WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаТеорія держави і права → Нормативно-правові акти - Курсова робота

Нормативно-правові акти - Курсова робота

3) закони України можуть бути змінені або скасовані лише законами України;

4) права громадян і юридичних осіб, передбачені Конституцією і законами України, не можуть бути скасовані або обмежені іншими нормативними актами державних органів або посадових осіб України.

Встановлення верховенства закону в суспільстві та закріплення його в законодавстві не можна обмежувати констатацією вказаних нормативних визначень. Необхідні й інші правові норми, які можуть стати гарантами цього верховенства. Однією з основних законодавчих настанов, що забезпечую верховенство закону, є одночасне визначення в законі об'єктів (предметів) законодавчого регулювання, розмежування об'єктів компетенції законодавця і нормотворчих повноважень інших органів держави та посадових осіб.

Дійовою гарантією верховенства закону можу стати лише вихідне правило, що випливає з принципу поділу влади, смисл якого зводиться до закріплення в законі неприпустимості делегування законодавчих повноважень від законодавчої до виконавчої влади. Виняток з цього загального правила можливий лише у двох випадках, які неодмінно мають бути передбачені Конституцією і спеціальними законами, а саме: у разі запровадження в країні воєнного або надзвичайного стану, коли додержання законодавчої процедури в силу об'єктивних причин можу виявитись утрудненим, а надзвичайна обстановка вимагатиме внесення змін або доповнень до чинного законодавства.

Забезпечення верховенства закону в системі нормативних актів, його панування в суспільстві прямо залежать від якості законодавства, його здатності ефективно впливати на суспільне життя. Законодавство має групуватися на об'єктивних потребах суспільного розвитку, відображати науково обґрунтовані цілі та засоби їх досягнення, об'єктивно висунуті цим розвитком, виходити з пріоритету загальнолюдських цінностей і разом з тим враховувати рівень правосвідомості та правової психології суспільства, максимально використовувати можливості законодавчої техніки [18].

2.5 Перспективи розвитку закону та законодавчої діяльності у відповідності з проектами Законів "Про нормативні акти в Україні" та "Про закони і законодавчу діяльність в Україні"

Україна має стати демократичною, правовою, соціальною державою. Це, у свою чергу, передбачає необхідність забезпечення принципу верховенства Права, високу якість діючого законодавства. Вихідний пункт у цьому процесі — удосконалення порядку планування, прийняття і реалізації діючих у країні нормативних актів. Зрозуміло, що започаткувати цей складний і багатогранний процес слід якраз із законів, як найбільш важливих нормативних регуляторів суспільних відносин. Тому і виникла необхідність прийняття Закону "Про закони і законодавчу діяльність в Україні".

На жаль, неврегульованість правотворчості лише останнім часом почала хвилювати наші керівні органи, широкі кола юристів — як практиків, так і науковців. Це сталося головним чином завдяки об'єктивної необхідності посилення законодавчої діяльності. Проте світова практика вже нагромадила і теоретичні знання, і досвід з цього питання. Досить сказати, що у Японії ще у 1898 р. було прийняте "Загальне положення про закони", в Болгарії — "Закон про нормативні акти" існує з 1973 р., а в Угорщині діє "Закон про правотворчість" 1987 р. Відповідні документи є у Австрії, ФРН і США.

Зараз в Україні розроблені і обговорюються два проекти законів, що регламентують процес правотворчості. Це проект Закону "Про нормативні акти в Україні", над яким працювали науковці Української державною юридичної академії за дорученням Президії Верховної Ради України і проект Закону "Про закони і законодавчу діяльність в Україні", підготовлений Інститутом законодавства Верховної Ради України згідно з розпорядженням Голови Верховної Ради України від 31 жовтня 1994 року.

Ці два проекти ні в якому разі не можуть розглядатися як такі, що дублюють чи тим більше суперечать один одному. Навпаки, навіть на рівні здорового глузду зрозуміло, що всі конкретні питання правотворчості в одному нормативному акті, який встановлює загальні підходи, вирішити не вдається. Закон "Про нормативні акти в Україні", як свідчить його проект, регламентує загальні засади нормотворчості в Україні щодо змісту, форми, процесу прийняття усіх видів нормативних актів різними державними органами у межах їхньої компетенції. Ці загальні засади, навіть за умови їх певної конкретизації, повинні бути деталізовані відповідно до кожного виду чинних нормативних актів. Тим більше ця вимога справедлива щодо закону, який є актом найвищої юридичної сили, що регулює найбільш важливі та складні суспільні відносини, видається саме органом законодавчої влади, а тому й розробка, обговорення, прийняття законів мають свої особливості.

