WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаТеорія держави і права → Напрямок впливу важливих органів самоврядування на розвиток закладів культури в регіонах - Курсова робота

Напрямок впливу важливих органів самоврядування на розвиток закладів культури в регіонах - Курсова робота

Реферат на тему:

"Напрямок впливу важливих органів самоврядування на розвиток закладів культури в регіонах"

  1. Суть, структура та особливості місцевого самоврядування

Розглядаючи зміст поняття місцевого самоврядування слід звернути увагу на такі обставини:

1. Сам термін "місцеве самоврядування" ("Local Selfgovernment") прийшов в Україну з Великої Британії через Німеччину та Росію у ХІХ сторіччі.

2. У найбільш загальному значенні під самоврядуванням розуміють облаштування певним колективом людей власних справ, що, в свою чергу, забезпечується самостійним прийняттям членами цього колективу норм та рішень, які стосуються його життєдіяльності, а також співпадінням суб'єкту та об'єкту управління – здійснюють управління колективними справами і виступають у якості тих, ким управляють, ті ж самі особи.

При цьому, в залежності від того, які колективи здійснюють самоврядування можна говорити про корпоративне або місцеве самоврядування.

В першому випадку мова йде про самоврядування в колективах, які формуються на основі: виробничої або професійної діяльності, спільної політичної програми або віросповідання, спільних творчих прагнень, наприклад, шкільне самоврядування, студентське самоврядування, самоврядування політичних партій, господарських товариств тощо.

В другому – про самоврядування територіальних громад – сталих колективів людей, об'єднаних системою зв'язків та відносин, що склалися історично внаслідок їх постійного проживання в межах певної території (населеного пункту – села, селища, міста) тобто про місцеве самоврядування. Поняття місцевого самоврядування активно розробляється юридичною наукою вже більше двохсот років. Так, теоретичні основи вчення про місцеве самоврядування були закладені ще в кінці ХVІІІ – першій половині ХІХ ст. представниками французької, бельгійської та німецької юридичних шкіл. Саме в цей час виникають дві класичні теорії місцевого самоврядування (громадівська та державницька), що базуються на двох суттєво відмінних один від одного концептуальних підходах

Основні положення цих теорій зберігають своє значення і сьогодні, їх покладено в основу сучасних поглядів на місцеве самоврядування, які спираються на нормативне визначення, що міститься в Європейській Хартії місцевого самоврядування 1985 року:

1. Місцеве самоврядування означає право і спроможність місцевих властей, в межах закону, здійснювати регулювання і управління суттєвою часткою публічних справ, які належать до їхньої компетенції, в інтересах місцевого населення.

2. Це право здійснюється радами або зборами, члени яких вільно обираються таємним голосуванням на основі прямого, рівного, загального виборчого права і які можуть мати підзвітні їм виконавчі органи. Це положення ніяким чином не заважає використанню зборів громадян, референдумів або будь-якої іншої форми прямої участі громадян, якщо це дозволяється законом.

З цього визначення випливає, що об'єктом місцевого самоврядування виступає частка публічних (громадських чи суспільних) справ, яку становлять питання місцевого значення, тобто такі питання, що мають локально-територіальний характер і виникають в процесі функціонування територіальної громади, задоволення потреб її членів. Ці питання носять комплексний характер, оскільки пов'язані з реалізацією інтересів членів територіальної громади в усіх сферах місцевого життя: економіка, освіта, культура, громадський порядок тощо.

Конституція України розглядає місцеве самоврядування як багатогранне та комплексне політико-правове явище, що характеризується з різних сторін. Перш за все, конституційні норми закріплюють місцеве самоврядування як важливу форму народовладдя, а принцип визнання та гарантованості місцевого самоврядування віднесено до засад конституційного ладу України (ст. 5, 7, 19, 38 тощо Конституції України).

Нормативне визначення місцевого самоврядування міститься в ст. 140 Конституції, де воно характеризується як "право територіальної громади – жителів села чи добровільного об'єднання в сільську громаду жителів кількох сіл, селища та міста – самостійно вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України. Місцеве самоврядування здійснюється територіальною громадою в порядку, встановленому законом, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування: сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи".

Більш детальне визначення місцевого самоврядування дається в Законі "Про місцеве самоврядування в Україні": "Місцеве самоврядування в Україні – це гарантоване державою право та реальна здатність територіальної громади – жителів села чи добровільного об'єднання в сільську громаду жителів кількох сіл, селища, міста – самостійно або під відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України".

