WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаТеорія держави і права → Нормативно-правові акти - Курсова робота

Нормативно-правові акти - Курсова робота

Ст. 73 Конституції України говорить: "Винятково всеукраїнським референдумом вирішуються питання про зміну території України".

Законом визначаються питання, що вирішуються винятково всеукраїнським референдумом, а також питання, що вирішуються місцевим референдумом у відповідних адміністративно-територіальних одиницях. Незважаючи на ці положення закону, у ряді районів, областей, міст України спостерігаються спроби призначення і проведення місцевих референдумів із питань загальнодержавного і загальнонаціонального значення: про державну мову, території, громадянство, що неприпустимо у зв'язку з протиріччям закону. Саме з метою запобігання винесення на місцеві референдуми вищевказаних питань у ст. 73 Конституції чітко визначається, що питання про зміну території України вирішуються винятково всеукраїнським референдумом. У випадку винесення цього питання на референдум місцевого значення, результат вищевказаного референдуму буде являтися недійсним і юридичної сили не матиме.

У юридичній практиці в ряді випадків виникає необхідність вирішення питань територіальної дія нормативних актів, що мають однакову силу, виданих однопорядковими органами. Існує так називане зіткнення (колізія) нормативних актів рівноправних законотворчих органів. Ці розбіжності (колізії) вирішуються у встановленому порядку. От деякі правила вирішення колізій нормативно-правових актів:

  • при існуванні двох колізійних норм різної юридичної чинності діє норма, що володіє вищою (відповідно до ієрархії нормативно-правових актів) юридичною силою;

  • при існуванні двох колізійних норм однієї і тієї ж юридичної сили, що регулюють один і той же випадок, діє норма, прийнята пізніше;

  • при існуванні норм однієї і тієї ж юридичної сили, що регулюють один і той же випадок, із яких являє загальної, а інша спеціальної, діє спеціальна норма.

Закони України, акти Президента України, постанови Кабінету Міністрів України являються обов'язковими для виконання на всій території України.

Нормативно-правові акти міністерств і відомств, а також обласних, міст Києва і Севастополя, районних адміністрацій поширюють свою дію на ту територію, що їм підвідомча.

Органи місцевого самоврядування в межах своїх повноважень, визначених законом, приймають рішення. Особливістю актів місцевого самоврядування є їхня територіальна обмеженість і самостійність у прийнятті рішень, що стосуються питань управління муніципальною власністю, формування, затвердження і виконання місцевого бюджету, запровадження місцевих зборів і податків, здійснення охорони суспільного порядку тощо.

Отже, нормативно-правові акти, що мають різноманітну юридичну силу і прийняті різноманітними правотворчими органами, поширюють свою дію і строго визначеному законодавством порядку, але Закони України мають вищу юридичну чинність і обов'язкові до виконання на всій території України і характеризуються неподільністю і винятковістю.

1.3.3 Підстави дії нормативно-правових актів по колу осіб

Дія нормативно-правових актів по колу осіб, по загальному правилу, поширюються на всіх осіб у межах територіальної сфери дії даних актів. Воно визначено, по суті, територіальним аспектом, тому що вони мають силу у відношенні усіх фізичних і юридичних осіб, що знаходяться на тій або іншій території. Чинність закону по особах означає його приналежність до визначеної категорії суб'єктів права (громадянам, юридичним особам, державним органам, громадським організаціям).

Проте з цього правила є винятки. Існують такі суспільні відносини, учасниками яких можуть бути тільки громадяни України (служба в збройних силах, органах внутрішніх справ). Винятки робляться щодо іноземних громадян, що користуються дипломатичним імунітетом. На таких осіб (посли, посланники, повірені в справах, члени сімей дипломатичного персоналу і т.д.) у випадку вчинення ними правопорушень, норми, що встановлюють юридичну відповідальність, не поширюються, дане питання вирішується по дипломатичних каналах.

На всій території України діє єдиний правовий режим. Це означає, що всі громадяни мають рівні конституційні права і свободи і рівні перед законом (ст. 24 Конституції України).

Іноземці й особі без громадянства, що знаходяться на території України на законних підставах, користуються тими ж правами... як і громадяни України, за винятками, установленими Конституцією, законами і міжнародними договорами (ст. 26 Конституції).

