WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаТеорія держави і права → Національне та міжнародне право - Курсова робота

Національне та міжнародне право - Курсова робота

Див. його рецензію на кн.: "Rosenne Chabtai. Practice and Methods ofInternational Law" в журналі: Panstwo і Prawo. — 1986. — № 8. — S. 120.

Цит. за: Мюллерсон P.A. Обеспечение мира, мировое общественное мнениеи международное право // Сов. государство и право. — 1986. — № 3. — С. 65.

Блищенко И.П. Некоторые проблемы советской науки международногоправа // Там же. — 1991. — № 3. — С. 139.

Szafarz Renata. Rozwoj prawa miedzinarodowego Europy. — W-wa, 1994.

Советский ежегодник международного права. 1980. — М.: Наука, 1981. —С. 292.

Лунц Л.А. Развитие советской доктрины по международному частномуправу // Сов. государство и право. — 1977. — № 12. — С. 48.

Матвеев Г.К. Международное частное право как отрасль советского права// Там же. — 1980. — № 6. — С. 51,

Про деякі сторони діяльності цієї секції див.: Udzial prawnikow Polskich wdzialalnosci Haskiej Akademii Prawa Miedzinarodowego // Panstwo i Prawo. —1983. — № 5. — S. 130—131.

Оппенгейм Л. Указ. соч. — С. 85.

Бирюков П.Н. Международное право: Учеб. пособие. — М.: Юристъ,1998. — С. 25—26.

Лукашук И.И. Международное право. Часть общая. — М.: БЕК, 1997 —С. 41.

Международное публичное право: Сб. док. — М.: БЕК, 1996. -• Т 2 —С. 5.

Там же. — С. 31—34.

Наприклад, в Польщі. Див.: Starosciak J. Prawo administracyjne. —W-wa, 1966. — S. 66.

Валеев P.M. Понятие международного контроля в международно-правовой литературе // СЕМП. 1980. — М.: Наука, 1981. — С. 283—284.

Основою міжнародного права є його норма. У міжнародному праві це складне і неоднозначне явище, тому що міжнародне право розвивалося зі звичаю і звичай до сьогодні не втратив свого значення.

Норми міжнародного права розпадаються на дві групи: норми звичаєвого права і норми, що виникли із узгодженої волі держав. Звичаєві норми складали основний масив норм міжнародного права. Вимоги стабільності в міжнародних відносинах, необхідність більшої визначеності й точності у встановленні прав і обов'язків привели до витіснення звичаєвого права договірним. Але норми договірного права не рівнозначні. Насамперед, будь-яка правова норма не може охоплювати сукупності всіх можливих фактичних умов, до яких ця норма має застосовуватись, і залишає "вільний простір" для поведінки за розсудом. Тому іноді кажуть про "фактичне право", "живе право", "рамочне право". Це не може оцінюватися негативно і не є недоліком юридичної техніки. Суверенітет держави не допускає створення жорстких конструкцій, в яких державі не залишається місця для вільного розсуду. Але одночасно не ефективні правові норми, котрі взагалі не створюють будь-яких правил поведінки. В останній період таких норм з'являється все більше, вони носять скоріше політичний, ніж нормативний характер. Маються на увазі норми, що проголошують намір, побажання, але ні до чого не зобов'язують. Наведемо декілька прикладів. У рамочній Конвенції ООН від 9 травня 1992 р. "Про зміну клімату" міститься таке положення (її. 1 ст. 3): "Сторонам, котрі є розвинутими сторонами, слід ґрати провідну роль в боротьбі зі зміною клімату та його негативними наслідками". Зрозуміло, що поняття "провідна роль" не створює будь-яких конкретних правових зобов'язань для членів ООН, котрі належать до розвинених" країн. В Основах взаємовідносин між СРСР і США від 29 травня 1972 р. сторони заявили, що "вони будуть виходити із загального переконання про те, що у ядерне століття не існує іншої основи для підтримання відносин між ними, крім мирного співіснування". У тому самому документі "обидва уряди підтримують розвиток продуктивних контактів між представниками законодавчих органів двох країн і будуть сприяти їх розширенню". Такого роду формули носять декларативний характер, не є конкретними і отримали найменування "м'якого права". Ставлення до них неоднакове. Ряд юристів-міжнародників вважають їх корисними і важливими [1]. Інші, навпаки, вважають, що вони підривають концепцію юридичних зобов'язань і послаблюють авторитет права у міжнародному товаристві [2]. Відомий вчений К. Скубишевський, який був деякий час міністром закордонних справ Польщі, якось писав, що термін "м'яке право" та подібні до нього не тільки нічого не пояснюють, але вводять в оману (польською мовою — "баламутять") [3]. Такі норми можуть мати різні зв'язки з правом, але правом не бути.

