WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаТеорія держави і права → Органи державного управління економікою: їхня роль у розробці стратегії соціально-економічного розвитку України та реалізації державної економічної по - Курсова робота

Органи державного управління економікою: їхня роль у розробці стратегії соціально-економічного розвитку України та реалізації державної економічної по - Курсова робота

У цілому система державного планування і управління не повинна встановлювати розміри випуску окремих видів продуктів і розподіляти Їх, а визначати загальні правила господарювання, нормативні межі й умови діяльності підприємств.

На відміну від Японії та західноєвропейських країн, у США структурне програмування не застосовують. Державне підприємництво там розвинуте недостатньо, хоч державна власність за своїми абсолютними розмірами значно перевищує аналогічну західноєвропейську. Внаслідок цього централізоване регулювання здійснюється здебільшого опосередкованими економічними методами — кредитними та бюджетними. З прямих методів управління держава широко застосовує контрактну систему. Весь комплекс заходів з національного регулювання у США спрямований на стимулювання НТР і відповідну модернізацію економічної структури країни. Визначенню підлягають найзагальніші показники економічного розвитку — темпи приросту валового національного продукту і промислового виробництва, відповідні методи непрямого регулювання. В науково-технічній сфері (насамперед військово-технічній) розробляються державні програми.

США мають один з найбільших у світі державний ринок продукції високотехнічних галузей промисловості. Через федеральну контрактну систему щорічно реалізується до 20 млн. замовлень на їхню продукцію. Через ці зв'язки держава безпосередньо впливає на галузеву структуру промисловості. Вона закуповує більше половини продукції літакобудування, радіо- та телевізійного обладнання, четверту частину наукових приладів та інструментів, що виробляються. Прямо чи опосередковано держава утримує більш як 35 відсотків учених та інженерів, зайнятих у сфері науково-дослідних і конструкторських робіт, а її частка у фінансуванні цих робіт становила 47 відсотків, у їхній реалізації — 12 відсотків у 80-х роках, коли намітився відхід у СРСР та його складових від командно-адміністративної системи.

Значний досвід макроекономічного регулювання накопичений також багатьма країнами ринкової економіки Азії, Африки і Латинської Америки. Використовуючи світовий досвід, ці країни розробляють плани різного типу: стабілізаційні для розв'язання конкретних завдань подолання кризового стану, коротко- та середньострокові для вирішення проблем індустріального розвитку, довгострокові щодо структурної перебудови економіки. Кілька десятиліть такого планування підтвердили необхідність його поєднання з розвитком ринкових механізмів регулювання економічної рівноваги та пропорційності.

Антиінфляційна політика є важливим компонентом усього комплексу методів державного регулювання економіки країни ринкового господарства. Важливу роль у ній відіграє регулювання державних витрат і надходжень у державний бюджет. Так, якщо інфляція починає розвиватися високими темпами або має місце значний інфляційний розрив, то держава вдається до заходів, спрямованих на зменшення розмірів реальних доходів, чим досягається обмеження споживання, а отже, й попиту. Зменшення розмірів доходів здійснюється завдяки додатковому оподаткуванню. Через це скорочується попит не лише на предмети споживання, а й на широке коло товарів виробничого призначення, адже підприємці, щоб не допустити різкого зниження цін, скорочують виробництво, що призводить до зменшення попиту на сировину, паливо, матеріали. В результаті підприємці згортають свою інвестиційну діяльність, зменшується зайнятість населення.

Антиінфляційні заходи урядів щодо бюджетних надходжень, з одного боку, сприяють акумулюванню додаткових фінансових ресурсів у державній скарбниці, а з іншого — призводять до погіршення господарської кон'юнктури та зростання безробіття. Інфляція — це ціна, яку мають сплачувати ті, хто продає на ринку свою робочу силу.

Чільне місце у фінансово-кредитному макроекономічному регулюванні в умовах ринкової економіки займає механізм оподаткування. Важливим антиінфляційним заходом є регулювання кредиту І грошової маси, яке здійснюється центральними емісійно-кредитними установами через операції з цінними паперами на відкритому ринку, регулювання дисконтної* ставки, зміну резервних норм, передбачених для кредитних установ.

Прибічники теорії "нової інфляції", згідно з якою основною причиною розвитку сучасного інфляційного процесу є надмірне зростання заробітної плати та інших доходів, пропонують відповідні методи боротьби з інфляцією. Вони вважають, що оскільки "Інфляція витрат" є результатом зростання витрат виробництва і заробітної плати, то необхідно здійснювати "політику доходів", яка передбачає контроль над цінами та заробітною платою, централізоване та обов'язкове обмеження зростання як доходів громадян, так і прибутків корпорацій, а також контроль за цінами. За їхніми рекомендаціями, корпорації не повинні підвищувати ціни, а профспілкам слід відмовитися від боротьби за підвищення заробітної плати.

