WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаТеорія держави і права → Нормативно-правові акти - Курсова робота

Нормативно-правові акти - Курсова робота

Практика засвідчила, що через відсутність конституційної бази основному законодавству були притаманні неповнота, недосконалість, суперечності (колізії і прогалини). Це ускладнювало реформаційні процеси в державі, економіці, соціальній сфері.

З прийняттям у 1996 р. Конституції України можна говорити про реальні умови створення належної правової законодавчої системи. Згідно з п. 1 "Перехідних положень" Конституції України закони та інші нормативні акти, прийняті до набуття чинності цією Конституцією, є чинними у частині, що не суперечить Конституції України.

Якість законодавства залежить і від його юридичних характеристик, серед яких особливу роль відіграють внутрішня повнота і узгодженість.

Ефективне законодавство — це законодавство, яке з достатньою повнотою регулює основні сторони життя суспільства, всебічно закріплюючи в нормах закону ті суспільні відносини, які сприяють прогресивному розвитку суспільства в цілому. Ця обставина має особливо важливе значення в умовах перехідного періоду, коли постає необхідність істотного оновлення законодавства з метою використання законів як найважливішого засобу перетворення суспільних відносин. Тривале відставлення законодавства, наявність у ньому застарілих норм і прогалин у регулюванні нових відносин породжують розвиток підзаконної нормотворчості. За цих умов стає нереальністю провідна роль закону, що в кінцевому підсумку призводить до ослаблення ефективності правового регулювання, неповного досягнення передбачених законом цілей в сфері прогресивного суспільного розвитку.

Якість законодавства прямо залежить й від внутрішньої узгодженості його нормативних приписів, яка передбачає відсутність колізій між нормами законодавчих актів. Неузгодженість, суперечливість законів знову-таки сприяють зростанню кількості й значення підзаконних актів, що ослаблює регулюючу роль закону і в підсумку вносить нестабільність до суспільних відносин, уповільнюючи прогресивний розвиток.

Досягнення високої якості законодавства безпосередньо пов'язане з реалізацією ряду принципів законодавчого процесу, насамперед принципів демократизму, гласності законодавчої діяльності, участі в ній широких верств населення, її наукової обґрунтованості. Для їх втілення у життя необхідні чіткі процесуальні норми.

Доцільною є також підготовка і прийняття процесуальних норм, які регулювали б і нормотворчу діяльність виконавчої влади з урахуванням специфіки структури і компетенції її різних ланок.

Гарантії внутрішньої узгодженості законодавства мають ще один важливий аспект, пов'язаний з відмінністю законів за їх юридичною силою.

Відмінності між законами за їх юридичною силою висувають питання про необхідність гарантій підпорядкованості законів нижчої юридичної сили законам вищої юридичної сили. Насамперед це стосується гарантій конституційності законів. Усі закони повинні відповідати Конституції. Це означає, що мають бути закріплені в праві засоби забезпечення відповідальності законів Конституції, юридичні наслідки порушення цієї відповідності, а також створені органи держави, які спеціально здійснюватимуть контроль (нагляд) за конституційність законодавства.

Згідно з Законами "Про Конституційний Суд України" він уповноважений за ініціативою передбачених цим Законом суб'єктів або з власної ініціативи встановлювати відповідність законів Конституції України. У разі виявлення суперечності законів або їх окремих частин Конституції Конституційний Суд має приймати рішення про нечинність цих законів або їх окремих частин з моменту введення їх в дію. Його рішення є остаточним й не підлягає оскарженню [22].

Об'єктивною основою реформування законодавства України є насамперед розвиток системи права, котрий зумовлюється тими потребами суспільства та його складових частин, які відображаються державою. Крім системи права, на формування системи законодавства впливають і економічна і політична системи суспільства, форма державного устрою, структура державного апарату, правова культура законодавчих органів і всього населення.

Необхідно визначити оптимальні, з огляду на досягнення цілей держави, прийоми і засоби правового регулювання, зокрема способи закріплення та форми викладу правових приписів у нормативно-правових актах.

