WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаТеорія держави і права → Національне та міжнародне право - Курсова робота

Національне та міжнародне право - Курсова робота

Ці теорії були основою для дій населення британських колоній в Північній Америці. Американська декларація незалежності, прийнята 4 липня 1776 року, основувалася на тому, що всі люди рівні і містила посилання на такі невід'ємні права, як право на життя, свободі та прагнення щастя. Ці ж ідеї відображені у "Біллі про права", прийнятому штатом Вірджинія в тому ж році. Згодом положення Декларації незалежності були прийняті іншими штатами, а також включені в "Білль про права", що доповнив в 1791 році конституцію США 1787 року. Міжнародна теорія прав людини також отримала розвиток в французькій Декларації прав людини та громадянина 1789 року. Обидві декларації - американська та французька - задумувалися як систематичний перелік універсальних прав людини.

Таким чином, класичні права XVIII-XIX сторіч відносилися до свободи індивіда. Але вже в той час отримала розвиток ідея, що громадяни мають право чекати від власної держави поліпшення умов існування. В деяких європейських конституціях ХІХ ст. містилися не тільки положення про класичні права людини, але й статті, що покладали на державу відповідальність у сфері зайнятості, соціального забезпечення, охорони здоров'я та освіти. Соціальні права було гарантовано в конституціях Мексики 1917 року, Німеччини 1919 року.

В ХІХ ст. Європа стала свідком конфліктів, пов'язаних із захистом прав меншостей. Ці конфлікти призвели до ряду "гуманітарних інтервенцій" та вироблення міжнародних гарантій в цій області. Наприклад, Берлінська угода 1878 року зумовлювала міжнародне визнання Балканських держав, що звільнилися від Османської імперії дотриманням прав релігійних меншостей в цих державах.

Необхідність вироблення міжнародних стандартів в галузі прав людини була вперше усвідомлена наприкінці ХІХ ст. В цей час промислово розвинені країни почали приймати закони з питань праці, при цьому рівень оплати праці зріс, і, як наслідок, вартість найманої праці. У зв'язку з цим промислово розвинені країни опинилися у програшному становищі по відношенню до країн, які не мали трудового законодавства. В результаті консультацій з`явилися перші конвенції, в яких держави брали обов'язки одна перед другою у відношенні власних громадян. Бернська конвенція 1906 року про заборону нічної праці жінок стала першою міжнародною угодою в галузі соціальних прав. Значна кількість конвенцій в галузі праці була розроблена Міжнародною організацією праці, створеною в 1919 році. Таким чином, соціальні права знайшли своє відображення у міжнародному праві значно раніше від класичних прав.

Злочини проти людяності, скоєні під час Другої світової війни, показали хибність традиційної точки зору, що спілкування держав із власними громадянами є власною справою держав. Підписання Уставу ООН 26 червня 1945 року зробило права людини невід'ємною частиною міжнародного права. Згідно з Уставом, держави члени ООН зобов'язалися проводити разом заходи, орієнтовані на захист прав людини в усьому світі. 10 грудня 1948 року Генеральна Асамблея прийняла та проголосила Загальну декларацію прав людини "як завдання, до виконання якого повинні прагнути усі народи та держави". Прийняття Загальної декларації прав людини було поштовхом до подальшої розробки міжнародних стандартів у галузі прав людини та створення механізмів міжнародного контролю. За останні п'ятдесят років лише під егідою ООН було укладено більше 60 угод по правам людини. На європейському континенті значну роль у заохоченні та захисті прав людини має Рада Європа та Організація по безпеці та співробітництву в Європі.

Права людини в цілому можуть бути визначені як права, що людина отримує при народженні та без яких не може існувати як людська істота. Права людини відмінні від інших прав у двох аспектах. По-перше, кожна людина наділена правами людини від народження. Права людини не можна надати або придбати. Вони рівною мірою стосуються різних людей. По-друге, зобовязання по дотриманню прав людини покладено на державу та її органи, а не на інших індивідів. Інакше кажучи, держава зобовязана не тільки утримуватись від порушень прав людини, а й захищати одних індивідів від замахів інших.

