WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаТеорія держави і права → Наукові кадри, їх правовий статус - Курсова робота

Наукові кадри, їх правовий статус - Курсова робота

Процеси інтеграції освіти і науки, які, першою чергою, мають спрямовуватися на створення системи кадрового забезпечення інноваційної діяльності країни, є стохастичними та залежать переважно від поточних політичних, адміністративних та економічних чинників без врахування внутрішніх потреб та перспектив такого розвитку. Недосконалою та незбалансованою є вітчизняна система статистичних показників кадрового потенціалу науки, затягнутим у часі через відомчу неузгодженість є процес їхньої гармонізації із статистичною системою міжнародних індикаторів розвитку науки і технологій Європейського Союзу, Організації економічної співпраці, ЮНЕСКО тощо. Відповідно відсутнім є систематичний моніторинг потреб у кваліфікованих кадрах за різними сферами економічної діяльності, особливо науково-технологічного спрямування. Все це також ускладнює процес розроблення стратегічних державних рішень щодо розвитку системи кадрового забезпечення науково-технологічного розвитку.

Отже, однією із головних причин тривання наукового занепаду в Україні залишається невизначеність щодо стратегічних цілей та напрямів науково-технологічного розвитку держави, та, відповідно, зволікання з реформуванням існуючої науково-технологічної системи, у тому числі її кадрового потенціалу. Так, в урядовій Програмі "Послідовність. Ефективність. Відповідальність" державні заходи щодо кадрового потенціалу науково-технічної сфери полягають лише у розробленні проекту Державної програми інтеграції науки, освіти та виробництва на 2006 і наступні роки. Стратегією економічного і соціального розвитку України (2004-2015 роки). Шляхом Європейської інтеграції" передбачається "створення умов для розвитку науково-технічного потенціалу та кадрове забезпечення інноваційної діяльності", проте без визначених індикаторів такого розвитку та термінів їхнього досягнення.

Важливим кроком до визначення стратегічних підходів держави щодо розвитку власного кадрового науково-технічного потенціалу має стати реалізація Указу Президента України від 30 квітня 2004 року №499 "Про додаткові заходи щодо забезпечення розвитку фундаментальних наукових досліджень" як стратегічної основи економічного зростання і сталого розвитку держави. У тому числі цим Указом закладається підґрунтя для створення комплексної системи кадрового забезпечення науково-технологічного розвитку. Державні заходи, які будуть розроблені для реалізації цього законодавчого акту, мають бути спрямовані на злам триваючих процесів занепаду кадрового потенціалу вітчизняної науково-технологічної сфери, основними ознаками якого є:

зменшення чисельності працівників, зайнятих ДіР, особливо їхньої активної частини - дослідників;

зменшення частки випускників вищих навчальних закладів (ВНЗ) III-IV рівнів акредитації (університетський рівень), що обирають науково-технічну діяльність;

демографічна криза дослідницького потенціалу науки внаслідок вибуття працівників продуктивного віку (30-54 років) до інших сфер економічної діяльності, а також їхньої еміграції;

ріст чисельності науковців вищої кваліфікації поза наукою, а також наростання процесів сумісництва;

невідповідність напрямів підготовки фахівців з вищою освітою, науковців вищої кваліфікації галузевій спрямованості наукових досліджень.

Скорочення чисельності кадрового потенціалу науково-технологічної сфери України відбувається переважно через зменшення його активної частини - дослідників та техніків. Протягом 2000-2003 років чисельність працівників основної діяльності наукових організацій скоротилась на 8,5%, у тому числі дослідників (-5,9%) та техніків (-33,6%). Одночасно доволі значною у штатній структурі організацій залишається частка адміністративно-господарчого персоналу (39,7% від загалу працівників). Такі штатні диспропорції суттєво знижують ефективність проведення безпосередньо наукових, науково-технічних робіт та стримують розвиток перспективних напрямів ДіР, зокрема через завищення обсягів витрат на них.

