WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаТеорія держави і права → Нормативно-правові акти - Курсова робота

Нормативно-правові акти - Курсова робота

Сучасна політика Української держави виходить з того, що загальновизнані норми і принципи міжнародного права, а також міжнародні договори, ратифіковані Україною, мають пріоритетне значення щодо законів України. Більше того, мабуть, є сенс проголосити їх нормами прямої дії на території України. Проблема ієрархії міжнародних норм, принципів і договорів і законів України, законів України і підзаконних нормативних актів повинна бути вирішена теж у першій главі Закону. До того ж, саме тут доцільно законодавчо врегулювати можливість делегування законодавчих повноважень. Для цього необхідно чітко визначитись, які повноваження можуть делегуватись, а які ні. При цьому і ті повноваження, що можуть делегуватись, і ті, що не можуть, повинні вказуватися у самому Законі. Суб'єктами, яким можуть делегуватись законодавчі повноваження, є Президент України і Кабінет Міністрів України, але вони повинні користуватись цим правом у визначений Законом термін і тільки за умови збереження дійового контролю збоку Верховної ради.

Другий розділ слід розпочати з проблеми планування законодавчої діяльності. Необхідно передбачити конкретні види планів і їх характеристику, виходячи передусім з того, що ці плани забезпечують створення цілісної наукової обґрунтованої системи законодавства. Зрозуміло, що таку систему започатковує Концептуальна національна програма розвитку законодавства на період 10-15 років. Впродовж її приймаються перспективні і поточні плани (на період дії Верховної Ради України певного скликання, річні, оперативно-календарні, спеціалізовані). Далі йде розділ про підготовку проекту закону, однією з головних проблем якого є право законодавчої ініціативи. Цим правом має бути наділений, передусім, народ України, який здійснюватиме його шляхом внесення до Верховної Ради України законопроекту від імені не менш як 300 тис. громадян з правом голосу.

Закон у цьому розділі має передбачити також форми участі у законопроектній роботі народних депутатів, фахівців, представників державних органів і громадськості.

Варто окремо виділити проблеми регулювання процедури прийняття закону. Тому проектом Закону передбачена загальна (три читання законопроекту у процесі його розгляду Верховною Радою України) і особливо (проект закону розглядається і приймається у скорочені терміни) процедура. Окрім цього, диференціюється процедура прийняття законів у залежності від суб'єктів — Верховною Радою України та через референдум. Тут принципово важливим є положення про те, що Президент України, як Глава держави, за своєю ініціативою і на основі затвердженого ним тексту може прийняти рішення про проведення референдуму щодо представленого Президентом проекту закону з питань організації державної влади, вступу до міжнародних союзів, ратифікації найважливіших міжнародних договорів.

Щодо процедури затвердження і опублікування законів, то вона передбачена у відповідності з Регламентом Верховної Ради України. Характерною є процедура прийняття законів з питань бюджету і фінансів. Встановлюється, що загальнодержавні питання, пов'язані з бюджетом і фінансами, вирішуються Верховною Радою України виключно шляхом законодавчого регулювання. Це зовсім не значить, що якось обмежується сфера дії органів виконавчої влади. Адже чітко вказується, що так врегульовуються тільки загальнодержавні питання, пов'язані з бюджетом і фінансами, а не сфера оперативного управління ними. Безперечно, бездефіцитності бюджету, а звідси і поліпшенню життєвого рівня населення будуть слугувати вказівки на те, що закон, яким затверджується бюджет, не може встановлювати нові податки чи нові витрати. А будь-який закон, виконання якого пов'язане з новими витратами коштів, повинен мати вказівку як покрити ці витрати.

Питання дії закону у часі, просторі та за колом осіб регулюється окремим розділом. В ньому поряд з нормами, що регламентують набуття і втрату чинності законів, передбачається можливість для Верховної Ради продовжити строк чинності закону, що був прийнятий на визначений строк, а також тимчасово прийняти його чинність у цілому або його окремих норм. До того ж необхідно врахувати, що порядок набуття чинності законів, прийнятих Верховною Радою України і порядок набуття чинності законів, що приймаються Всеукраїнським референдумом, істотно відрізняються, а тому мають регламентуватися окремими статтями Закону. У цьому розділі знайшли своє місце статті, що врегульовують порядок набуття чинності, змін і доповнень до законів України, припинення чинності законів України, а також дії законів у просторі і за колом осіб.

