WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаТеорія держави і права → Окремі аспекти призначення покарання - Курсова робота

Окремі аспекти призначення покарання - Курсова робота

Відповідно до ч. 1 ст. 71, "якщо засуджений після постановлення вироку, але до повного відбуття покарання вчинив новий злочин, суд до покарання, призначеного за новим вироком, повністю або частково приєднує невідбуту частину покарання за попереднім вироком". Конкретизуючи ці положення, ч. 2 ст. 71 встановлює межі остаточного покарання за сукупністю вироків. У ній значиться: "При складанні покарань за сукупністю вироків загальний строк покарання не може перевищувати максимального строку, встановленого для даного виду покарання в Загальній частині цього Кодексу. При складанні покарань у виді позбавлення волі загальний строк покарання, остаточно призначеного за сукупністю вироків, не повинен перевищувати п'ятнадцяти років, а у випадку, якщо хоча б один із злочинів є особливо тяжким, загальний строк позбавлення волі може бути більшим п'ятнадцяти років, але не повинен перевищувати двадцяти п'яти років".

Таким чином, на підставі ст. 71 при сукупності вироків суд призначає покарання за такими правилами:

1) насамперед призначається покарання за знов вчинений злочин;

2) до цього покарання суд приєднує повністю або частково невідбуту частину покарання за попереднім вироком;

3) остаточна міра покарання визначається в межах максимуму даного виду покарання.

Розглянемо ці правила.

1) Призначення покарання за знов вчинений злочин відбувається за загальними засадами, тобто в межах санкції статті КК, що передбачає відповідальність за цей злочин. Причому як обставину, що обтяжує покарання, суд враховує те, що винний вчинив злочин у період відбування покарання (п. 1 ст. 67), тобто має місце рецидив.

2) До призначеного нового покарання суд приєднує повністю або частково невідбуту частину покарання за попереднім вироком. Таким чином, відбута частина покарання за попереднім вироком взагалі не враховується. Отже, в остаточне покарання за сукупністю вироків входить покарання, призначене за новий злочин, і покарання, не відбуте повністю або частково за першим вироком. Звідси очевидно, що остаточне покарання за сукупністю вироків ні в якому разі не може бути меншим, ніж покарання, призначене за новим вироком, або невідбута частина покарання за першим вироком.

3) Визначення остаточної міри покарання за сукупністю вироків обмежено відповідними межами. Цією межею є максимум даного виду покарання, зазначений у Загальній частині КК. Так, при складанні покарань у виді позбавлення волі остаточне покарання не повинно перевищувати п'ятнадцяти років, а за особливо тяжкий злочин не повинно перевищувати двадцяти п'яти років. Щодо інших видів покарань це означає, що міра остаточного покарання у виді тримання в дисциплінарному батальйоні не повинна перевищувати двох років, у виді виправних робіт або службового обмеження для військових - двох років, у виді позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю - п'яти років. Такі максимуми цих видів покарань встановлені Загальною частиною КК.

Отже, при сукупності вироків суд може призначити остаточне покарання, вийшовши за межі максимуму санкції статті КК, що передбачає найбільш тяжкий зі злочинів, які входять до сукупності. Суду не надані лише права виходити за межі максимуму даного виду покарання, а в разі, коли один із злочинів є особливо тяжким, - за межі двадцяти п'яти років позбавлення волі.

При складанні покарань у виді довічного позбавлення волі і будь-яких менш суворих покарань остаточний строк покарання, призначений за сукупністю вироків, визначається шляхом поглинення менш суворих покарань довічним позбавленням волі. Це єдиний випадок, коли при сукупності вироків застосовується принцип поглинення.

Принцип складання покарань за сукупністю вироків, зазначений у ст. 71, стосується не тільки основних, але й додаткових покарань. Отже, незалежно від того, призначене додаткове покарання лише за одним (попереднім) вироком або за другим вироком, до остаточного основного покарання за сукупністю повинно бути приєднане покарання додаткове. Призначаючи за сукупністю додаткові покарання, суд при їх складанні повинен керуватися їх максимальною межею, зазначеною в Загальній частині КК. Наприклад, позбавлення права обіймати певні посади має межу - три роки.

У разі ж призначення різних додаткових покарань (наприклад, за одним вироком як додаткове покарання призначене позбавлення права обіймати певні посади, а за другим - конфіскація майна) обидва ці покарання приєднуються до остаточного основного покарання, призначеного за сукупністю, і використовуються самостійно.