Отже, триваюча тенденція зменшення чисельності працівників, зайнятих безпосередньо виконанням ДіР (дослідники та техніки), насамперед, пов'язана з кризою існуючої інституціональної структури української науки, що переважно функціонує у рамах традиційної галузево-відомчої системи. Такий стан відповідає стратегії "виживання" та, деяким чином, "збереження" науково-технологічного потенціалу країни. Проте, перехід до стратегії ефективного використання та розвитку цього потенціалу вимагає застосувати нові принципи до організації наукової праці, першою чергою через реформування існуючої інституціональної структури задля приведення її у відповідність до сучасних суспільно-економічних умов.

Найбільш динамічними категоріями персоналу наукових організацій останніх 3 років були дослідники та адміністративно-господарчий персонал. Проте, якщо плинність адміністративно-господарського персоналу переважно підпорядковується загальним тенденціям ринку праці в Україні, то динаміка руху дослідницького загалу є показником зовнішньої мобільності науковців.

Основними причинами плинності персоналу наукових організацій, що складає понад 15%, є економічна неефективність функціонування більшості з них та низький суспільний статус наукової діяльності. Останній з чинників є критично важливим у виборі своєї майбутньої професії для випускників ВНЗ - лише 0,7% від їхнього загалу обирають науково-технологічну діяльність. Переважна частина з цих молодих фахівців (68,1%) стають дослідниками, ще 19,5% - техніками. Проте їхньої чисельності недостатньо, аби змінити усталені тенденції кадрового скорочення та зменшення плинності персоналу.

Незначний вплив молоді на динаміку кадрового потенціалу науки в Україні також пов'язаний з недоліками вітчизняної системи вищої освіти. Екстенсивне зростання чисельності студентів, у тому числі ВНЗ III-IV рівнів акредитації, відбувається через збільшення частки молодих людей, які вчаться за напрямами соціальних і гуманітарних наук, освіти - з відповідним зменшенням питомої ваги інших галузей знань. Досягнутий розподіл контингенту студентів за галузями знань свідчить про незавершеність трансформаційного процесу вітчизняної освітянської галузі та суперечить сучасній концепції побудови суспільства знань.

Згідно результатів міжнародних аналітичних досліджень, зокрема в ЄС, чисельність випускників ВНЗ за напрямами "наука" та "інженерія" відображають дві тенденції майбутньої "економіки, що ґрунтується на знаннях", а саме: характеризують якість системи вищої освіти та збільшення (зменшення) людських ресурсів вищої кваліфікації в економіці країни. За цими індикаторами Україна ще перебуває серед країн-нових членів ЄС, проте вже поступається першим 15 країнам Європи, особливо за часткою студентів, які навчаються за напрямами "наука" (Табл.1). Триває зменшення чисельності, отже й частки випускників за напрямом "інженерія", що звужує майбутні технологічні можливості економічного розвитку. Незначною є питома вага випускників у сфері "медичних та сільськогосподарських наук", що загрожує накопиченню нерозв'язаних проблем розвитку сфери життєздатності населення.

Таблиця 1.

Кваліфіковані випускники ВНЗ університетського кшталту (спеціалісти, бакалаври, магістри) в ЄС та в Україні

Випускники університетів,%

Чисельність, тис. осіб

Наука (природничі науки, математика та інформатика)

Інженерія

Медичні та сільсько-господарські науки

Соціальні, гуманітарні науки, освіта

Всі фахи навчання

Сполучене Королівство

17

11

17

52

551,7

Франція

15

15

7

57

508,2

Швеція

10

22

19

43

42,7

Німеччина

9

17

24

40

296,6

ЄС (15 країн)

12

14

15

52

2241,1

Чехія

10

11

13

51

43,6

Литва

5

21

11

57

27,5

Польща

3

7

3

56

431,1

ЄС (25 країн)

11

13

13

54

2872,2

Україна*

6

21

5

64

414,5

Loading...

 
 

Цікаве