Норми міжнародного права є об'єктом численних спроб класифікації. Деякі з них є штучними, деякі напрошуються самі собою. Практичні потреби визначають доцільність виділення таких правових норм.

Основні або загальновизнані принципи міжнародного права визнаються всіма членами міжнародного товариства і служать основою сучасного міжнародного права. Існує переконання, що без визнання і дотримання основних принципів міжнародний правопорядок не може існувати. Посилання держав на основні принципи як виправдання своєї поведінки є підтвердженням цього переконання. Основні принципи з'явилися у міжнародному спілкуванні як норми звичаєвого права, їх кодифікація почалася з прийняттям Статуту ООН, в ст. 2 якого були сформульовані такі основні принципи: суверенна рівність всіх держав; сумлінне виконання взятих на себе зобов'язань; вирішення міжнародних спорів мирними засобами, щоб не наражати на небезпеку міжнародний мир, безпеку і справедливість; відмова від застосування сили або загрози силою; територіальна недоторканність і політична незалежність; рівноправність і самовизначення народів; повага прав людини і основних свобод.

Основні принципи потім були більш повно сформульовані в Декларації про принципи міжнародного права стосовно дружніх відносин і співробітництва між державами відповідно до Статуту Організації Об'єднаних Націй від 24 жовтня 1970 р. Всього в ній сформульовано сім принципів. У Заключному акті Наради з безпеки і співробітництва в Європі, прийнятому 1 серпня 1975 p., де також перелічені основні принципи, котрими держави-учасниці мають керуватись у взаємовідносинах, їх десять: суверенна рівність, повага прав, властивих суверенітету; незастосування сили або загрози силою; непорушність кордонів; територіальна цілісність держав; мирне врегулювання спорів; невтручання у внутрішні справи; повага прав людини і основних свобод, включаючи свободу думки, совісті, релігії і переконань; рівноправність і право народів розпоряджатися своєю долею; співробітництво між державами; сумлінне виконання зобов'язань з міжнародного права.

Основні принципи є універсальними нормами міжнародного права, їх відрізняє незаперечність і загальна обов'язковість; суперечність їм інших норм міжнародного права робить останні недійсними. Вони також складають основу "загального міжнародного права". Основні принципи є обов'язковими для всіх держав незалежно від того, чи є вони членами ООН, чи ні, чи брали вони участь у прийнятті Декларації про основні принципи, у Нараді з безпеки і співробітництва 1975 р. та ін.

У нинішньому столітті досить відчутно дає про себе знати політичний регіоналізм, що проявляється в створенні блокових систем [4] на політичній або геополітичній основі. Це приводить до створення відповідних міжнародно-правових норм і конструкцій, котрі формують регіональні норми міжнародного права. Такі норми втілені в регіональних міжнародних договорах, що відрізняються відповідною специфікою.

Слід підкреслити, що регіональні норми, так само як і засноване на них регіональне міжнародне право, відповідають Статуту ООН, в п. 1 ст. 52 котрого міститься таке положення: "Даний Статут ні в якому разі не перешкоджає існуванню регіональних угод або органів для вирішення таких питань, котрі належать до підтримання міжнародного миру і безпеки і є придатними для регіональних дій...". Про наявність регіональних норм і регіонального міжнародного права свідчать література і практика. Так, відомий американський міжнародник Ч.Ч. Хайд у свій час видав книгу під назвою "Міжнародне право, його розуміння і застосування Сполученими Штатами Америки". Згадування про "розуміння і застосування" свідчить про американський регіоналізм. Англієць Уїльям Батлер писав: "Тільки ісламська доктрина в її найбільш фундаменталістському варіанті усвідомлює себе як незалежну від загального міжнародно-правового порядку" [5]. А ось що писав марокканський вчений Кассем Рабах: "Підтримуючи демократичні принципи і норми міжнародного права, африканські країни звертають особливу увагу на формування конкретних норм, які захищають їхні інтереси. Африканські держави стоять також перед проблемою створення певної регіональної системи норм права" [6]. Таким чином, не виникає сумніву в регіональних нормах і створеному ними регіональному міжнародному праві. Але, як зазначалось у літературі, досить важко виявити будь-яку специфіку регіональних норм, хоча апологи цієї специфіки її наполегливо підкреслюють.

Loading...

 
 

Цікаве