WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаТеорія держави і права → Мусульманське право (шаріат) - Курсова робота

Мусульманське право (шаріат) - Курсова робота

Але хто ж такий пророк Муххамед і як з'явився сам іслам, роль якого в розвитку шаріату є невід'ємною?

40-річному Махаммеду з'явився ангел Джібраіл (Гавриїл), який відкрив йому дивовижну здатність говорити віршами від імені Аллаха. З цих віршів поступово за багато років і склався Коран. Пророцтва Мухаммеда не викликали захоплення у його одноплемінників і навіть родичів. На нього звалились особисті біди: помер дядько-вихователь, дружина Хадіджа, таким чином, його більше нічого не тримало серед одноплемінників. Гоніння за пророком і всім його родом змусили Мухаммеда здійснити втечу (хіджру-букв. "виселення") з Мекки до сусіднього міста Медини (Ясриб). Мединці підтримали Мухаммеда тому, що в цьому місті було більше прихильників нової віри, а також, певною мірою, це було місто-конкурент - Мецці. Хіджра сталася в 622 р., котрий став в мусульманстві точкою відліку нової ери. За мусульманським календарем в році 354 дні, а рахунок часу ведеться за місячним циклом (скрізь в ісламському світі, крім Ірану). Незадовго до Хіджри Мухаммед здійснив таємничу і чарівну подорож на крилатому коні з людським обличчям, побував в Єрусалимі, Віфлеємі і Хеброні. Пророк зустрічався там із Авраамом, Мойсеєм і Ісусом Христом, що остаточно переконало його в богообраності. Після спільної молитви з пророками (якою керував Мухаммед) йому було запропоновано три судини: з водою, молоком і вином. Мухаммед обрав молоко, що символізувало вірний шлях, котрим підуть його послідовники. Вино з тих пір стало забороненим для мусульман. По одному з переказів Мухаммед зійшов на "сім небес" по опущеним до нього сходам і познайомився з пристроєм раю і пекла. 5

Вся ця складна подорож відбувалося як би поза часом: з перекинутого Мухаммедом перед відправлення глечика до його повернення не встигло витекти ні краплі води. Зібравши своїх прихильників з Медини (число яких швидко виросло), пророк розбив військо Мекки, але згодом війна прийняла затяжний характер. Під час цієї війни відбулася дуже важлива подія - Мухаммед повністю розірвав стосунки з іудеями. 6

Спочатку він намагався залучити їх на свою сторону у війні з непокірною Меккою, але іудеї фактично відмовили йому у підтримці, більш того, племена, проповідуючі іудаїзм, опинилися в таборі ворогів Мухаммеда. У 630 р. Мухаммед повертається в Мекку переможцем. Місто стає центром ісламу, а мусульманство - релігією всіх арабів. Як раз в цей час і зародилась ідея війни мусульман з усіма невірними. Загроза "ісламізації" дійшла до самої Візантії. Почалась ера арабських завоювань, які прийняли форму релігійної війни - джихаду (зусилля), або Газават (так були названі походи Мухаммеда проти Мекки). Про сутності джихаду в Корані є неоднозначні висловлювання. Джихад в давнину дійсно вважався важливим і священним обов'язком мусульман, однак трактування його різні. В ісламі існує точка зору, що священна війна стає обов'язком тільки тоді, коли на громаду мусульман хто-небудь нападає. В таборі супротивника в будь-яких випадках заборонено вбивати жінок і неповнолітніх, а дорослих чоловіків встановлено обертати у військовополонених. Останніх можна вбити або перетворити на рабів (полонених, що прийняли іслам, вбивати не можна). Така оборонна доктрина джихаду найбільш характерна для більшості ідеологів ісламу в наші дні. Існує й взагалі інше тлумачення джихаду як духовної боротьби людини з самим собою, власним гріхом. Не встигши, очевидно, віддати останні вказівки про долю об'єднаної в результаті релігійних війн Аравії і про свого спадкоємця, пророк Мухаммед помер у 632 р. 7 Перед смертю він перебував на вершині слави, поєднуючи в собі єдиного вождя, правителя і духовного лідера всіх арабів. Мухаммед - безперечно історична особистість і, незалежно від того, вірити в його богообраність чи ні, не можна не визнати, що він входить у невелике коло історичних діячів, глобальним чином втрутившихся в хід історії. Майже не виникає сумнівів також і в тому, що Коран - результат своєрідного пророчого осяяння і дійсно був написаний як непізнане творіння.

