WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаТеорія держави і права → Державний устрій в період наступу на її автономію (XVIII ст.) - Реферат

Державний устрій в період наступу на її автономію (XVIII ст.) - Реферат

Україна знов залишилася без гетьмана. У 1750 p. гетьманом був призначений українець за похо-дженням, близька до російського трону людина - Кирило Розумо-вський. В цьому призначенні певну роль відіграли не стільки державні, скільки особисті міркування - К.Розумовський був рідним братом фаворита, а потім морганатичного чоловіка імператриці Єлисавети - Олексія Розумовського.
У 1764 p. посаду гетьмана було остаточно ліквідовано.
З 1654 та по 1764 pp. Україна бачила різних гетьманів. Про ділові та особисті якості чи недоліки багатьох з них і досі сперечаються вчені, але одностайно найвидатнішими з них визнається Б.Хмельницький - державний діяч колосального масштабу, засновник Української козацької держави. Тому М.Грушевський розцінював його смерть як один з найтрагічніших моментів в історії України.
Протягом 30 років після смерті Б.Хмельницького відбувалася часта зміна гетьманів. Тому були різні причини. У 1787 p. гетьманом був обраний Іван Мазепа, людина яскрава, обдарована, досить честолюбна, владна. Відзначаючись великим розумом, Мазепа спромігся увійти в довір'я до Петра І, який у 1700 p. нагородив його вищим у Росії орденом Андрія Первозванного. Але у 1708 p. Мазепа перейшов на бік шведського короля Карла XII. Цей свій вчинок він пояснював виключно турботами про долю України, прагненням звільнити її з-під російської неволі.
Мазепа та його план відторгнення України від Росії не знайшли підтримки у більшості українського народу. Україна в ті часи не мала ще об'єктивних можливостей забезпечити свою незалежність. Мазепа, напевне, не уявляв цієї особливості становища України. 1 це стало особистою трагедією політика, а головне, призвело до трагічних наслідків. Спілкування Мазепи з Карлом XII та їх спільні дії проти Росії стали зручною підставою для рішучого наступу царату на автономію України.
Добру пам'ять про себе залишив у народі наказний гетьман Павло Полуботок, який мужньо, ціною власної свободи відстоював права і вільності України.
Гетьман і полково-сотенна система. У зазначений період опорою гетьмана залишалася полково-сотенна система. Незважаючи на розбіжності між гетьманом і козацькою старшиною, і гетьман, і старшина, і усе військо запорізьке йшли назустріч один одному, усвідомлюючи залежність своєї долі від збереження міцності військово-адміністративної організації й елементів демократії в ній.
Офіційні акти репрезентували Україну як країну, в якій панує єдність, співдружність гетьмана, війська запорізького та народу малоросійського. Тому царський уряд свої звернення адресував здебільшого гетьману та усьому війську.
Генеральний уряд. Незабаром після смерті Б.Хмельницького загальновійськову раду скликають рідше, а згодом вона й зовсім зникає. Одна з причин цього явища - складність її скликання. Крім цього, в умовах загострення внутрішніх суперечностей, соціального протистояння, кількісне переважання представників низів у загальновійськовій раді, загрожувало пануванню феодальної верхівки.
Гетьман управляв з участю і допомогою ради генеральної старшини або старшинської ради, яка збиралася декілька разів на рік для вирішення найважливіших питань (обрання гетьмана, генеральних старшин, оборона кордонів та ін.) та за вимогою генерального уряду. Останній за відсутністю гетьмана здійснював вищу владу в Україні. Генеральні старшини, як і гетьман, за виконання своїх повноважень одержували з казни платню та пожалування землі у ранг.
У 1720 p. генеральний уряд було перетворено на військову канцелярію, що складалася з шести осіб, призначених царем. Троє з них були з козацької старшини, інші троє - з російських урядовців. Військова канцелярія припинила своє існування за часів гетьманування Д.Апостола (1728-1734). Але після його смерті знов функціонувала, збереглася при Розумовському і була ліквідована разом з гетьманством у 1764 p.
