WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаТеорія держави і права → Державний устрій в другій половині XIX ст. - Реферат

Державний устрій в другій половині XIX ст. - Реферат

широкого споживання (гас, сірники, чай, цукор, тютюн тощо). Внаслідок цього податки та платежі забирали більшу частину доходу селянського господарства, а нерідко й перевищували його, з року в рік зростали недоїмки з усіх видів платежів.
Першорядну роль у місцевому державному апараті відігравали органи поліції - загальної та політичної. Система органів загальної поліції, яка функціонувала у другій половині XIX ст. і була підпо-рядкована місцевій адміністрації, склалася в основному після поліцейської реформи 60-х pp.
До реформи в губерніях роздільно існували повітова поліція і міська поліція. Ці органи були створені на основі Положення про земську поліцію від 3 червня 1837 р. та Наказу чинам та служителям земської поліції, які фактично зберігали засади, що були притаманні катеринівському законодавству. На поліцію у дореформений період покладалося стільки обов'язків (крім суто поліцейських, тут були господарські, слідчі і судові функції), що виконати їх було неможливо. Діяльності поліцейських установ в умовах зростання антифеодального руху перешкоджала відсутність формального розмежування територіальних меж відання міської та повітової поліції. Порядок комплектування особового складу поліції також не відповідав вимогам часу і тим завданням, які були покладені на неї урядом - перш за все активно придушувати невдоволення народних мас і забезпечувати "порядок і спокій". Земський справник, який обирався дворянами, нерідко за своїми політичними поглядами та фізичними даними не відповідав своїй посаді, та й не мав, до того ж, спеціальної професійної підготовки. Інші посади в поліції заміщувалися, як правило, офіцерами, які одержали під час служби поранення і вийшли у відставку.
Поліцейська реформа 60-х pp. XIX ст. була зумовлена тими ж соціально-економічними та політичними причинами, що й інші буржуазні реформи того періоду. Разом із тим ця реформа мала ще й особливі причини. Зокрема, скасування кріпосного права призвело до ліквідації вотчинної поліції, яка була істотним придатком державної поліції. Отже, уряд намагався цим підсилити низові її ланки.
25 грудня 1862 p. Олександр II видав указ і Тимчасові правила про устрій поліції в містах та повітах губерній, що підлягають загальному установленню. Але трапилося так, що норми Тимчасових правил фактично діяли понад півстоліття, а реформування нижчих ланок поліції так і не сталося.
З 1862 р. у кожному повіті існував єдиний поліцейський орган - повітове поліцейське управління. Воно було органом, який очолював повітовий справник. При ньому знаходилися його помічник і члени-засідателі повітового поліцейського управління, які усі разом складали загальне присутствіє управління. Слід підкреслити, що повітовий справник після реформи не обирався дворянами, як раніше, а призначався губернатором або генерал-губернатором. Серед чинів повітової поліції справник займав особливе становище, що неодноразово підкреслювалося у законі. За ним залишалося право ухвального голосу з усіх питань, які розглядалися поліцією.
Повіт поділявся на більш дрібні адміністративно-поліцейські одиниці: стани, дільниці (сотні) та селища. В станах поліцію очолювали станові пристави, які належали до розряду "виконавчих урядовців поліції". Вони призначалися на посаду губернатором за поданням повітового справника. Кількість станів в повітах була різною (від 2 до 4) і залежала від таких чинників, як розмір території, чисельність населення, стан "порядку і спокою".
У 1878 p. становим приставам надали помічників у особі поліцейських урядників. У Волинській та Подільській губерніях їх було по 200. Надалі кількість урядників було збільшено.
І "виконавчі урядовці" (станові пристави), і "нижчі чини поліції" (урядники) одержували утримання від держави. У 60- 70-х pp. XIX ст. урядом було вжито заходів до забезпечення поліції надійними кадрами, змінено порядок її комплектування (введений принцип вільного найму за контрактом), збільшено платню, підвищено розмір пенсій, встановлені нагороди за вислугу років.
Тимчасові правила 1862 p. зберегли самостійну, окрему від повітової, міську поліцію в усіх губернських та в "деяких визначних" містах, посадах і містечках. В Україні на початку XX ст. міську поліцію мали, крім дев'яти губернських центрів, й міста, "підвідомчі градоначальствам" (Одеса, Керчь, Севастополь, Миколаїв), а також повітові та безповітові міста; Балта Подільської губернії, Бердичів Київської губернії, Кременчук Полтавської губернії, Маріуполь Катеринославської губернії, Ніжин Чернігівської губернії, Бердянськ, Феодосія, Бахчисарай і Карасубазар Таврійської губернії.
В усіх зазначнних населених пунктах існували міські поліцейські управління на чолі з поліцмейстерами. Поліцмейстер та його помічник призначалися губернатором (градоначальником). Управлінню були підпорядковані "виконавчі урядовці поліції" (дільничі та міські пристави та їх помічники, а також поліцейські наглядачі) та "нижчі чини" (городові та інші "поліцейські служителі").
Міста поділялися на частини, дільниці та околотки. Частини очолювалися міськими приставами, дільниці - дільничими. Структура поліцейського апарату залежала від розміру міста, чисельності населення. Наприклад, Київ на початку XX ст. поділявся на сім поліцейських дільниць: Либідіську, Бульварну, Подільську, Лук'я-нівську, Печорську, Дворцову, Плоську. При поліцейських управліннях в містах перебували пожежні команди на чолі а брандмейстерами.
Одним із завдань поліцейської реформи 60-70-х pp. XIX ст. було звуження компетенції поліції, звільнення її від цілого ряду функцій. Певною мірою це було досягнуто. Так, провадження попереднього слідства в кримінальних справах передавалося після судової реформи 1864 p. судовим слідчим, господарські функції і питання благоустрою - органам земського та міського самоврядування тощо. Однак поліцейська реформа мала незавершений характер, вона не внесла в компетенцію поліції ясність та виразність, не усунула плутанину і протиріччя, притаманні її дореформеній діяльності. Зберегли свою чинність багато норм Положення про земську поліцію і Наказу її чинам та служителям 1837 p., які визначали коло відання поліції.
Практична діяльність поліції була позначена формалізмом, безплідним листуванням, сваволею і беззаконням.
Наприкінці XIX ст. дії поліції спрямовувалися головним чином на боротьбу з виступами робітничого класу -найнебезпечні-шої для самодержавства сили. При цьому уряд став на шлях створення спеціальної фабрично-заводської поліції. Ще у 1880 p. підприємцям було дозволено набирати і утримувати за власний рахунок поліцейських на фабриках та заводах.
Новостворені поліцейські структури розподілялися таким чином: в першу чергу склад поліції збільшувався в тих фабричних районах, у які під час виступів робітників викликалися війська; у другу - в робітничих районах, де відбувалися страйки і "безладдя". При такому підході у промислове розвинутих губерніях України на рубежі XIX-XX ст. значно посилився поліцейський апарат. Приклад тому - Катеринославська губернія. Тут на початку 1900 р. штат фабрично-заводської поліції в промислових районах складав 763 поліцейських на 111 200 чоловік фабричного населення, тобто один поліцейський припадав на 160 чол. (за
Loading...

 
 

Цікаве