Мусульманське право як система виникла ще в VII-X cт. в Арабському Халіфаті. Мусульманське право виникло у процесі розпаду родоплемінного ладу і становлення феодального суспільства в Арабському халіфаті. Воно відображало взаємодію двох засад - релігійно-етичної та. власне правової, пов'язано з ім'ям Магомета - купця з Мекки (570-632 pp), який об'єднав всі аравійські племена в один народ, створив арабську державу і поклав у його основу іслам. На формування мусульманського права, що нерідко позначається терміном "фікх", великий вплив справили як іслам, так й інші давні релігійні течії. Чималу роль при цьому відіграло звичаєве право. Після смерті Магомета до початку VIII ст. його справу продовжували чотири "праведних" халіфи - Абу-Бакр, Омар, Осман, Алі та інші сподвижники пророка. Володіння релігійною і світською владою (законодавчою, виконавчою, судовою) відкривало їм широкий простір для тлумачення від імені Аллаха і Магомета релігійних джерел - Корана і суни, в яких містилися окремі норми кримінального і цивільного права. Ці норми не були приведені у певну систему, не виділені в окрему групу, а тому "праведні" халіфи віддавали перевагу на основі консенсусу формулюванню нових правил поведінки. 8

У VIII-Х століттях юристи, відчуваючи брак конкретних розпоряджень Корана і суни, необхідність у заповненні прогалин і пристосуванні релігійних джерел до потреб суспільного розвитку, узяли на себе завдання вдосконалити мусульманське право. Першим кроком стала поява "рай" (араб. - думка) - відносно вільного власного розсуду юристів, застосовуваного для тлумаченні норм Корана і суни. Таким кроком був "іджтихад" (від араб. іджтихада - виносити самостійне рішення) - формулювання компетентним факіхом нових правил поведінки на основі Корана і суни у разі їх "мовчанки". Особи, які набули право самостійно вирішувати питання, обійдені в Корані і Сунні, стали називатися муджтохідоми. Бурхливий розвиток іджтихаду призвів до того, що мусульманські вчені-юристи сформулювали більшість конкретних норм і загальних принципів мусульманського права (доктринальна розробка права). Праці муджтахідів набули сили обов'язкових джерел для тих, хто застосовував норми мусульманського права. У питаннях, не врегульованих Кораном і Сунною, від судді вимагалося приймати рішення на основі формулювань факіхів (юристів), а не за власним розумінням. 9

На початку VIII - усередині Х століть мусульманське право досягло розквіту завдяки діяльності юристів. Цей етап був названий періодом імамів і кодифікації - "золотою добою". З XI ст. мусульманське право розвивалося в рамках таких правових шкіл-толків - сунітської і шиїтської (школи Медини та іракської школи). Ці школи використовували звичаєве право, яке діяло на їх територіях, і пристосували його до потреб віри. В юридичному відношенні відмінність між школами було незначною. Поява шкіл-толків фактично закріпила становище доктрини як основного джерела мусульманського права. Кожна із шкіл створила свій набір методів юридичної техніки, за допомогою яких уводилися нові норми у разі "мовчанки" Корана і Сунни.

До ХІІІ ст. висновки основних шкіл мусульманського права, що склалися до того часу, були канонізовані. Закінчилося пряме тлумачення Корану і суни. Настав період традиції - "таклід". 10

Рішення муджтахідів, прийняті раніше у конкретних питаннях, стали правовими нормами. Термін "фікс", що спочатку вживався для позначення мусульмансько-правової доктрини, став застосовуватися також щодо самого мусульманського права в об'єктивному розумінні. По суті, мусульманське право перетворилося на національне право. Воно було поділено на окремі гілки відповідно до доктрин-толків, які діяли в межах окремих територій. Держава призначала суддів і покладала на них обов'язок вирішувати справи на основі вчення певної школи. Наприклад, султан Салим І (початок XVI ст) видав указ про застосування суддями і муфтіями Османської імперії висновків ханіфітського тлумачення. Мусульманське право являло собою збірник численних багатоманітних норм, яки виникали у різних історичних, часто формально не визначених ситуаціях, що надавало широкого простору для суддівського розсуду (дотепер у судів зберігається можливість вибору).

Подальший розвиток мусульманського права відбувався шляхом послідовного усунення суперечностей, що існували в рамках того чи іншого толку. Створювалися загальні положення і принципи, єдині для всіх мусульманських правових шкіл. Позаяк спочатку мусульманські юристи конкретизували загальні положення Корану і суни в індивідуальних рішеннях, то згодом різні тлумачення казуальних рішень поставили їх перед необхідністю вироблення загальних юридичних принципів мусульманської правової системи. Ці норми-принципи (своєрідна "загальна частина" мусульманського права, вихідна засада у разі застосування будь-якої конкретної правової норми) додали мусульманському праву логічної цілісності, стрункості і значно підвищили його регулятивні можливості. Вони стали єдиними і незаперечними для всіх тлумачень, додали стабільності мусульманському праву.

Loading...

 
 

Цікаве