Потрібно зважитися на реальний стан чинного законодавства та законотворчої діяльності. В Україні нині йому властиві такі недоліки:

— надмірна декларативність законів, відсутність чітко відпрацьованого механізму дії їх приписів, внаслідок чого такі закони "обростають" численними підзаконними актами, які нерідко інтерпретують положення законів на догоду відомчим інтересам;

— дублювання одних й тих самих норм у різних законах та інших нормативних актах;

— невиправдана поспішність у підготовці і прийнятті низки законів та інших нормативних актів;

— слабка соціологічна забезпеченість підготовки проектів нормативних актів, відсутність аналізу соціально-економічних та інших наслідків прийняття рішень.

Важливим є відстеження тенденцій у формування нових галузей та інститутів права, встановлюванні необхідності і доцільності існування та виникнення нових галузей, підгалузей та інститутів законодавства, а також комплексних утворень законодавства [23].

Перелік посилань

  1. Назаренко Є. Закон у системі нормативніх актів України // Право України. — 1995, № 12. С. 11—18.

  2. Заєць А. принцип верховенства права (теоретично-методологічне обгрунтовування) // Вісник академії правових наук України. — 1998, № 1 (12), С. 3—14.

  3. Рабінович П. Загальна концепція правової реформи в Україні: до характеристики вихідних засад // Вісник академії правових наук України. — 1998, № 1(12), С. 15—24.

  4. Пиголкин А.С. Общая теория права. — М., изд-во МГТУ им. Н.Э. Баумана, 1996, С. 165—167.

  5. Мицкевис А.В. Правотворческое значение нормативного акта // Советское государство и право. — 1965, № 11, С. 49—57.

  6. Самощенко И.С. Некоторые вопросы учения о нормативных актах социалистического государства // Правоведение. — 1969, № 3, С. 27—33.

  7. Алексеев С.С. Общая теория права. — М., Юрид. литература, 1982, С 201—205.

  8. Лившиц Р.З Теория права. — М., 1994, С. 139—145.

  9. Тилле А.А. Время , пространство, закон. — М., 1965, С. 200—220.

  10. Тихомиров Ю.А. Закон. Стимулы. Экономика. — М., Юрид. литература, 1989. С. 4—10.

  11. Тихомиров Ю.А. Теория закона. — М., Юрид. литература, 1982, С. 50—60.

  12. Тихомиров Ю.А. Курс сравнительного правоведения. — М., Юрид. литература, 1996, С. 10-117.

  13. Нерсесянц В.С. Право и закон. — М., Наука, 1983, С. 360—365.

  14. Пиголкин А.С. Закон обязателен для всех. — М., 1971, С. 10—12.

  15. Семчик В. Юридична сила закону // Вісник академії правових наук України. — 1998, № 4, С. 17—20.

  16. Рабінович П. Конституційні принципи верховенства права // Юридичний вісник. — 1997, № 3, С. 66—69.

  17. Зивс С.Л. Источники права. — М., Наука, 1981, С. 106—115.

  18. Погорілко В. Проблеми розвитку законодавства України // Право України. — 1993, № 7—8, С. 45—47.

  19. Лисенков С., Тихомиров О. Закон для законів: коментарії до розробки Закону "Про закони і законодавчу діяльність в Україні" // Віче. — 1995, % 5, С. 44—49.

  20. Орзих М. Верховенство права — принцип практической деятельности государства и общества // Юридический вестник. — 1997, № 3, С. 69—71.

  21. Рабінович П. Загальна концепція правової реформи в Україні // Вісник Академії правових наук України. — 1998, № 1 (12), С. 15—24

  22. Погорілко В. Проблеми розвитку законодавства України // Право України. 1993, № 7—8, С. 3—7.

  23. Музиченко П. Держава і право України на сучасному етапі. — К., 1999, С. 615—640.

Loading...

 
 

Цікаве