У практиці зустрічаються випадки, коли особа після винесення вироку в справі, але до повного відбуття покарання, вчиняє не одне, а два або більше злочинів. У подібних ситуаціях, а їх передбачає ч. 5 ст. 71, має місце об'єднання сукупності вироків і сукупності злочинів. Тут слід керуватися при призначенні покарання статтями 70 та 71. Передусім, суд повинен на підставі ст. 70 призначити покарання за вчинені особою нові злочини. Призначивши покарання за кожний з них окремо, суд може застосувати принцип поглинення менш суворого покарання більш суворим або вдатися до складання (повного або часткового) покарань. Таким чином, буде призначене покарання за сукупністю злочинів. Потім вже на підставі ст. 71 суд до покарання, призначеного за сукупністю злочинів, приєднує повністю або частково невідбуту частину покарання за попереднім вироком у тих межах, що передбачені в ч. 2 цієї статті. [5]

5. Правила складання покарань і зарахування строку ув'язнення

При призначенні за окремі злочини, що утворюють сукупність злочинів або сукупність вироків, різних видів покарання виникає питання, як застосувати принцип складання цих покарань. Так, за один злочин особа була засуджена до позбавлення волі, а за інший до виправних робіт, або за один з них - до обмеження волі, а за інший, наприклад, - до арешту і т.д. Частина 1 ст. 72 у такому випадку встановлює жорстке правило: при складанні в цих випадках менш суворе покарання переводиться в більш суворе. Причому закон формулює і співвідношення окремих видів покарань, визначає "шкалу" їх еквівалентів.

1). Одному дню позбавлення волі відповідають:

- один день тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців або арешту;

- два дні обмеження волі;

- три дні службового обмеження для військовослужбовців або три дні виправних робіт;

- вісім годин громадських робіт.

2). Одному дню тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців або арешту відповідають:

- два дні обмеження волі;

- три дні службового обмеження для військовослужбовців або три дні виправних робіт.

3). Одному дню обмеження волі відповідають:

- три дні службового обмеження для військовослужбовців або три дні виправних робіт.

4). Одному дню обмеження волі або арешту відповідають:

- вісім годин громадських робіт.

Так, якщо особа засуджена за один із злочинів до позбавлення волі до трьох років, а за інший до виправних робіт на один рік, то суд зобов'язаний перевести менш суворе покарання (виправні роботи) у більш суворе (позбавлення волі), керуючись зазначеною вище шкалою у співвідношенні 1:3. У нашому випадку один рік виправних робіт дорівнює чотирьом місяцям позбавлення волі. Тому суд приєднує чотири місяці до трьох років, призначених за інший злочин, і за сукупністю визначає покарання три роки і чотири місяці позбавлення волі.

Виникає питання, що, до речі, має і велике практичне значення, про призначення покарання за сукупністю вироків, якщо особа засуджена за кожним вироком до службових обмежень для військовослужбовців або до виправних робіт, але з різними відсотками утримань із заробітку (грошового утримання). Розміри утримань із заробітку складанню не підлягають. У цих випадках, призначивши покарання, наприклад, за останнім вироком, у виді виправних робіт з утриманням із заробітку певного відсотка в прибуток держави, суд повністю або частково приєднує до призначеного покарання за останнім вироком невідбутий строк службових обмежень, призначених за попереднім вироком, залишаючи на цей строк розмір утримань, який був визначений для цього виду покарання (ч. 2 ст. 72).

Проте можливі ситуації, коли різновидні основні покарання, призначені за окремі злочини, не співвідносяться між собою ні в якому еквіваленті. Досить уявити собі випадок, коли за один із злочинів як основне покарання призначене позбавлення права обіймати певні посади строком на три роки, а за інше - позбавлення волі на строк два роки, або випадок, коли за один із злочинів призначений штраф, а за інший - позбавлення волі. Звичайно, застосування в цих випадках принципу поглинення менш суворого покарання більш суворим можливе, але воно призведе до того, що каральний вплив і особливо спеціальні попереджувальні можливості поглинених покарань (позбавлення права обіймати певні посади або штрафу) не будуть використані, водночас їх складання внаслідок їх повної нееквівалентності неможливе. Отже, вони складанню не підлягають і виконуються самостійно, тобто з моменту вступу вироку в законну силу, і одне покарання (наприклад, позбавлення права обіймати певні посади) і друге (наприклад, позбавлення волі) виконуються одночасно.

Loading...

 
 

Цікаве