WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаТеорія держави і права → Необережне знищення або пошкодження майна - Курсова робота

Необережне знищення або пошкодження майна - Курсова робота

Необережне знищення або пошкодження майна.

ПЛАН

Вступ 3

Розділ 1. Поняття необережності, як форми вини 5

Розділ 2. Поняття та елементи складу злочину 12

2.1 Поняття об'єкта злочину та його структура 12

2.2 Об'єктивна сторона злочину 15

2.3 Суб'єкт злочину 17

2.4 Суб'єктивна сторона злочину 19

Розділ 3. Класифікація необережних злочинів та особливості їх криміналізації 20

Розділ 4. Відповідальність за знищення або пошкодження чужого майна 24

Висновок 32

Список використаної літератури 34

Вступ

Важко вирахувати матеріальні збитки нашого суспільства, що виникають в результаті халатності, пошкодження товарно-матеріальних цінностей та інших проявів необережності. Збитки від "випадкових" пожеж, переважна частина яких виникає в результаті чиєїсь необережності, вираховується мільйонами гривень.

В умовах технічного прогресу тяжкість наслідків необережної поведінки людей суттєво підвищується. Пов'язано це зі значним підвищенням кількості технічних засобів, що проникають в усі сфери життєдіяльності людини, появою все більш могутніших джерел енергії (згадати б лише аварію на ЧАЕС, яка також сталася в силу "випадку"), що значно підвищують можливості людини ( і разом з тим потенційну небезпеку). В кінцевому випадку підвищується "ціна помилки", тобто можлива шкода, що заподіюється необережною поведінкою людини. Тому не дивно, що боротьба з необережністю набуває все більшого значення як в нашій країні, так і за кордоном.

Підвищення злочинів з необережності пояснюється не тільки ускладненням та зростанням кількості технічних засобів та різноманітних механізмів, але і складностями психофізіологічної адаптації людини до нових процесів використання техніки. Перед юристами постають нові проблеми: дослідження спільно з психологами та фізіологами особливостей поведінки людини в стресових, небезпечних і важких ситуаціях; питання відповідальності за різноманітні форми правової необережності; вивчення ефективності перевиховання осіб, які скоїли правопорушення з необережності, і відпрацювання нових форм і методів такого перевиховання, а також технічних та організаційних засобів попередження небезпечних наслідків необережної поведінки.

З необережною злочинністю пов'язаний цілий комплекс питань, що виникають з приводу теоретичних проблем, криміналістичних досліджень та проблем криміналізації і кваліфікації злочинів скоєних з необережності. Також все більшого значення, в умовах побудови правової держави, набуває і виховання суспільної правосвідомості в дусі нетерпимості до будь-яких проявів необережності. Тому автор впевнений в підвищеній актуальності даної теми.

Об'єкт дослідження даної роботи – необережність як форма вини. В даному випадку наголос ставиться не на обережності, як суспільному явищі, а як об'єкті дослідження науки кримінального права. Для успішного усування негативних наслідків науково-технічної революції необхідно глибоко аналізувати процеси, що відбуваються в суспільстві під її впливом. Необережна злочинність являє собою складову частину загальної злочинності як соціально-правового явища, закономірно існуючого в суспільстві. Тому усі ознаки, що характеризують злочинність, в певній мірі характерні необережній злочинності.

Предмет дослідженнянормативні акти (передусім Кримінальний кодекс України – основний законодавчий акт за яким здійснюється криміналізація діянь), матеріали судової практики та наукові праці.

Мета дослідження – встановлення сутності, змісту, особливостей необережності як форми вини, особливостей трактування її вітчизняним законодавством, кваліфікації злочинів скоєних з необережного пошкодження та знищення майна.

Курсова робота складається з чотирьох розділів, в яких послідовно досліджується поставлена проблема.

Розділ 1. Поняття необережності, як форми вини

В частині 1 статті 7 Кримінального кодексу України (надалі – КК) вказано:

"Злочином визнається передбачене кримінальним законом суспільно небезпечне діяння (дія або бездіяльність), що посягає на суспільний лад України, його політичну і економічну системи, власність, особу, політичні, трудові, майнові та інші права і свободи громадян, а так само інше передбачене кримінальним законодавством суспільно небезпечне діяння, яке посягає на правопорядок."

Щоб сказати, що людина скоїла злочин і повинна бути за нього покарана, необхідно встановити, що вона здійснила це діяння винно, тобто діяла умисно чи необережно.

Стаття 3 КК визначає, що кримінальній відповідальності і покаранню підлягає лише особа, винувата у вчиненні злочину, тобто така, що навмисно або з необережності скоїла діяння, визначене кримінальним законом як суспільно небезпечне. Із цього витікає, що однією з необхідних ознак злочину є винність особи, яка вчинила його.

