодавства у формі рішень Комісії. Більше того, 4 таких накази встановлюють нові правові норми і повинні пройти правову експертизу в Міністерстві юстиції України в установленому законодавством порядку.


 
 

Цікаве

Загрузка...