WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаТеорія держави і права → Нормативно-правові акти - Курсова робота

Нормативно-правові акти - Курсова робота

Важливою ознакою закону є те, що в ньому містяться юридичні норми, тобто він завжди є нормативним. Цим він відрізняється як від актів інших органів, так і від інших видів актів вищого представницького органу — постанов, декларацій, послань, звертань.

Закон — нормативно-правовий акт, що приймається вищим представницькім органом держави в особливім законодавчому порядку, що має вищу юридичну силу, регулює найбільш важливі суспільні відносини.

Ознаки закону можуть бути підрозділені на:

  • матеріальні — які характеризують його з точки зору джерела, змісту та значення;

  • специфічні правові — які відображають юридичні властивості закону та особливості правотворчої процедури.

По своєму змісту закон є правотворчим актом, тим, що безпосередньо висловлює загальну державну волю. Видання законів входить до виключної компетенції вищих органів державної влади — Верховної Ради чи безпосередньо всього народу у відношенні законів, що приймаються в порядку референдуму.

По своєму матеріальному змісту закон — правотворчий акт, що регулює найбільш важливі суспільні відносини. В законах містяться юридичні приписи, в яких закріплюються суспільний та державний лад, принципи організації та форми діяльності державного апарату, загальні права та обов'язки громадян тощо [11].

По своєму значенню закон є правовим актом первинного характеру. В законах містяться первинне, початкове право — юридичні приписи, які є відправними початками всієї правової системи держави. Юридичні приписи, що закріпленні в інших актах, основані на законах; вони носять похідний характер, тобто базуються на тих початках, які встановлені в законі.

По своїм юридичним властивостям закон є правовим актом, що має вищу юридичну силу. Це висловлюється в тому, що:

а) всі останні правові акти повинні бути видані на основі законів та не суперечити ним;

б) як вище висловлення державної влади, закони не підлягають контролю чи затвердженню з боку будь-якого іншого органу держави, крім Верховної Ради;

в) закони можуть бути скасовані чи змінені тільки законами або актами, які мають законодавче значення.

По властивостям правотворчої процедури закон — це правовий акт, що прийнятий в особливому порядку. Закони приймаються державними представницькими органами влади (Верховною Радою України), а також в порядку референдумів. Додання законопроектів, їх обговорення, розгляд, прийняття або публікування законів підпорядковано суворої процедурі, спеціально регламентованої в особливих нормативних актах.

До законів відносяться всі правові акти, що прийняті у встановленому порядку вищими органами державної влади чи в порядку референдумів та офіційно пойменовані "закони".

2.2 Співвідношення права та закону

Право є складним феноменом, який складається з комплексу взаємопов'язаних елементів. У вигляді найважливішої прояви права, форми його життєдіяльності виступають нормативні акти. Юридична наука розглядає їх як джерела права, кожний з яких в концентрованому виді втілює в собі всі властиві праву властивості, притому в специфічній нормативно-структурній формі.

Важлива різниця права та закону як проявлення загального та особливого. Право є складним поняттям. Закон же в певному сенсі є різновидом праву та одним з його елементів. Право і по часу, і по змісту передує як первинному закону, що виступає у вигляді повторного.

Право і закон не можна ототожнювати. Під право треба розуміти не будь-який закон, норму, а нормативно закріплену справедливість.

З'являється питання: з одного боку, чи не зменшуємо ми при такому тлумаченні демократичну цінність закону, з іншого — чи не припускаємо ми якогось "верховного абстрактного арбітру", який розсудить, що є законність з урахуванням різних інтересів?

Закон несе в себе вищий заряд нормативно-орієнтуючого впливу, та його не можна ототожнювати з будь-яким правовим впливом. Розрізнюючи право і закон в нормативному сенсі, ми оцінюємо закон як вищу демократичну форму права, як безпосередній вислів народної волі.

Гостра необхідність подолати розрив між нормою та поведінкою, між правосвідомістю та звичайною свідомістю породила плодотворну концепцію соціального механізму дії права і формування поваги до закону.

Безспірно, визріли економічні, політичні, соціальні та ідеологічні умови щодо іншої оцінки ролі держави в суспільстві. Та, звичайно, це повниш висловлюється в результаті правової реформи.

Розуміння права як мери належного, як мірила, як рівного масштабу дозволяє правильно його застосовувати до різних суспільних відносин та актів поведінки людей.

