WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаТеорія держави і права → Національне та міжнародне право - Курсова робота

Національне та міжнародне право - Курсова робота

Ми також маємо бажання прийняти участь в цій кропіткій справі. У даній науковій роботі була зроблена спроба розкрити найбільш важливі, на нашу думку, проблеми співвідношення національного та міжнародного права; висловити свою точку зору з найгостріших проблем у цьому питанні. Такий підхід, на нашу думку, може допомогти усвідомити, що міжнародне право – це своєрідний живий індивід, що воно розвивається відповідно до нових потреб соціальної практики і буде спонукати до власних пошуків оптимальних шляхів вирішення наявних проблем у взаємовідносинах між різними суб'єктами міжнародного спілкування.

У роботі була зроблена спроба систематизувати сучасні нормативні матеріали і сучасну практику України, узагальнити досвід і доробок інших спеціалістів, дати теоретичне осмислення найважливіших проблем у становленні такої науки, як міжнародне право.

ПОНЯТТЯ ТА ПРЕДМЕТ МІЖНАРОДНОГО ПРАВА. ЙОГО НОРМИ ТА СУБ'ЄКТИ

Суперечки про термін "міжнародне право" ведуться давно і небезпідставно, оскільки слововживання "міжнародне право" має передбачати право між народами. Але це право давно не є правом між народами, а є правом між державами, хоча історично — це право між народами, оскільки саме під такою назвою — jus gentium — воно зароджувалось у Стародавньому Римі. Літературу з міжнародного права довго видавали латинською, ця назва збереглась німецькою, французькою, англійською, українською, російською та всіма іншими мовами. Правда, до кінця XVIII — на початок XIX століття англійська назва Law of Nations поступилась International Law (у Бентама в 1789 p.), французька Droit des gents - Droit International (у Дюмона). Вистояли лише німці, не змінивши назви. Коли ж з'явився термін "міжнародне приватне право", перше почали називати міжнародним публічним правом.

Міжнародне право — це, як справедливо зазначено міжнародно-правовій літературі [2|, особлива система права. Воно відрізняється від інших правових систем за методами правового регулювання, об'єктом і суб'єктами права, за способами нормоутворення і забезпечення юридичної сили. Особливості цього права такі своєрідні, що й сьогодні, коли його юридична сила вже не викликає заперечень, можна зустріти висловлювання, що піддають сумніву нормативну природу міжнародного права, йменують його то "не правом", то правом, але таким, що ґрунтується лише на нормах моралі [3]. З цього приводу в середині вісімдесятих років висловився англійський міжнародник Р. Дженнінгс, зазначивши не без іронії, що останнім часом теорія міжнародного права позбавилася теми, з якої у підручнику звичайно починалося викладення цієї дисципліни — питання про те, чи є міжнародне право правом [4].

Особливості міжнародного права випливають з характеру його суб'єктів, якими є лише суверенні й повністю незалежні держави. Суб'єктами міжнародного права є також міжнародні (міжурядові) організації, але оскільки вони створюються державами, то є похідними (іноді кажуть — вторинними) суб'єктами міжнародного права. Зрідка у провінційній літературі робляться спроби розширити коло суб'єктів міжнародного права, зокрема, за рахунок різного роду недержавних органів, неурядових установ, навіть органів місцевого самоврядування. На нашу думку, в цьому не тільки немає практичної необхідності, а й теоретично це необґрунтоване і політично шкідливо. Справді, тепер, зі збільшенням у світі сепаратистських тенденцій, визнання за органами місцевого самоврядування статусу суб'єкта міжнародного права лише б зміцнило і стимулювало такий сепаратизм. Крім сторожкого і вельми обмеженого визнання міжнародної правосуб'єктності людини, міжнародне право далі не пішло. У відомому рішенні Постійної палати міжнародного правосуддя у справі пароплава "Лотос" зазначалось: "Міжнародне право регулює відносини між незалежними державами". Це твердження не втратило своєї актуальності й дотепер.

У відповідності до теорії права, суб'єкт — це особа, яка бере участь у правовідносинах. Значною мірою це визначення придатне й для міжнародного права. Але потреби практики міжнародних відносин змушують більш точно визначити поняття суб'єкта стосовно міжнародного права. Не боячись дорікань у позитивізмі, зазначимо, що таким додатковим критерієм є можливість брати участь у міжнародній правотворчості. Особливість міжнародного права полягає, таким чином, у тому, що його суб'єкт одночасно є і його творителем [5]. Як зазначалося, цю можливість мають тільки держави та міждержавні (міжурядові) організації, і ніхто більше.

Оскільки держави є основними суб'єктами міжнародного права, необхідно дослідити ознаки і особливості їхньої міжнародної правосуб'єктності.

