WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаТеорія держави і права → Нормативно-правові акти - Курсова робота

Нормативно-правові акти - Курсова робота

До прийняття Конституції України в юридичній науці пропагувалась концепція верховенства закону. Як правильно відзначає В Погорілко, це виправдано лише в тому разі, коли поняття "закон" вживається в широкому (образному) розумінні слова як будь-який нормативно-правовий акт, тобто в нього вкладається той самий зміст, що і в поняття "право".

У кожній країні існує національна система права, до якої в Україні входять Конституція України, закони України, постанови та рішення Конституційного Суду України, укази та розпорядження Президента України, постанови та розпорядження Кабінету Міністрів України, постанови Національного банку України, а також нормативні акти органів місцевого самоврядування. Верховенство права, таким чином, означає панування права (всієї його системи) над усіма іншими інститутами держави і політикою, економікою, ідеологією, над усіма її структурними елементами, діяльність яких спрямована на формування і забезпечення правової системи. Оновлення концептуальних підходів до формування правової системи України полягає в додержанні принципів верховенства права, правового закону, пріоритету людини, її природних прав в побудові на цій основі громадянського суспільства.

З цього впливає, що існує не тільки нормативний, а й соціальний підхід до розуміння права, за яким право — це не тільки норми права (закони тощо), а й суспільна та індивідуальна правосвідомість, не тільки система норм законодавчих актів і правосвідомість суспільства, а й реальні правовідносини. Як складне суспільне явище право відображає дуже складні економічні, політичні та інші соціальні відносини. Право і законодавство повинні відображати економічні, політичні закономірності розвитку суспільства, лише тоді закони матимуть правовий характер [15].

З урахуванням цих концепцій В. Котюк розглядає право як систему або сукупність формально виражених норм (правил поведінки), які відображають і регулюють найбільш важливі економічні, політичні та інші соціальні відносини (закономірності розвитку), встановлені або санкціоновані державою, мають загальнообов'язковий характер, виражають міру справедливості, рівноправності, свободи і відповідальності учасників суспільних відносин, охороняються державною владою від порушень, закріплюють юридичні права та обов'язки суб'єктів правовідносин, охороняють соціальні цінності суспільства, держави і громадян і спрямовані на розвиток демократії, зміцнення законності та правопорядку.

У демократичній правовій державі, якою стає Україна і правова система якої належить до сім'ї європейської (континентальної) правової системи, принцип верховенства права діалектично поєднується із принципом верховенства закону. Це поєднання полягає у тому, що принцип верховенства закону однаковою мірою поширюється як на правотворчу (законотворчу), так і на правозастосувальну діяльність, а принцип верховенства права адресовано, головним чином, до законодавця. Правозастосовні ж органи мають можливість користуватись цим принципом тоді, коли вони застосовують відносно визначені за змістом (зокрема, оціночні) норми, які дають можливість обрати за власним розсудом — в межах норми — той чи інший варіант рішення.

Конституція набуває верховенства в правовій системі внаслідок багатьох чинників. Вона є насамперед установчим актом, який, якщо конституція не є фіктивною чи номіналістичною, характеризується високим рівнем легітимності. Конституція регулює найбільш фундаментальні відносини у суспільстві: закріплює основи соціально-економічного ладу, відносини влади, права й свободи особи. Внаслідок цього факту норми Конституції набувають значення первинності в системі законодавства.

Конституція як основний Закон закладає базу для визнання принципу верховенства закону в правовій системі. Цей принцип полягає у тому, що закон має перевагу над рішеннями виконавчої влади, яка має керуватись законом у своїх діях, не може втручатись в сферу законодавчого регулювання, сферу громадських прав, не маючи на те особливих повноважень. Закон має перевагу й над рішеннями органів правосуддя, які повинні поважати і дотримуватись законів.

