WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаТеорія держави і права → Негативні обставини при розслідуванні злочинів - Курсова робота

Негативні обставини при розслідуванні злочинів - Курсова робота

Розділ III. Основні форми встановлення негативних обставин при провадженні в кримінальних справах

3.1. Місце негативних обставин в процесі доказування

Розслідування злочинів здійснюється у двох взаємопов'язаних формах – пізнання і процесуальне доказування. Злочин вважається розкритим , якщо встановлена подія злочину, її обставини і забрана достатня інформація відносно осіб, винних у її вчиненні, та інших обставин, що згідно ст.64 і 23 КПК України підлягають доказуванню у кримінальній справі. Для таких суб'єктів процесуальної діяльності як особа, яка проводить дізнання, слідчого, прокурора всі злочини, що розслідуються, неочевидні. Розкрити злочин неможливо без дослідження і пізнання суб'єктами процесуальної діяльності його обставин, без збирання, фіксації і оцінки необхідної для цього інформації. Методологічною основою розкриття злочинів, як процесу пізнання його обставин, є теорія пізнання, яка за своєю суттю є теорією відображення у свідомості людини оточуючої дійсності [47, с.74]. В інформаційному розумінні розкриття злочинів – це, перш за все, процес відображення і осмислення особою, що здійснює дізнання, слідчого чи прокурором виявленої і зібраної інформації про конкретну подію та формування випливаючи з її всебічної оцінки висновки, у значенні відповідних доказів. Цей процес протікає у формах чуттєвого сприйняття, абстрактного мислення і практичної апробації пізнаного за загальними закономірностями розвитку пізнання [54, 179]. Але для повного і всебічного розслідування злочину такого суб'єктивного пізнання його обставин особою, яка його проводить недостатньо. Закон (ст. 2, 5, 67 і інші КПК) вимагає, щоб в процесі розслідування справи механізм події злочину, винуватість обвинуваченого й інші суттєві для вирішення справи обставини були не тільки встановлені, а й доказані. Це означає, що факти і обставини, які не підтверджуються в справі зібраними доказами, не можуть бути покладені в основу обвинувачення тощо.

Такі загально-обов'язкові вимоги до процесу доказування в кримінальних справах випливають з ст. 62 Конституції України, яка встановлює, що особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним висновком суду. Окрім цього, зазначено, що обвинувачення не може ґрунтуватись на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях [26, с.56].

Практично ці конституційні засади врегульовані і відповідних статтях кримінально-процесуального закону (ч.2 ст.15, ст.22; ч.1 ст.237, п.2 ст.213, ч.2 і 4 ст.327) і є обов'язковими для всіх стадій кримінально-процесуальної діяльності органів досудового слідства і суду, яка здійснюється ними у спеціально визначених процесуальних формах.

Отже, розкрити злочин – це не тільки пізнати і зафіксувати, а й засвідчити і доказати його обставини і винуватість конкретних осіб, зробити одержану про них інформацію доступною і переконливою для використання іншими правоохоронними органами і судом при вирішенні справи.

Засвідчення ж встановлених обставин розкритого злочину здійснюється тільки в порядку і на основі процесуального доказування, як діяльності органів розслідування, прокуратури, суду (судді) з участю інших суб'єктів процесуальної діяльності по збиранню, закріпленню. Перевірці й оцінці фактичних даних та їх процесуальних джерел, необхідних для встановлення істини у справі і для вирішення завдань кримінального судочинства [45, с.69].

Що до змісту і суті процесуального доказування в процесуальній літературі мали місце багато пропозицій, нерідко таких, що взаємно виключають себе. Так, А.О. Старченко, наприклад, характеризував судове доказування виключно як мислену (логічну) діяльність. С.В.Курильов розглядає дане явище, повністю виключаючи з його змісту оцінку доказів. Сучасними теоретиками ні перша, ні друга з цих позицій не підтримана, оскільки, на думку переважної більшості із них, кримінально-процесуальне доказування не повинно зводитись лише до мисленої діяльності, до логічних операцій з відомостями, знаннями, поняттями; здебільшого доказування – це правозастосовча діяльність, спрямована на встановлення значимих для справи обставин, яка завершується обґрунтуванням кінцевого рішення по справі.

