WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаТеорія держави і права → Державний устрій в другій половині XIX ст. - Реферат

Державний устрій в другій половині XIX ст. - Реферат

усувати від посад урядовців усіх відомств, включаючи судове, а також осіб, що служать по обранню в станових, міських та земських установах; припиняти періодичні друковані видання на термін надзвичайного стану; закривати навчальні заклади на строк до одного місяця. Крім того, генерал-губернатор мав право припиняти і закривати чергові збори станових, земських та міських органів.
При виключному стані генерал-губернатори наділялися дуже широкими повноваженнями в судовій сфері. Так, при введенні стану посиленої охорони вони діставали право передавати судам окремі справи "про злочини, загальними кримінальними законами передбачені, коли вони визнають це необхідним для захисту громадського порядку і спокою, для судження по законах воєнного часу". При цьому "головний начальник краю" міг вимагати розгляду всіх цих справ при зачинених дверях. До того ж, всупереч принципу незалежності суду, генерал-губернатору належало право вимагати від органів прокуратури "подавати для перегляду... кожне слідче провадження або дізнання, не передане ще в судову установу". Генерал-губернатор також затверджував вироки. З введенням стану надзвичайної охорони перед генерал-губернатором відкривався неосяжний простір для сваволі: він міг вилучати із загальної підсудності "справи про відомого роду злочини та вчинки" і передавати їх у військові суди. В даному разі йшлося вже не про окремі справи, а про цілі категорії справ. До того ж генерал-губернатор наділявся правом замінювати судовий розгляд багатьох справ адміністративним вирішенням: це стосувалося тих злочинів та вчинків, які тягли за собою покарання у вигляді ув'язнення в тюрмі або фортеці до трьох місяців чи грошового штрафу до 3 тис. крб.
Такі ж повноваження генерал-губернатор мав і при введенні воєнного стану на підставі закону 1892 p.
Чітку охоронну спрямованість мали й інші повноваження головного начальника Південно-Західного краю, закріплені в ряді нормативних актів. Так, на генерал-губернатора згідно з "височай-шим повелением" 1888 p. був покладений обов'язок "вживати заходів до заміщення посад в Південно-Західному краї особами російського походження"; від нього залежала видача дозволів на приїзд до міста та тимчасове проживання у ньому "євреям які не мають права постійного проживання в Києві". Політичним змістом оула позначена роль генерал-губернатора в керівництві церковними справами. Зокрема, під пильним генерал-губернаторським наглядом перебувала діяльність римсько-католицької церкви- лише з його дозволу могли засновуватися нові філійні костьоли, алтарі та каплиці; його згода була потрібною при призначенні ксьондзів на прихідські посади; він міг відлучати їх від посад, переміщувати і накладати на них грошові стягнення "за невиконання вимог і розпоряджень громадянської влади".
Генерал-губернатору відводилося важливе місце у забезпеченні домінуючих позицій російського дворянства у Південно-Західному краї: він призначав і звільняв предводителів дворянства вживав заходів до зміцнення дворянського землеволодіння. Так, при виявленні угод, що складалися всупереч вимогам законів від 10 червня ІоМ р. та 10 грудня 1865 p. (цими законами заборонялося придбання маєтків у дев'яти західних губерніях полякам та євреям) генерал-губернатор подавав у суди позови про скасування нотаріальних актів по цих угодах. У даних випадках він ставив перед окружним судом питання про притягнення до відповідальності нотаріусів які засвідчували незаконні угоди. '
Виразним проявом русифікаторської, колоніальної політики яка здійснювалася царатом у Південно-Західному краї, було поло'-ження конфіденційного" циркуляра міністра внутрішніх справ від lb жовтня 1881 p., згідно з яким лише з дозволу генерал-губернатора могли влаштовуватися "публичное исполнение разных сценических представлений, декламации и пения на малороссийском наречии и вообще не на русском языке".
Одним із виявів "кризи верхів" у період другої революційної ситуації стало заснування посад тимчасових генерал-губернаторів. 5 квітня 1879 p., через три дні після замаху О.Соловйова на Олександра II, був опублікований царський указ про призначення тимчасових генерал-губернаторів в Петербурзі, Харкові і Одесі; відповідними правами наділялися московський, київський, варшавський генерал-губернатори, їх влада поширювалася й на сусідні губернії. Генерал-губернаторам підпорядковувалися усі цивільні установи, навчальні заклади, судові органи. Вони отримали право арешту, адміністративного вислання будь-якої особи, припинення або заборони періодичних друкованих видань. Тимчасовим генерал-губернатором в Харкові був призначений граф М.Т.Лоріс-Меліков, в Одесі - Е.І.Тотлебен. У кінцевому підсумку це призвело до масових репресій, повальних обшуків, арештів, висилань. Військово-окружні суди (їм генерал-губернатори передавали на власний розсуд справи цивільних осіб) почали виносити смертні вироки. Діяльність тимчасових генерал-губернаторів характеризувалася надзвичайним самоуправством і сваволею. Особливо нещадно діяли Тотлебен та його помічник С.Ф.Панютін.
З буржуазними реформами 60-70-х pp. пов'язувалося багато надій, що вони перетворять в дусі часу всю систему місцевого управління. Звільнення селян від кріпосної залежності і проголошене зрівняння усіх станів в правах, відокремлення суду від адміністрації, введення земського та міського самоврядування тощо істотно змінили становище губернаторів. Однак незабаром уряд почав вдаватися до заходів, що прямо суперечили принципам реформ 60- 70-х pp. Так, наприкінці XIX ст. губернатори отримали повноваження, яких вони не мали навіть у дореформений період. Неухильно нарощувалися карально-поліцейські функції губернаторів. У 1866 р. вони одержали право вимагати виконання своїх "законних вимог" від усіх службовців, незважаючи на службову підлеглість, старшинство за посадою або чином. Тоді ж губернаторам була надана можливість ревізувати усі цивільні установи губернії, незалежно від відомства (це перетворило їх у повновладних вершителів долі чиновництва), а також закривати приватні товариства, клуби тощо в разі виявлення в їх діяльності чогось "противного державному порядку, громадській безпеці та моральності". З 1876 р. вони почали видавати "для правильного виконання узаконень про благочиния і безпеку", так звані, "обов'язкові постанови" (про заборону зборів, закриття органів преси та ін.). Особливо посилюється адміністративна влада губернаторів після видання Положення про заходи по охороні державного порядку і громадського спокою від 14 серпня 1881 p. Згідно з цим законом при введенні режиму посиленої охорони губернатор мав право закривати збори, торговельні та промислові заклади, забороняти органи преси, аре-штовувати (на строк до трьох місяців) і штрафувати (на суму до 500 крб.) винних в порушенні "обов'язковихпостанов", а також висилати "підозрілих" і "шкідливих" осіб за межі губернії. За поданням губернатора Особлива нарада при МВС вирішувала питання про адміністративне заслання на строк до п'яти років осіб, "шкідливих для державного та громадського спокою".
Домінуючою була роль губернаторів в організації поліцейського нагляду (гласного та негласного) за особами "сумнівної політичної благонадійності". Під час здійснення
Loading...

 
 

Цікаве