WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаТеорія держави і права → Нормативно-правові акти - Курсова робота

Нормативно-правові акти - Курсова робота

Нормативний акт має певні переваги перед іншими джерелами права. По-перше, державні органи мають більш координаційних можливостей для вияву загального інтересу. По-друге, в силу певних правил встановлення нормативний акт є більш кращим засобом оформлення норм, що встоялися. По-третє, на нього легко посилатися при розв'язанні справи, додавати необхідні корективи, здійснювати контроль за його виконанням.

Нормативний акт є найбільш розповсюдженим і навіть класичним та першоступенним джерелом права для всіх країн, які об'єднані в систему "писаного права". В цих країнах нормативні акти складають певну ієрархічну систему, на верхній ступені якої є конституції та закони (конституційні та звичайні). В сучасних умовах спостерігається тенденція до підвищення цінності конституційних норм, посилення їхнього панування над іншими нормативними актам, особливо над актами виконавчої влади — декретами, указами, постановами, інструкціями тощо.

Юридична сила та сфера дії нормативного акту обумовлені місцем органа, якій видав його, в системі органів держави або в політичної системі у цілому. Тому становлення системи нормативних актів кожної країни відображає загальні закономірності розвитку її політично-державних структур.

Нормативний юридичний акт видається тільки правотворчим органом — державним органом — Верховною Радою України. Він висловлює волю держави. Звідси його владність, офіційність, авторитарність. Як офіціальний акт, в якому міститься воля держави, нормативний юридичний акт повинен:

1. Видаватися у межах компетенції даного органу;

2. Оформлюватися в документальну форму, що передбачена для актів даного органу;

3. Відповідати конституції, іншим законам країни, підзаконним актам вищих органів;

4. Бути офіційно опублікованим, доведеним до дії.

Нормативний юридичний акт — це саме акт нормативного характеру. По своєму безпосередньому змісту від є носієм, фактичним джерелом юридичних норм.

Прийнято розрізняти три загальних юридичних джерела — джерела права: нормативний юридичний акт, санкціонований звичай та судовий прецедент.

Нормативно-правовий акт — основне джерело права України [4].

Запитання про ознаках, що характеризують правові нормативні акти, має значення для практиці правотворчості, публікування та систематизації законодавства. Як в теорії, так і на практиці найбільш вивченими є ознаки нормативного акту, що витікають з характеру норми як загального припису, що відноситься не до одиничного відношення, а до виду чи роду суспільних відносин.

До цих ознак відносяться: відсутність індивідуально-визначеного адресату, невизначеність числа випадків, на які розрахований припис, та можливість, що випливає звідси, неодноразового застосування, яке не вичерпує дії припису. Вказані ознаки в більшості випадків достатньо ясно відрізняють норму права як загальний припис від індивідуального акту здійснення правових норм. Як показує практика систематизації, не всяке правове положення загального характеру є правовою нормою. Тому необхідно використовувати і інший ряд, іншу категорію, ознак, що відрізняють нормативні акти та їхні приписи від інших приписів загального, але не правотворчого характеру.

Для правової норми характерна наявність загального, але достатньо визначеного критерію поведінки. Якщо в приписах того чи іншого акту містяться загальні вказівки, що не встановлюють певного, об'єктивного критерію поведінки людей, то ледве можна вважати розв'язаним завдання впорядкування даного виду відносин на невизначений чи тривалий час, тобто завдання правового регулювання.

Між тим у нас, і в теорії, і на практиці, часто мають прихильність приймати за правові норми зафіксовані в актах державних органів загальні вказівки на необхідність проведення організаційних заходів. Такі розпорядчі приписи часто звернути до широкого кола виконавців та мають в виду здійснення не одиничних дій. Вони є однією з форм організаційного керівництва, але не встановлюють певної міри поведінки і тому не можуть розглядатися як нормативні. Їхнє значення в організації виконання встановлених правових норм чи конкретних завдань.

Часто за нормативні приймаються акти і приписи загального характеру по здійсненню нагляду та контролю за виконанням правових норм чи конкретних завдань, що видаються в результаті перевірки виконання законів, указів чи постанов та адресовані певному колу державних органів для них характерні такі формулювання, як: "прийнять міри до посилення контролю за правильним застосуванням ... закону (указу, постанови)"; "посилити нагляд за правильним та єдинообразним застосуванням" даного указу чи постанови.