Принцип верховенства права не означає відмови від виконання вимог закону. Посилання на право не може слугувати причиною відмови з боку судових органів, органів виконавчої влади застосувати Конституцію чи той або інший закон, адже одночасно діє й принцип верховенства Конституції та закону України. навіть у разі, якщо закон недосконалий, це не може бути підставою для відмови від його використання [16].

Ієрархічне співвідношення видів нормативних актів є одним з засобів забезпечення законності. Верховенство закону є найважливішим елементом ієрархічної побудови системи джерел права. Верховенство закону як нормативного акту, що приймається представницьким органом державної влади чи всенародним голосуванням (референдумом), є разом з цим і ознакою демократизму політичної системи.

Саме поняття "верховенство закону" складається з ряду елементів, що визначають якість закону як вищого по своєї юридичної силі нормативного акту.

Насамперед, Конституція України визначає виключність прийняття законів вищим органом державної влади — Верховною Радою або же в результаті всенародного голосування (референдуму).

Конституція не визначає в категоричній та вичерпної формі, які загальні відносини повинні обов'язково регулюватися тільки законом. Разом з цим окремі конституційні положення дозволяють нам стверджувати, що правове регулювання певних суспільних відносин можливе лише в формі закону. Наприклад, карна відповідальність може бути встановлена тільки законом. Жодна людина не може бути признана винною в здійсненні злочину, а також біти наданим карному покаранню інакше як по вироку суду та у відповідності із законом.

Вища юридична система закону відображена в пріоритеті закону над усіма актами органів державного управління. При цьому поняттю пріоритету закону відповідає поняття підзаконності нормативних актів органів управління та місцевих органів державної влади і управління.

Верховенство закону охоплює такі важливі моменти:

а) істотність законодавства — закони повинні бути присвячені дійсно рішучим, докорінним питанням суспільного життя;

б) повнота законодавства — в законах повинні бути з максимальною повнотою урегульовані всі питання, що потребують законодавчого рішення;

в) непереборність законодавства — суворе додержання вищої юридичної сили закону [17].

Верховенство закону — об'єктивна риса і водночас умова існування демократичної правової держави. Закон як результат безпосереднього волевиявлення народу (референдуму) або волі його представницького органу порівняно з іншими нормативними актами має особливі можливості для забезпечення інтересів суспільства у процесі його прогресивного розвитку, а особлива демократична процедура його підготовки і прийняття створює передумови для відображення в нормах закону науково обґрунтованих і, отже, найбільш ефективних засобів досягнення суспільних інтересів.

Верховенство закону в системі нормативних актів визначає високу якість й усієї системи права, оскільки вимога підпорядкування нормативних актів закону створює основу для їх єдності та внутрішньої узгодженості, дозволяє усунути суперечності всередині системи права. Все це робить верховенство закону найважливішим принципом демократичної правової держави. Особливо актуально потреба у встановленні цього принципу в праві стає у перехідні періоди життя суспільства, коли в силу об'єктивних причин і у зв'язку з цим виникають внутрішні суперечності між старими і новими нормативними актами, прогалини в законодавстві, зумовлені становленням нових суспільних відносин.

Значення верховенстві закону для суспільства в цілому і особливо для суспільного прогресу в перехідний період, який нині переживає Україна, зумовлює необхідність його законодавчого встановлення й забезпечення. (Верховенство закону як принцип права доцільно насамперед закріпити в Конституції України).

Разом з тим конституційного проголошення верховенства закону або його визначення як акта найвищої юридичної сили недостатньо. Очевидно, у спеціальних законах — про закони та законодавчу діяльність і про нормативні акти треба чітко й повно визначити основні риси (ознаки) верховенства закону і умови його здійснення. Це означає, що законодавчо повинні бути визначені такі норми:

1) Конституція і закони України є основою, безпосереднім юридичним джерелом нормативних актів усіх державних органів і посадових осіб України;

2) усі нормативні акти державних органів і посадових осіб України приймаються у межах їх компетенції, передбаченої Конституцією і законами України;

Loading...

 
 

Цікаве