Вина полягає у психологічному відношенні суб'єкта до суспільно небезпечного діяння і його наслідків у формі умислу чи необережності. Без вини немає злочину, а відтак, і кримінальної відповідальності. Тому якщо суспільно небезпечне діяння буде вчинено, але невинно, воно не може бути визнано злочином.

З метою глибокого дослідження злочину, правильного формування його ознак в науці кримінального права прийнято розрізняти структуру злочину, яка складається з чотирьох елементів, а саме: об'єкт, об'єктивна сторона, суб'єкт, суб'єктивна сторона злочину.

Суб'єктивна сторона злочину – це внутрішня сторона діяння, тобто психічне відношення особи до скоєння суспільно небезпечного діяння і його наслідків. До суб'єктивної сторони входять також мотив і мета скоєння злочину.1

Основний зміст суб'єктивної сторони будь-якого злочину складає вина. Діє принцип: без вини немає відповідальності.

Вина – це психічне відношення осудної особи до скоєного нею суспільно небезпечного діяння і його наслідку, виражене у формах умислу чи необережності. Таке відношення складається із усвідомлення винним суспільно небезпечного характеру своїх дій і передбачення можливих наслідків (інтелектуальний момент вини), а також із відношення до своїх дій (бездіяльності) і їхніх наслідків: бажання, щоб ці наслідки настали, байдужого або легковажного до них ставлення (вольовий момент вини).2

Залежно від інтелектуального і вольового моментів розмежовують дві форми вини: умисел і необережність.

Терміни "умисний та необережний злочини" законодавчо закріплені в КК України і міцно увійшли в лексикон науки кримінального права, слідчої та судової практики. Про будь-які інші форми вини – окрім умислу та необережності ні в одному з законодавчих актів або науковій роботі не згадується.

Особливою формою психічного ставлення особи до насталих злочинних наслідків є необережність.

Як вже зазначалося, автор не поділяє думку деяких юристів щодо меншої суспільної небезпеки (щодо наслідків) злочину вчиненого з необережності3, хоча згоден з думкою про меншу суспільну небезпечність особи такого винного. Коло складів необережних злочинів, визначених законом, значно вужче порівняно з навмисними. І при вчиненні злочину з необережності акцент переставляється на суспільно небезпечний наслідок і відношення винного саме до цього наслідку.

На відміну від умисних злочинів, при скоєнні яких злочинний наслідок свідомо завдається суб'єктом і, отже, спостерігається певна пропорційність між "злою волею" (тобто ступенем моральної зіпсованості) злочинця та тяжкістю нанесеної ним шкоди, при необережності такої пропорційності немає. При злочинній необережності характер нанесеної шкоди визначається не стільки ступенем моральної зіпсованості особи, скільки сферою діяльності суб'єкта, характером знарядь, що він використовує, ситуацією, в якій здійснюється діяння, а також багатьма іншими обставинами, що можуть бути випадковими для суб'єкта. Тому в необережних злочинах може спостерігатись певне протиріччя між особою злочинця та тяжкістю наставших наслідків.4

Відповідальність за необережні злочини в усіх випадках настає тільки в разі реального настання суспільно небезпечних наслідків. Необережні дії, які лише б могли потягнути небезпечні наслідки, не є достатньою підставою для кримінальної відповідальності. Так, якщо особа, чистячи зброю, необережно вистрелила, і при цьому ніхто не постраждав, то не виникає питання про її кримінальну відповідальність. Кримінальна відповідальність при необережній вині настає лише за скоєний злочин.

Як правило, необережні злочини – це матеріальні склади злочинів. Проте є невелика кількість необережних злочинів з формальним складом. До них належать порушення правил охорони праці (ч.1 ст. 135 КК), порушення правил безпеки на вибуховонебезпечних роботах (п.1 ст.220 КК).

Стаття 9 КК зазначає: "Злочин визнається вчиненим з необережності, коли особа, яка його вчинила, передбачала можливість настання суспільно небезпечних наслідків своєї дії або бездіяльності, але легковажно розраховувала на їх відвернення, або не передбачала можливості настання таких наслідків, хоч повинна була і могла їх передбачити."

Таким чином, закон визначає два види необережної вини:

а)злочинна самовпевненість;

б) злочинна недбалість.

Криміналізація необережних суспільно небезпечних діянь досягається поперед усього встановленням законодавчого визначення необережності. Між тим, на думку автора в цьому плані на сьогоднішній день все ж таки існує певна неузгодженість.

По-перше, оскільки необережність є однією з форм вини відомих українському кримінальному праву, її визначення повинно узгоджуватись з загальним визначенням вини та визначенням умислу. Між тим повної узгодженості немає. Умисел визначається як відповідне психічне відношення особи до суспільно небезпечної дії або бездіяльності та до їх суспільно небезпечних наслідків. В той же час необережність визначається тільки шляхом психічного відношення суб'єкта до суспільно небезпечного наслідку.

Loading...

 
 

Цікаве