Під правом (незалежно від того, позначається воно як "природнича справедливість", "справедливе право", "природниче право", "природничий закон" тощо або просто як "право", по суті мається на увазі щось по часу чи по сенсу те, що є попереднім та визначаючім (первинне, безумовне, необхідне, те, що обумовлює, має пріоритет тощо) по відношенню до закону (офіціальним встановленням, законодавству, "позитивному праву").

По відношенню до праву закон тлумачиться як щось повторне та обумовлене, що залежить від людського розсуду, рішення та вибору.

Право виступає у вигляді підстави та критерію щодо розсуду про цінність закону, його відповідності своєму призначенню тощо. Оцінка закону дається з точці зору права, тобто чогось необхідного та безумовного. В своєму оціночному відношенні до закону право є концентрованим висловом всіх тих вимог, без відповідності яким закон дискваліфікується: закон, що не відповідає праву — це свавілля.

Вимоги до закону ("яким повинен бути закон") є лише наслідком відповідного тлумачення права ("що є право?").

Сукупність факторів соціально-політичного, суспільно-історичного, етнічного, духовного, психологічного характеру визначають та обумовлюють правові властивості закону, його місце та значення в людському житті [13].

Співвідношення права і закону — центральна проблема правоведення та праворозуміння. Чи співпадають право і закон, чи ні, чи можна зводити право до законів (та іншим нормативним актам), чи ні — ці проблеми були завжди в центрі юридичної науці та практиці.

В правової державі право не ізолюється від політики, від діяльності держави. Якщо політика демократична, гуманістична, якщо управління здійснюється в інтересах народу та самим народом, тоді і тільки тоді право в силу своєї демократично-справедливої основи є засобом управління та проведення політики в життя. А якщо політика та управління не відповідають цим умовам, вони не можуть опиратися на право. Не закони — можуть, а на право — ні.

Наступна проблема, хоч і витікає з теорії, має суто практичний характер.

Як відрізняти правовий закон від неправового? Від відповіді на це запитання залежить коректність ідеї розрізнення права і закону. При нормативістському або соціологічному розумінні права проблеми немає: право — це будь-який акт, належним образом прийнятий (закон або рішення суду), незалежно від змісту акту. Ціннісне розуміння права не припускає такого підходу, головним є зміст акту.

Загального та однозначного критерію різниці правового закону від неправового не існує.

Яким би ні був підхід до права, треба визнати, що будь-якій закон, будь-якій, належним образом прийнятий нормативний акт, незалежно від його змісту, належить виконанню. На стадії підготовці та прийняття закону його правова або неправова природа може тільки припускатися, виявляється же вона в ході реалізації закону, в результаті відношення до нього людей. Закон, що відповідає інтересам людей, є для них правовим. Якщо закон відповідає інтересам більшості людей в суспільстві, то він є правовим для суспільства в цілому на даному етапі його розвитку. В цьому сенсі правовий характер закону співпадає з його легітимністю. Один і той же закон може бути правовим та неправовим на різних етапах розвитку суспільства. Конституція колишнього СРСР 1977 р. в ст. 6 встановила конституційне закріплення керівницької ролі однієї партії — на даному етапі це протиприродньо.

Критеріїв правового або неправового характеру закону багато: облік в ньому інтересів людей; застосованість, реалізуємость закону; відношення до нього суспільного погляду; рівень загальної та правової культури суспільства; наукова оцінка закону тощо.

В суспільстві із різноманітними інтересами однозначна характеристика закону як правового чи неправового неможлива (наприклад, наші закони про приватизацію, про податки, про землю, ідея гуманізації карного законодавства тощо).

Таким чином, запропоноване розуміння права, яке містить різницю між правом та законом, не дає однозначної оцінки правової природи закону, але зазначає фактори такої оцінки. Якщо право — засіб суспільного компромісу, то все стає на місце: чим більш людей задоволені змістом закону (компроміс), тим більше підстав вважати такий закон правовим. Оцінка закону як правового та відношення до нього в значної мірі залежать від загальної та правової культури суспільства. Яке саме суспільство, такі і його уявлення щодо права та справедливості. Практичним наслідком розрізняння правових та неправових законів повинно бути утворення механізму визнання законів неправовими та їхньої відміни. Інакше кажучи, утворення механізму контролю за змістом законів, за їх відповідністю щодо первинним людським цінностям.

Loading...

 
 

Цікаве