Головними об'єктами державного регулювання є державний бюджет, система державних банків і державний сектор економіки. Володіння ними забезпечує державі виконання економічних функцій централізованого управління. Конкретними методами тут виступає податково-бюджетна та кредитно-грошова політика, що здійснюється за допомогою фінансово-кредитного механізму.

Висновок

Зростання економічної ролі держави, її втручання в процес суспільного виробництва і висока концентрація останнього модифікували традиційний механізм саморегулювання економіки, різко обмежили дію стихійних ринкових сил. Держава прийняла на себе цілу низку регулюючих функцій, особливо щодо розвитку державного сектору економіки, а також ринкової кон'юнктури.

Довголітня практика державного втручання в економіку дала змогу виробити відповідні методи і важелі, в результаті чого економічна система стала високоефективною. Політика державного регулювання дає можливість нейтралізувати численні руйнівні процеси і небажані відхилення, які періодично переривають і деформують рух економічного циклу.

Місце політики державного регулювання в господарській системі є сталим, та його масштаби і форми не залишаються незмінними. Дії державної адміністрації обов'язково втілюються у певних заходах щодо управління національною економікою. Регулювання відбувається і тоді, коли держава відмовляється від реалізації заходів, якщо вони стають недоцільними з точки зору макроекономічної та соціальної ефективності.

Незважаючи на те що централізоване і ринкове регулювання за своєю суттю є антиподами, вони постійно взаємодіють між собою. Це сприяє забезпеченню економічної та політичної стабільності всієї суспільної системи. Політика державного регулювання підпорядкована закону самозростання капіталу, вона враховує розстановку всіх соціальних сил, що не завжди адекватне прагненню великих приватних власників або монополій чи олігополій. Головна мета державного втручання в економічний розвиток — забезпечення безперервності процесу відтворення національного господарства як єдиного цілого, досягнення економічної ефективності на макрорівні. Її реалізація здійснюється через свідоме визначення суспільних потреб, можливостей і шляхів їх задоволення.

Список використаної літератури

  1. Базилевич В.Д., Баластрик Л.О. Макроекономіка. Київ: Четверта хвиля, 1997, 244 с.

  2. Башнянін Г.І, Лазур П.Ю., Медведєв В.С. Політична економія. Київ: Ніка-Центр Ельга, 2000, 526 с.

  3. Буян І.В., Гуменюк П.Д., Березюк Р.М. Економічна політика. Тернопіль: ТАНГ, 1997, 160 с.

  4. Василик О.Д., Павлюк К.В. Державні фінанси України. Київ: ЦУЛ, 2003, 608 с.

  5. Дідківська Л.І., Головко Л.С. Державне регулювання економіки. Київ: "Знання-Прес", 2000, 209 с.

  6. Завіновська В.Т. Економіка праці. Київ: КНЕУ, 2000, 200 с.

  7. Запоточний І.В., Захарченко В.І. Державне регулювання регіональної економіки. Харків, Львів, Одеса: ТОВ "Одіссей", 2003, 592 с.

  8. Кривенко К.Т., Савчук В.С., Бєляєв О.О. Політична економія . Київ: КНЕУ, 2001, 508 с.

  9. Крупка М.І., Островерх П.І., Реверчук С.К. Основи економічної теорії. Київ: Атіка, 2001, 344 с.

  10. Михасюк І., Мельник А., Крупка М., Залога З. Державне регулювання економіки. Київ: Атіка, Ельга-Н, 2000, 529 с.

  11. Никифоров А.Є. . Промислова політика. Київ: КНЕУ, 2002, 306 с.

  12. Носаченко І.М. Зовнішньоекономічні аспекти ринкової економіки. Львів: Світ, 2000, 112 с.

  13. Орищак Я. Основи курсу "Макроекономіка". Тернопіль: Підручники та посібники, 2001, 120 с.

  14. Павловський М.А. Макроекономіка перехідного періоду: Український контекст. Київ: Техніка, 1999, 336 с.

  15. Пашута М.Т., Калина А.В. Прогнозування та макроекономічне планування. Київ: МАУП, 1998, 192 с.

  16. Петюх В.М. Ринок праці. Київ: КНЕУ, 1999, 288 с.

  17. Предборський В.А., Гарін Б.Б., Кухаренко В.Д. Економічна теорія. Київ: Кондор, 2003, 492 с.

  18. Радіонова І.Ф. Загальна економіка. Київ: А.П.Н., 2000, 392 с.

Loading...

 
 

Цікаве