Підстави дії актів по фізичних особах різноманітні:

  • по приналежності особи до держави (по цивільному стану розрізняють стан громадянства даної держави, іноземної держави, стан особи без громадянства);

  • по ознаці статі;

— по віковому цензу;

  • по фаховій приналежності; (військовослужбовці, спеціальні службовці і т.п.);

  • інші підстави (наприклад, інвалідність і т.п.).

Дія нормативно-правових актів по колу осіб поширюється на юридичних осіб. Стаття 23 Цивільного кодексу України дає наступне визначення юридичної особи "Юридичними особами визначаються організації, що мають відособлене майно, можуть від свого імені набувати майнові й особисті немайнового права і нести обов'язки, бути позивачами і відповідачами в суді, арбітражі або третейському суді".

Підстави дії по юридичних особах:

  • по видах юридичних осіб (ст. 24 ЦК України);

  • по формах власності (установленим Законом України "Про власність" від 6.03.91 № 885-ХП);

  • по організаційно-правовій формі (організаційно-правова форма підприємств зафіксована в державному класифікаторі (КОПФГ) організаційно-правових форм господарювання, розробленому відповідно до "Програми переходу України на міжнародну систему статистики й обліку", затв. постановою КМ України від 4.05.93 № 326);

  • по видам діяльності (ліцензовані і не ліцензовані).

Всі види діяльності юридичних осіб і фізичних осіб передбачені в класифікаторі галузей народного господарства (ОКОНГ), а види, що ліцензуються, визначаються законом України № 887-ХП від 27.03.91 "Про підприємництво".

Закон України "Про підприємництво" поширює свою дію на юридичних осіб всіх форм власності, установлених Законом України "Про власність". Проте, частина 3, 4, 5 статті 2 встановлює обмеження кола осіб (категорій громадян), що не допускаються до заняття підприємницькою діяльністю, наприклад: військовослужбовці, посадові особи органів прокуратури, суду, державної безпеки, внутрішніх справ, державного арбітражу.... Особи, котрим суд заборонив займатися означеною діяльністю і т.д. даний закон поширюється як на фізичних, так і на юридичних осіб, а також забороняє деяким категоріям громадян займатися підприємницькою діяльністю.

Громадяни України у випадку вчинення злочину за кордоном відповідають по Українських законах; якщо вони понесли покарання, то наш суд може зм'якшити або звільнити від нього цілком.

Хотілося б розглянути дію деяких законодавчих актів по колу фізичних і юридичних осіб. Наприклад, Закон України № 504/96-ВР від 15.11.96 р. "Про відпустки" вводиться в дію постановою Верховною Ради України "Про порядок введення в чинність Закону України "Про відпустки" із 1 січня 1997 року, статті 7, 8, частина перша статті 10 — із 1 січня 1998 року.

Відповідно до частин 1, 2 статті 2 цього Закону право на відпустки мають:

  • громадяни України, що знаходяться в трудових відносинах із підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої приналежності, а також працюючі по трудовому договору у фізичної особи;

  • іноземні громадяни й особи без громадянства, що працюють ц Україні нарівні з громадянами України.

Дія даного закону неоднаково поширюється на різноманітні категорії громадян у належності від віку, фахової приналежності і т.д., наприклад, на тривалість щорічної основної відпустки (ст. 6).

Щорічна основна відпустка надається робітникам тривалістю не менше 24 календарних днів за відпрацьований робочий рік, обчислювальний із дня укладання трудового договору.

Промислово-виробничому персоналу вугільній, сланцевій, металургійній промисловості дається щорічна основна відпустка тривалістю 24 календарних дня зі збільшенням за кожні два відпрацьованих роки на два календарних дні, але не більш 28 календарних днів.

Робітникам, зайнятим на підземних роботах — 24 календарних дня зі збільшенням на 4 календарних дня при стажі роботи на даному підприємстві 2 роки і більш.

Робітникам лісової промисловості і лісового господарства — 28 календарних днів за Списком робіт, професій і посад, що затверджуються Кабінетом Міністрів України.

Інвалідам І і ІІ груп дається щорічна основна відпустка тривалістю 30 календарних днів, а інвалідам ІІІ групи — 26 календарних днів.

Особам у віці до вісімнадцяті років надається щорічна основна відпустка тривалістю 31 календарний день

Loading...

 
 

Цікаве