WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаТеорія держави і права → Державний устрій в другій половині XIX ст. - Реферат

Державний устрій в другій половині XIX ст. - Реферат

територію 2-4 повітів. Кримінальні справи, згідно із судовими статутами 1864 p., підлягали розгляду окружним судом у складі трьох коронних судів, які призначалися царем за поданням міністра юстиції, або суду з участю присяжних засідателів. Якщо за вчинення злочинів та проступків законом передбачалося накладення покарань, пов'язаних із позбавленням усіх станових прав або усіх спеціальних, особистих та за станом присвоєних прав і привілеїв, такі справи розглядалися окружним судом не інакше, як за участю присяжних засідатеців. Попереднє слідство в кримінальних справах, підсудних окружним судам, здійснювали судові слідчі при сприянні поліції, а в ряді випадків - жандармерії.
Другою інстанцією для окружних судів були судові палати, що складалися із департаментів цивільних і кримінальних справ (голова і члени їх призначалися царем за поданням міністра юстиції). До округу судової палати входили декілька губерній. В Україні функціонували три судові палати - Київська, Харківська та Одеська. Палата була апеляційною інстанцією для усіх кримінальних справ, розглянутих в окружних судах без присяжних засідателів. Крім того, судова палата розглядала як перша інстанція справи про державні та посадові злочини. В цьому випадку судочинство здійснювалося з участю коронних суддів і станових представників.
Протягом 70-90-х pp. XIX ст. створена по реформі 1864 р, система загальних судів зазнала істотних змін, які сталися у юрисдикції ланок цієї системи. Серйозних обмежень зазнали, закладені в основу судових статутів від 20 листопада 1864 p., принципи судоустрою та судочинства (деякі з них були фактично ліквідовані). На початку 70-х pp. в міру посилення революційного руху і збільшення через це кількості політичних процесів, із судових статутів послідовно виключалися положення демократичних інститутів. Реакція в галузі судочинства найбільш чітко виявилася у встановленні особливого порядку розгляду справ про державні злочини. Цю лінію було продовжено урядом.
За Положенням про губернські та повітові земські установи 1864 р. в Україні було створено органи земського самоврядування. Земства були введені лише в шести південних та лівобережних губерніях. В Правобережжі, де частина поміщиків польського походження брала участь в національно-визвольному русі, реформу було здійснено лише в 1911 р.
Земство складалося із губернських та повітових земських зборів та їх виконавчих органів - губернських та повітових земських управ. Члени земських зборів - гласні обиралися по трьох виборчих фупах - куріям. Виборчим правом володіли тільки особи, які мали певне суспільне становище (при цьому вирішальне значення мав майновий ценз). Гласні повітових зборів обиралися на трьохрі-чний строк на з'їздах повітових землевласників, міських виборців і виборних від сільських громад.
До першої виборчої курії входили повітові поміщики, які, володіли землею певних розмірів (вони встановлювалися залежно від місцевості - від 200 до 3000 десятин), а також промисловці та, торговці, котрі мали підприємства вартістю не менш 15 тис. крб., або торговий оборот в 6 тис. крб.
У другій - міській - курії виборчі права одержували городяни, які мали купецькі свідоцтва, власники торговельно-промислових підприємств у межах міста з оборотом не менш 6 тис. крб., а також власники нерухомого майна вартістю від 500 до 3 тис. крб. (залежно від розміру міста).
У третій - селянській - курії виборчим правом користувалися всі селяни - домохазяї, але вибори тут були двоступеневі. Спочатку на волосних сходах обиралися представники повіту, які потім обирали гласних повітових земських зборів. Хоч третя курія була самою численною, кінцевий результат виборів виявлявся не на користь селян.
Вибори в губернські земські збори здійснювалися гласними повітових зборів.
Наслідком запровадження системи нерівних виборів стало явним переважання в земствах дворян-поміщиків. Навіть у тих випадках, коли перемогу на виборах здобували селяни, вони не мали можливості нею скористатися. Характерним є такий приклад. У Бобринецькому повіті Херсонської губернії через відмову дворян балотуватися в земську управу були обрані тільки селяни.-Але в зв'язку з неписьменністю вони були вимушені визнати, що вести діловодство не зможуть. Це стало підставою для призначення нових виборів.
Функції земських установ обмежувалися місцевими господарськими та деякими культурними питаннями: вони доглядали за станом шляхів сполучення (ремонтом доріг і мостів місцевого значення), займалися організацією медичного обслуговування населення, будівництвом і матеріальним забезпеченням шкіл, налагодженням поштового зв'язку тощо. Земські установи були корисними для суспільства. Але повному розгортанню їх діяльності заважало те, що земства перебували під жорстким контролем урядових органів в особі губернаторів і місцевої поліції. Губернатор міг припинити будь-яку постанову земства з мотивів порушення законів або невідповідності її державним інтересам (ці підстави тлумачилися по-різному). Не маючи адміністративних прав і відповідного апарату, земські установи реалізовували свої рішення через державні органи, головним чином поліцію.
Навіть такі, багато в чому безправні установи, царат вважав небезпечними. Вже з 1866 р. на них було розгорнуто гоніння. Послідовно обмежувалися матеріальні можливості земств, поступово зменшувалися їх фінансові кошти. Реакційне дворянство вимагало ліквідації земств, які часто були центрами ліберальної опозиції Уряду.
В доповідях багатьох губернаторів висловлювалася думка, що земські податки дуже важкі для населення, а зібрані кошти витрачаються неправильно. В проурядовій пресі було розпочате активне цькування земських установ. Однак ліквідувати земства уряд не наважився.Проте удар по земським установам було нанесено - контрреформа 1890 p. внесла зміни у виборчу систему. Три курії збереглися, але в першій було введено становий принцип - обирати і бути обраними могли тільки поміщики-дворяни (потомствені та особові). Зміни зачепили і селянську курію: віднині селяни обирали тільки кандидатів у повітові земські збори. Далі все залежало від губернатора, який з числа обраних кандидатів призначав гласних. Отже, контрреформа сприяла дальшій впливовості дворян в земствах, посилила урядовий контроль над ними.
Розвиток капіталізму, зростання міст змусили царат піти на поступки і в галузі міського самоврядування. Формально у 60-х pp. XIX ст. зберігало силу Міське положення 1785 p., яке мало яскраво визначений становий характер. Фактично воно давно не діяло, оскільки міськими питаннями відали державні урядовці (вони спеціально вводилися до складу шестигласних дум).
Міську реформу було розпочато після затвердження царем 16 червня 1870 p. Міського положення. В першу чергу воно мало вводитися в дію у дев'яти губернських і прирівнених до них містах України. В інших містах реформа проводилася на розсуд міністра внутрішніх справ з урахуванням місцевих особливостей. На Одесу дія Міського положення з деякими змінами була поширена особливими Правилами, затвердженими 20 червня 1872 р., а на західні губернії - спеціальним законом від 29 квітня 1875 p.
Процес проведення міської реформи в Україні розтягнувся на 14 років. Врешті-решт міське
Loading...

 
 

Цікаве