Полковий уряд. Під руку царського самодержавства підпав і полковий уряд. За указом Петра І раду в 1718 p. було позбавлено права обирати полкових старшин. Тепер вона рекомендувала гетьману двох-трьох козаків на кожну посаду, який призначав з них потрібну йому людину. Незабаром виборність полковників та інших полкових урядовців було скасовано. Спочатку їх призначав гетьман після консультації з російськими урядовцями, а потім це призначення робив цар та інші вищі органи Росії. На посади полковників, як правило, призначалися особи з росіян. Так, полковником Ста-родубського полку було поставлено офіцера Кокошкіна, Ніжинський полк очолив Толстой, Переяславський - Якимов. Петро І мав намір замінити усіх полковників - українців на росіян, але не встиг.
За встановленим правилом полковник залишався на посаді аж до смерті, крім випадків його заміни урядом. Отже, ця посада у ряді випадків перетворилася на спадкову. Виникли полковницькі династії: чотири покоління Кондратьєвих у Сумах, Лесвицьких в Охтирці. П'ять поколінь складали полковники на прізвище Донець.
Серед ряду дискримінаційних заходів, вжитих самодержавством, саме скасування виборності полковників і призначення на цю посаду осіб неукраїнського походження викликали найбільш гостре незадоволення старшини та спонукали Полуботка до рішучих виступів проти політики Росії в Україні, підняти старшину на масові протести.
Призначений полковник користувався єдиноначальною владою та не рахувався з полковою радою, внаслідок чого значення останньої помітно впало. Владу полковника підтверджували клей-ноди, подібно до гетьманських, але його булава була не кругла, а шестигранна і мала назву "пернач". Від призначення полковників згодом перейшли до призначення сотників.
У другій половині XVIII ст. російський абсолютизм розпочав масований наступ на полковий устрій в цілому. У 1765 р. за маніфестом Катерини II його було скасовано на Слобідській. Україні під приводом, що цю територію включено до Слобідсько-Укра-
їнської губернії. Цю акцію було підготовлено канцелярією по управлінню слобідськими полками. Хоча її було ліквідовано у 1743 p., вона встигла прирівняти полкові канцелярії до канцелярій російських губерній, підпорядкувавши судочинство і діловодство загально-російському законодавству. Полковий устрій зберігся лише на Лівобережній Україні.
У 1781 р. полково-сотенний адміністративно-територіальний устрій був скасований і в наступні роки (1782-1783 pp.) буловведено губернський поділ відповідно до російського "Учреждения о губерниях" (1775 p.). Пізніше на основі губерній було створено п'ять намісництв (Київське, Чернігівське, Новгород-Сіверське, потім Харківське та Катеринославське) з повітами замість сотен. Нарешті, у 1796 p. замість намісництв було засновано губернії:
Чернігівську і Полтавську (раніше вони складали Малоросійське генерал-губернаторство). Слобідське-Українську (на території п'яти полків колишньої Слобожанщини).
В Запорізькій Січі після її приєднання до Росії зберігається і у другій половині XVIII ст. ще більш зміцнюється колишня організація управління. Вища влада належала усім формально рівноправним членам запорізького товариства. Від їх імені цю владу здійснювала військова рада. Щороку 1 січня вона обирала кошового атамана. Популярні 'лідери запорізького козацтва обиралися в кошові багаторазово. Іван Сірко, якого Д.Яворницький характеризував як найсильнішу особистість серед українців свого часу, обирався кошовим 8 разів. Петро Калнишевський обирався кошовим 10 разів.
Військова рада обирала кошових старшин - помічників кошового, але поступово значення ради занепадало. Ряд її повноважень привласнив кошовий, зокрема, у призначенні старшин, інші перейшли до старшинської ради. Владу кошового атамана можна порівняти із владою гетьмана. Невипадково Брюховецький, будучи кошовим,
Loading...

 
 

Цікаве