При цьому під "самостійністю" слід розуміти не лише право територіальної громади безпосередньо або через органи місцевого самоврядування без втручання будь-яких інших владних структур вирішувати питання місцевого значення, але й необхідність вирішення їх відповідно до Конституції та законів України. Іншими словами, місцеве самоврядування виступає як своєрідна єдність прав і обов'язків територіальної громади по вирішенню питань місцевого значення. В свою чергу діяльність під відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування передбачає, що наслідки за вирішення питань місцевого значення повністю лягають на систему місцевого самоврядування. При цьому органи та посадові особи місцевого самоврядування несуть потрійну відповідальність:

а) перед територіальною громадою (жителями відповідного населеного пункту);

б) перед державою;

в) перед фізичними та юридичними особами.

В Україні сьогодні нараховується більш як 32 тис. сіл, селищ, міст, але самостійно право на місцеве самоврядування реалізують лише близько 12 тис. територіальних громад. Жителі інших населених пунктів входять до складу об'єднаних територіальних громад. Це пов'язано з тим, що територіальні громади суттєво відрізняються за чисельністю та наявністю матеріальних і фінансових ресурсів, переважна більшість з них не може самостійно забезпечити виконання завдань та функцій місцевого самоврядування. Приміром, територіальна громада м. Києва нараховує 2 640 тис. чоловік, м. Харкова – 1 490 тис. чоловік, м. Дніпропетровська – 1 100 тис. чоловік, м. Герца (Чернівецька обл.) – 2,5 тис. чоловік, а селища Волоське (Хмельницька обл.) – лише 600 чоловік.

  1. Основи економіки та організації закладів соціально-культурної сфери

За класифікацію Е. Діскіна існують 9 видів закладів, які здійснюють виробництво і реалізацію продуктів, а також три види підприємств, що приймають участь у створенні матеріально-технічної бази культури:

1) культурно-освітні заклади (клуби, бібліотеки, музеї, парки, зоопарки, центри дозвілля);

2) виставкові зали;

3) театрально-видовищні організації (театри, концертні організації, цирки);

4) навчальні заклади позашкільного естетичного навчання (дитячі музичні, художні школи, школи мистецтв, хореографічні школи);

5) вищі і середні спеціальні навчальні заклади (консерваторії, інститути культури, кінематографії, хореографічні училища);

6) кіномережа (кінотеатри, кіноустановки, відеотеки);

7) бази і контори прокату; кіностудії; видавництва; редакції газет і журналів; підприємства поліграфічної промисловості; заклади книжної торгівлі;

8) телеграфні і інформаційні агентства; редакції радіо і те6лебачення; радіо дома; телестудії і телецентри;

9) студії звукозапису; підприємства по виробництву компакт-дисків і компакт-касет.

Крім того, до сфери культури і мистецтва були віднесені:

1) спеціалізовані реставраційні підприємства і майстерні;

2) підприємства по виробництву кіноапаратури, музикальних інструментів, світлої звукотехніки, атракціонів, спеціалізованого технологічного обладнання для оснащення закладів культури, засобів масової ін – формації, дозвілля;

3) підприємства народних художніх промислів.

У зв'язку з новими явищами у сфері культури і дозвілля даний перелік можна доповнити наступними закладами:

  • організації торгівлі і екскурсійного обслуговування;

  • нові організації шоу-бізнесу; грального бізнесу; модельні та рекламні агентства тощо.

Не менш важливим є розгляд можливих підходів до класифікації організацій СКС. В основу класифікації можуть бути покладені такі ознаки:

  • форма власності;

  • вид продукту (результат праці);

  • основні напрямки діяльності (функціональна ознака);

  • спосіб господарської діяльності.

Розглянемо більш детально кожну із наведених вище ознак:

а) класифікація за формами власності

До недавнього часу культурно-освітні заклади відносились до різних власників і відомств. Наприклад, розрізнялися державні будинки і палаци піонерів, державні, профспілкові і колгоспні клуби, бібліотеки, палаци і будинки культури. Деякі культурно-дозвільні заклади були власністю КПРС, ВЛКСМ, різних профспілкових організацій.

Сьогодні зруйнована державна монополія практично на всі види соціально-культурної діяльності; профспілки та інші громадські орга-нізації втратили контроль над більшістю підвідомчих їм закладів, частина з них стали власністю місцевих органів влади, частина була приватизована.

Loading...

 
 

Цікаве