Самостійним розділом у проекті передбачається проблема тлумачення законів України. При цьому не викликає сумніву те, що Верховна Рада України повинна отримати право тлумачити закони України, що приймаються як самою Верховною Радою, так і Всеукраїнськими референдумами. Тлумачення закону, яке дає Верховна Рада, має бути загальнообов'язковим. Окрім Верховної Ради, суб'єктом офіційного тлумачення має бути Конституційний Суд України, який повинен тлумачити закони України з точки зору їх відповідності Конституції України. Пленум Верховного Суду України для забезпечення відправлення правосуддя у відповідності з законами має бути наділений правом тлумачення законів України, яке загальнообов'язкове для всіх учасників правовідносин у сфері відправлення правосуддя. Також і тлумачення законів Вищим арбітражним судом України загальнообов'язкове для всіх учасників правовідносин у господарській сфері, як і для сторін у господарських спорах.

Слабким місцем у нашій законодавчій діяльності є систематизація та облік законів. А тому ці проблеми повинні теж регулюватися вказаним Законом і виділятися окремим розділом. При цьому слід мати на увазі, що систематизація може здійснюватися у двох формах: систематизації окремих норм законів і систематизація самих законів. Результатом першої у межах галузей права є відповідні кодекси. Систематизація самих законів як цілісних правових актів провадиться у формі створення зібрань і збірників законів. Окрім того, слід встановити, що всі закони України обов'язково включаються у Звіт законів України, який є офіційним виданням Верховної Ради України, і направляються у Міністерство юстиції для їх державного обліку [19].

Висновки

Процес розвитку законодавчої системи в Україні відбувався у складних умовах. Він розпочався з прийняття 16 липня 1990 р. Верховною Радою УРСР Декларації про державний суверенітет України, коли ще діяла Радянська Конституція (Союзу РСР та УРСР). Після прийняття 24 серпня 1991 р. Акта проголошення незалежності України стали застосовуватися виключно Конституція і закони України, була започаткована своя правова система [20].

У даній дипломній роботі була зроблена спроба впорядкувати уявлення про право і законодавство, проаналізувавши місце та роль закону у системі нормативно-правових актів, відійти від традиційного тлумачення закону і показати різноманітні канали його стимулюючого впливу на свідомість і поведінку людей в умовах демократизації суспільного життя; обґрунтувати як саму необхідність верховенства закону в системі нормативних актів, так і пропозиції щодо законодавчого закріплення цього верховенства, а також встановлення його гарантій в Конституції і в спеціальних законодавчих актах України.

Свідченням реального здійснення правової реформи буде впровадження у суспільне життя України таких гуманістичних засад:

— повне закріплення у законах і гарантований юридичний захист усіх основних прав і свобод людини і громадянина;

— встановлення юридичної рівності суб'єктів права перед державою і перед законами;

— утвердженням такого стану, коли тільки закон (або, у відповідних випадках, ратифікований міжнародно-правовий акт) виступила офіційним джерелом юридичних прав і обов'язків особи;

— врегулювання поведінки людей та їх об'єднань, як правило, за загально-дозволеним принципом: "Дозволено вчиняти все, крім того, що прямо заборонено законом";

— врегулювання діяльності органів, службових і посадових осіб держави за спеціально дозволеним принципом: "Можна вчиняти лише те, що прямо дозволено законом".

В Україні втілення принципу верховенства права означатиме таке:

Вся законотворча і підзаконна нормативна діяльність держави в усіх галузях правового регулювання суспільних відносин здійснюється не основі повної і безумовної поваги прав та свобод людини і громадянина у тому вигляді і в тому обсязі, в якому вони закріплені у Конституції України, міжнародних стандартах прав людини, що містяться у визнаних Україною міжнародних угодах з прав людини [21].

Loading...

 
 

Цікаве