1. Держави мають суверенітет. У міжнародному праві це слід розуміти як незалежність однієї державної влади від будь-якої іншої [6]. Як писав Л. Оппенгейм, "суверенітет є вища влада, влада, яка не залежить від будь-якої іншої земної влади; отже, суверенітет... має на увазі повну незалежність як у межах країни, так і за її межами" [7].

Суверенітет знаходить своє відбиття у праві держави здійснювати виключну юрисдикцію щодо фізичних і юридичних осіб на всій території, звідси його називають також "територіальним суверенітетом". Ст. 2 Конституції України встановлює, що суверенітет України поширюється на й" ні її територію. Територіальний суверенітет означає також, що держава не може здійснювати будь-які виявлення своєї влади на території іншої держави, крім як на підставі дозволеної норми, яка випливає з загального міжнародного права або договору. Слід вважати, що це стосується й міжнародних територій, зокрема, відкритого моря. Суверенітет не може бути необмеженим: суверенітет однієї держави завжди обмежений суверенітетом іншої. Приймаючи на себе зобов'язання з міжнародного права, держава тим самим обмежує свій суверенітет, але таке самообмеження є не що Інше, як виявлення повного суверенітету, тому що здійснюється за власною волею держави. Тому іноді кажуть, що міжнародне право обмежує свободу дій держави, але не її суверенітет. Прикладом такого самообмеження служать постійно нейтральні держави, найбільш відомі серед них — Швейцарія та Австрія. Постійний нейтралітет Швейцарії було проголошено і гарантовано у 1815 р., Австрії — у 1955 р. Про постійний нейтралітет Туркменистану йдеться у ч. 3 ст. 1 і у ст. 6 Конституції Туркменистану, а також у спеціально прийнятій Резолюції Генеральної Асамблеї ООН від 12 грудня 1995 р. [8].

Держави мають міжнародну дієздатність і правоздатність. Міжнародне право сприйняло цивілістичну доктрину, з тим лише застереженням, що, як правило, держави не можуть позбавлятись дієздатності. Вважають, що у міжнародному праві відбувається органічне злиття право- і дієздатності [9]. З тих самих, мабуть, міркувань Цивільний кодекс України не містить норми про недієздатність юридичних осіб [10].

Як суб'єкти міжнародного права держави беруть участь у міжнародній правотворчості, тобто створюють норми міжнародного права як безпосередньо, так й у міжнародних організаціях, і несуть відповідальність за їхні порушення. Можливість відповідати за порушення міжнародних норм – одна з головних ознак міжнародної правосуб'єктності.

Наявність міжнародної правосуб'єктності визначається можливістю вступати у зносини з іншими державами, у тому числі шляхом здійснення дипломатичних і консульських зносин, захищати свою правосуб'єктність, а також застосовувати санкції до порушників міжнародного права. Як відомо, до їхнього числа належить і використання збройної сили у разі колективної або індивідуальної самооборони. Застосування збройної сили проти агресії — одна з суттєвих ознак міжнародної правосуб'єктності.

Необхідно підкреслити ще одну особливість держави як суб'єкта міжнародного права: властиву їй неперервність. Як писав у свій час Є.Т. Усенко, з точки зору теорії держави і права довоєнна Болгарія і післявоєнна Болгарія — різні держави. З точки зору міжнародного права — той самий його суб'єкт [11], що виявляє її неперервність.

Англієць Дж. Кроуфорд, підкреслюючи неперервність (він йменує це постійністю) як одну з основних ознак державності, називає ще ряд інших: готовність і здатність додержуватися міжнародного права, "деякий ступінь цивілізації", правовий порядок. Разом з тим він пише про появу деяких ефективних міжнародно-правових суб'єктів, котрі, за загальним визнанням, не є державами, таких, наприклад, як Тайвань [12].

Проблема неперервності (іноді додають — ідентичності) держави має серйозне значення з точки зору міжнародного права. Варто згадати постанову Сенату Польщі від 16 квітня 1998 р. стосовно неперервності польської держави між II Республікою (Версаль) і 1989 p., коли замість Польської Народної Республіки виникла Республіка Польща. Як вказувалось у постанові Сенату, "держава, створена в результаті другої світової війни на польських землях й існуюча у 1944—1989 pp., була державою недемократичною, з тоталітарним режимом як елементом світової комуністичної системи, позбавленою суверенітету і такою, що не реалізувала принцип верховенства народу" [13]. На цій підставі Сенат делегалізував правові акти цього періоду, відновивши дію Конституції 1935 р. Проблема неперервності тісно пов'язана з питаннями визнання, правонаступництва тощо.

Loading...

 
 

Цікаве