Не можна ігнорувати той факт, що техніко-юридичні питання створення законів і нормативних підзаконних актів за своїм значенням для суспільства дуже різні. Передусім важливо детально врегулювати планування, видання і реалізацію саме законів, що приймаються тільки законодавчим органом. До того ж цю проблему не можна врегулювати на якомусь іншому рівні.

Слід мати на увазі, що частина норм, які стосуються законів і законодавчої діяльності в Україні, зосереджена в Конституціях України і Автономної Республіки Крим, Регламентах Верховної Ради України і автономної Республіки Крим, Законів України "Про всеукраїнський та місцеві референдуми" і навіть у проекті Закону України "Про державну владу і місцеве самоврядування в Україні". А проект Закону "Про закони і законодавчу діяльність", базуючись на них, інтегрує їх окремі положення, розвиває питання, що ними не врегульовані і створює цілісну концепцію "в плані системного підходу" планування, обговорення, прийняття, тлумачення і дії законів.

Закон "Про закони і законодавчу діяльність в Україні" повинен поширюватися тільки на закони, тобто нормативно-правові акти найвищої юридичної сили, що приймаються Верховною Радою України. Що стосується підзаконних нормативних актів, то він врегульовує лише питання їх співвідношення із законами.

Поряд із Законом "Про закони і законодавчу діяльність" функціонуватиме і Закон "Про нормативні акти в Україні", в якому, як вже відмічалося, повинні зосереджуватися загальні прийоми і правила складання планування, підготовки, прийняття, дії нормативних актів, а також визнання їх такими, що втратили юридичну силу. Головне завдання цього Закону бачиться у тому, щоб забезпечити якісну одноманітність теоретичних засад і принципів створення законів й інших підзаконних актів.

Предметом регулювання Закону "Про нормативні акти в Україні" має стати, головним чином, президентська, урядова, судова, відомча і локальна нормотворчість, яка якісно відрізняється не тільки від законодавчої діяльності, а й одна від одної, що також є доказом того, що в одному законі всі питання створення нормативно-правових актів розв'язати неможливо. Тобто доцільно на відповідному рівні прийняти акти, які б визначали нормотворчу діяльність відповідних державних структур. Наприклад, в окремому законі чи в законі про Кабінет Міністрів України врегулювати його нормотворчу діяльність, теж саме зробити відповідно до нормотворчої діяльності міністерства та відомств у відповідних положеннях про них.

До того ж Закон "Про закони і законодавчу діяльність в Україні" і Закон "Про нормативні акти в Україні" — це закони різного рівня деталізації. Якщо щодо законів необхідно чітко регламентувати порядок їх планування, підготовки, прийняття, тлумачення і дії (тобто цей Закон повинен мати імперативний характер), то порядок створення інших підзаконних актів (особливо рівня локальної нормотворчості) регламентується лише у загальному плані, тобто має диспозитивний, рекомендаційний характер. При цьому дуже важливо забезпечити єдність всієї нормативно-правової системи у цілому.

Щодо структури Закону "Про закони і законодавчу діяльність в Україні", то він, з нашої точки зору, повинен складатися з такої кількості глав, які б відповідали найважливішим питанням, що належить вирішити. А саме: 1)загальні положення; 2) планування законодавчої діяльності; 3) підготовка законопроекту; 4) розгляд законопроекту та прийняття закону; 5) для законів України у часі, у просторі та за колом осіб; 6) офіційне тлумачення законів України; 7) систематизація та облік законів.

Зрозуміло, що у кожної статті закону — власна назва. Проект закону розпочинається з преамбули, у якій подається коротка інформація про причини, умови, мету прийняття, принципи дії, предмет і метод правового регулювання.

Доцільно розділ про загальні положення, на зразок світової юридичної практики, розпочати з основних понять, що будуть використані у тексті Закону. Необхідно визначитись з розумінням термінів: закон, види законів, законодавча діяльність, виключна сфера дії закону, пряма дія закону, його зворотна сила тощо. Окрім цього у розділі слід дати характеристику основних видів законів, враховуючи, що здебільшого їх диференціюють на Конституції, конституційні, органічні і звичайні закони. Питання про основні принципи законотворчої діяльності, а також про сфери суспільного і державного життя, що можуть бути врегульовані і вирішені виключно законами — теж прерогатива цього розділу Закону.

Loading...

 
 

Цікаве