У зміст процесуальної діяльності органів дізнання, слідчих, прокурорів, суду (суддів), пов'язаної з процесом доказування у кримінальній справі включають збирання, закріплення, перевірку, оцінку доказів і "посвідчувальний" момент [31, с.58]. Ці види діяльності іменуються елементами процесу доказування. У даному випадку названо п'ять складових частин аналізованого явища. Однак, деякі вчені по-своєму визначають зміст кожної з них, тому в літературі можна зустріти й інші їх поєднання.

Так, В.Д.Арсеньєв, М.М.Михеєнко, В.Т.Нор. В.П.Шибіко в цій діяльності вбачають тільки три складових: збір (формування), перевірку (дослідження), оцінку доказів.

Фаткулін Ф.Н., Жогін М.Б. додають до цього переліку побудову і динамічний розвиток версій у справі, а також обґрунтування висновків [31, с.265].

Автори "Теорії доказів в радянському кримінальному процесі", зокрема Якубович М.А., наполягають на наявності такого елементу, як "закріплення доказів". До того ж у збирання вони включають: виявлення, отримання, процесуальне закріплення і надання "доказових матеріалів". Окрім того, М.А.Якубович вважає, що у зміст цих елементів також входять: "... пошук (розшук), виявлення і отримання (вилучення) наявної в доказах інформації. Процесуальне закріплення, залежно від способу, поділяють на "складання протоколів, а також винесення постанов (ухвал) про приєднання до справи речових доказів" [27, с.196].

Деякі автори, зокрема, як вже було згадано С.В.Курильов, зовсім виключають зі змісту процесу доказування оцінку доказів, стверджуючи, що цей процес підпорядковується "об'єктивним закономірностям людського мислення і процесуальній регламентації не підлягає. А отже, не може входити в процес доказування, що регламентується нормами процесуального права".

Видається, що, якщо штучно не встановлювати які-небуть межі між елементами і не лякатись повного або часткового поглинання одного з них іншим, у загальному вигляді кримінально-процесуальне доказування являє собою єдність наступних видів діяльності:

  1. побудова і динамічний розвиток слідчих версій по справі;

  2. пошук;

  3. виявлення;

  4. отримання;

  5. надання (представлення) доказів учасниками процесу або іншими особами;

  6. складання протоколів та деяких інших процесуальних документів про докази;

  7. порівняння (перевірка) зібраних доказів;

  8. оцінка наявних засобів доказування по кримінальній справі;

  9. елемент засвідчення доказів та їх джерел;

  10. обґрунтування висновків [30, с.97].

Слід зазначити, що хоча закон забороняє проведення слідчих дій до порушення кримінальної справи (за виключенням огляду місця події, накладення арешту на поштову і телеграфну кореспонденцію і прослуховування телефонних розмов), доказування має місце не тільки на стадії досудового слідства і в суді, а й на стадії порушення кримінальної справи, що саме рішення про порушення або відмову в порушенні справи є результатом доказування, що здійснювалось до його прийняття в формі доказування, передбаченого ст.97 і іншими статтями КПК України. Отже, з позиції розкриття злочинів, як процесуальної діяльності, доказування – це не лише пошуково-пізнавальні дії по збиранню, перевірці й оцінці одержаної інформації в значенні доказів, які здійснюються у зв'язку з розслідуванням та розглядом судом кримінальних справ, а й процесуальна діяльність по перевірці заяв та повідомлень про злочини, виявленню їх ознак, обґрунтуванню рішень про порушення або відмову в порушенні кримінальних справ. Забезпечуючи можливість пізнання і засвідчення обставин злочину, який необхідно розкрити, доказування виступає як врегульована законом процесуальна форма вирішення цього завдання. Розслідування злочину – це результат сполучення, пізнання і доказування. Тому розслідуваним і розкритим може бути визнано лише той злочин, обставини якого в повному обсязі доказані в установленому законом порядку [37, с.45].

Loading...

 
 

Цікаве