Такі акти по своєму призначенню спрямовані на усунення порушень встановлених раніш норм та недоліків в їхньому застосуванні.

Головна ознака, що характеризує зміст нормативного акту, в тому, що він є актом правотворчості, актом, якій оформлює встановлення, зміну чи відміну дії правових норм. Це відноситься до всіх нормативних актів, в тому числі до більшості, що не містять норми права. Суть і цих нормативних актів (як юридичних джерел права) полягає не в тому, що вони викладають норми права, а насамперед у тому, що із прийняттям нормативного акту виникають нові правові норми, змінюються ті, що діяли раніш, тощо.

До особливих актів здійснення нагляду загального характеру відносяться і акти нормативного тлумачення та роз'яснення закону, які також не повинні містити нових правових норм. Зміст роз'яснення в розкритті змісту правової норми, а не у встановленні нових положень, що не розв'язані в акті, який належить роз'ясненню.

Практичне призначення такого обмежування роз'яснення від правотворчості є, по-перше, в тому, щоб забезпечити точне дотримання меж наданих органу повноважень. Право "давати роз'яснення" не рівнозначне праву "встановлювати правила та інструкції". По-друге, акти роз'яснення необхідно відрізняти від правотворчих актів тому, що їм надається зворотна сила у тих випадках, коли це не може мати місця у відношенні нового нормативного акту. По-третє, з тієї ж метою правильного визначення меж дії акту не можна змішувати, наприклад, встановлення нового спеціального правила з тлумаченням загального змісту правової норми, яким не може бути встановлено спеціальних правил [5].

Цілком очевидно, що акти, які роз'ясняють правову норму, не можуть розширяти її межі, доповнювати новими положеннями. Однак ряд авторів в останній час пропонують розуміти акти роз'яснення, зокрема керівні роз'яснення Пленуму Верховного Суду України, як одну з форм підзаконної правотворчості, спрямованого на конкретизацію закону. Така позиція з'являється глибоко помилковою, яка веде до того, що орган, який призваний забезпечити лише правильне застосування закону, сам розв'язує запитання, не урегульовані законом. Вона не знаходить підтвердження в діючому законодавстві — Верховному Суду України не дано права самостійно встановлювати підзаконні правила по запитанням здійснення правосуддя.

Важко погодитися з тим, що акти офіційного нормативного роз'яснення, хоч і не встановлюють самостійних правових норм, все ж повинні вважатися джерелами права, оскільки вони містять загальні приписи і є обов'язковими для судів та інших учасників процесу.

На цей дуже протирічної позиції відбивається та сама обмеженість в підході до класифікації правових актів, коли кожний загальний правовий акт розуміється як нормативний.

Між тим цілком доцільно та необхідно розрізняти не тільки загальні та індивідуальні акти, але й категорії актів, які відповідають формам здійснення державних функцій, тобто акти правотворчості, оперативного виконання, юрисдикції та нагляду (контролю).

Зокрема, на відміну від актів правотворчості загальні акти роз'яснення правових норм не спрямовані на створення, зміну чи відміну правових норм. Вони призвані лише розкривати зміст норми з метою забезпечити її правильне застосування, усунути та попередити помилки та труднощі, які виникають в правозастосувальної практиці. Це призначення роз'яснення закону співпадає з ціллю нагляду та контролю, які треба відрізняти від цілей правотворчості, оперативного виконання чи юрисдикції.

Важливою ознакою нормативно-правового характеру актів та їхніх окремих статей (пунктів) є обов'язковість норм, яка підкріплена можливістю застосування мір державного примусу до виконання обов'язку чи до захисту суб'єктивного права.

Цієї ознакою нормативно-правові акти відрізняються не тільки від неюридичних актів суспільних установ чи моральних норм, але й від звернень, закликів, заяв.

Саме нормативний акт, а не будь-які інші юридичні джерела, більш всього пристосований до постійного оновлення діючого права в відповідності з об'єктивними потребами. З його допомогою досягається найбільш точний вираз норм права, що є юридичним ґрунтом, базою законності. Нормативний акт здатен бути найточнішим джерелом, формою права лише при умові високої юридичної техніки та постійної систематизації. В іншому випадку може бути не менш важко безпомилково та швидко орієнтуватися в діючому праві, яке втілено в нормативних актах, ніж у праві, яке закріплено в формі судового чи адміністративного прецеденту.

Loading...

 
 

Цікаве