Ідея прав людини виникла з необхідності захищати індивіда від зловживань державною владою. Тому перша ідея прав людини фокусувалася на обовязках держави утримуватись від певних дій. Іншим джерелом ідеї прав людини є уявлення про те, що необхідно людській істоті для гідного існування. В цьому відношенні права людини є для держави орієнтиром у прийнятті мір, направлених на всебічний розвиток особистості.

Термін "права людини" відноситься до досить широкого спектру прав: від права на життя до права вільно приймати участь в культурному житті суспільства. На міжнародному рівні розрізняють громадянські та політичні права, з одного боку, та економічні, соціальні та культурні права, з іншого.

Термін "громадянські права" застосовується по відношенню до прав, зазначених у 1-18 статтях Загальної декларації прав людини.

До політичних відносять права, зазначені в 19-21 статтях Загальної декларації прав людини: свобода виразу думок, свобода мирних зібрань та асоціацій, право обирати та бути обраним.

Економічні та соціальні права визначені в статтях 22-26 Декларації. Культурні права (статті 27,28): право на участь в культурному житті суспільства, право на захист моральних та матеріальних інтересів, що є результатом наукових, літературних або художніх праць.

Однією з можливих класифікацій прав людини є поділ на "класичні" та "соціальні" права. Класичні права включають громадянські та політичні права, мета яких обмеження влади держави по відношенню до індивіда. Під "соціальними" розуміють економічні, соціальні та культурні права, що вимагають від держави забезпечення індивіду належного існування.

Розподіл між класичними та соціальними правами не є абсолютним. Наприклад, класичне право на справедливий суд вимагає від держави не тільки невтручання в діяльність судових установ, але й створення умов для їх нормального функціонування.

Незважаючи на те, що метою прав людини є захист кожного окремого індивіда, деякі з них можуть здійснюватись індивідами лише спільно: свобода мирних зібрань, право створювати профсоюзи та вступати до них, тощо.

З давніх часів народи та держави встановлюють відносини. З часом виробилися стабільні форми цих відносин, їх зараз називають "міжнародним правом".

Міжнародне право регулює велике коло питань, що включають до свого складу безпеку, дипломатичні відносини, торгівлю, культуру і, звісно, права людини. Існує велика різниця між системою міжнародного права та правовим системами окремих держав. В міжнародному праві немає єдиної законодавчої влади, а також інституту, що має, як виконавча влада в окремій державі, монополію на використання сили. Тож міжнародне право, в тому числі й міжнародне право в галузі прав людини, може зявитись лише за згодою держав, що є його субєктами, та значною мірою залежить від згоди окремих держав дотримуватись його.

Приєднуючись до угоди по правам людини, держава бере на себе зобовязання виконувати зазначені в ньому зобовязання та забезпечувати відповідність своїх національних законів положенням договору. Таким чином, приєднання до угоди у галузі прав людини передбачає підзвітність держави перед світовою спільнотою, перед іншими державами, що також ратифікували цю угоду, перед власними громадянами та іншими особами, що проживають на його території.

Право міжнародних угод є головною часткою сучасного міжнародного права. Окрім угод існує велика кількість інших документів (декларації, резолюції, акти...), що не мають обов'язкової сили. Але ці документи мають значний моральний вплив та є політичним руководством для держав при проведенні ними політики. Цінність цих документів у їх признанні та прийнятті значною кількістю держав, тож навіть не маючи обов'язкової сили, вони можуть розглядатись як документи, що декларують загально прийняти принципи в межах міжнародного суспільства. Найкращім прикладом є Загальна декларація прав людини, що не є обов'язковою з формальної точки зору. В той же час Декларація є основою багатьох інших документів, що мають обов'язкову силу. "Загальна декларація в якості загального стандарту прогресу для усіх народів та всіх націй ... не тільки виділяє політичну думку нашого часу, але й впливає на мислення законодавців усього світу". (Даг Хаммаршельд, другий Генеральний секретар ООН 1953-1961 рр.)

МІЖНАРОДНІ ОРГАНІЗАЦІЇ З ПРАВ ЛЮДИНИ ТА ЇХ ДІЯЛЬНІСТЬ

Издавна признается, что одним из важных элементов защиты прав человека является расширение осведомленности населения в отношении своих прав и способов защиты.

Loading...

 
 

Цікаве