WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаТеорія держави і права → Місце й роль судової влади - Курсова робота

Місце й роль судової влади - Курсова робота

Юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, які виникли у державі. Якщо в разі спору з правовідносин має право звернутися до суду, компетенцією якого є розв'язання такого спору і суд не вправі відмовити в розгляді і вирішенні такого спору на підставі лише того, що її вимоги можуть бути розглянуті іншим органом у досудовому порядку.

Характерною особливістю судової влади є суворо регламентований законом процес, порядок її здійснення.

Отже, судова влада: здійснює особливий вид державної діяльності (здійснення правосуддя); є незалежною, самостійною, виключною, відокремленою, підзаконною гілкою влади. реалізується за визначеною законом процедурою [6].

  1. Проблеми та перспективи розвитку судової влади в Україні

Постановою Верховної Ради України від 28 квітня 1992р. була схвалена Концепція судово-правової реформи.

Головною метою судово-правової реформи і формування незалежної судової системи, створення нового законодавства, вдосконалення форм судочинства. Для досягнення цієї мети були поставлені такі завдання:

    • шляхом ефективного розмежування повноважень гарантувати самостійність і незалежність судових органів від впливу законодавчої і виконавчої влади;

    • реалізувати демократичні ідеї правосуддя, вироблені світовою практикою і наукою;

    • створити систему законодавства про судоустрій, яке б забезпечило незалежність судової влади;

    • поступово здійснити спеціалізацію судів;

    • максимально наблизити суди до населення;

    • чітко визначити компетенцію різних ланок судової системи;

    • гарантувати право громадянина на розгляд його справи компетентним, незалежним і неупередженим судом.

Судово-правова реформа була запланована у три етапи.

На першому етапі пропонувалося, зокрема, внести зміни до Закону " Про судоустрій України", Кримінально-процесуального та Цивільно - процесуального кодексів України, прийняти закони про Конституційний Суд України, адвокатуру, про судоустрій і статус суддів, про нотаріат України, про акти громадянського стану, про судову експертизу, провести інтенсивну роботу по підготовці Кримінально-процесуального кодексу та деяких інших кодексів України. Не виконано такі завдання першого етапу реформи: не розроблені нормативні акти з питань оптимального навантаження суддів слідчих та інших працівників правоохоронних органів, їх матеріально-технічне забезпечення і розміщення тощо.

На другому етапі передбачалось: запровадити організаційні структури зі спеціалізації здійснення правосуддя в Україні, створити адміністративні суди, суди, які розглядають сімейні справи, завершити створення Інституту законодавства і правової реформи.

Третій етап передбачав вивчення і узагальнення ефективності судово-правової реформи, внесення змін до чинного законодавства з питань удосконалення діяльності судової влади, органів досудового слідства, прокуратури, юстиції, адвокатури, проведення подальшої роботи по спеціалізації судів, реалізацію наукових програм з удосконалення судово-правової реформи. Частково пройдено і цей етап, оскільки прийнято новий Закон " Про судоустрій ",внесено істотні зміни до Закону про прокуратуру, чітко визначено повноваження Міністерства юстиції України та інше [3].

Однак коли реформа втілюється на практиці, в суддів виникають певні проблеми.

Першим негативним явищем проведення судової реформи був її початок, коли з 29 червня 2001 року по день публікації відповідних законів суди та правоохоронні органи були розгублені, не знали як їм чинити. Цей незначний правовий курйоз наштовхує на серйозні роздуми [11].

П'ять років точилися розмови і дебати, а результат прийняті поспіхом закони про реформування судової влади. І нікого не цікавив той факт, чи готові суди до прийнятих змін.

Після ознайомлення з пакетом прийнятих парламентом законів, що регулюють судову реформу складається враження про її половинчастий характер.Те ж саме можна сказати і про постанову від 13 червня 2007 року "Про незалежність судової влади" постанова є, але на скільки її можливо виконати то це питання залишається відкритим.

Насамперед, це також стосується відсутності будь-яких змін в галузі адміністративного судочинства. Навіть юристу – початківцю видно, що проекти прийнятих змін до законів готувалися з урахуванням створення адміністративних судів, однак останні не створено, а зміни до законів не були скореговані. На це вказує, наприклад те, що за головою апеляційного суду залишається право вносити протести на постанови в адміністративних справах, хоча ця функція не властива апеляційній інстанції.

Судова реформа залишає невирішеним основне питання, яке найбільше турбує місцеві суди, - це їх спеціалізація. При чинному законодавстві, постійному внесенні змін один суддя не може якісно розглянути кримінальну справу, адміністративну, трудовий і цивільно-правовий спір, не кажучи вже про скарги на дії посадових осіб так, наприклад, за результатами обговорення стану здійснення правосуддя в державі Президія Верховного Суду України, президія Ради суддів України та колегія Державної судової адміністрації України зазначають, що діяльність судів була направлена на реалізацію конституційних гарантій забезпечення захисту прав і свобод громадян, зміцнення судової влади, підвищення її авторитету.

У 2006 р. суди загальної юрисдикції в першій інстанції розглянули 7,4 млн. справ та матеріалів (що у 2,4 раза більше, ніж у 2001 р.), зокрема: цивільних справ та матеріалів — 1,5 млн., кримінальних — 529,6 тис., господарських (без адміністративних) — 218,4 тис, адміністративних — 229,2 тис., справ про адміністративні правопорушення — 4,93 млн.. Надходження на розгляд судів великої кількості справ та матеріалів значно збільшило навантаження на суддів, передусім, місцевих судів. Середня кількість справ, що надходять до судді місцевого суду щомісяця, збільшилася зі 118 у 2005 р. до 138 у 2006 р., а в окремих судах — понад 250 справ.

Перевантаження місцевих судів пов'язане значною мірою з віднесенням до їхньої компетенції розгляду адміністративних справ про порушення Правил дорожнього руху, які раніше розглядалися органами міліції. З року в рік кількість таких справ у судах постійно збільшується. Якщо у 2001 р. судами було розглянуто 770 тис. таких справ, то у 2006 р. — 4,85 млн., що у 5,3 раза більше. Крім того, до перевантаження судів призвела велика кількість вакантних посад суддів загальних і господарських місцевих та апеляційних судів (крім адміністративних).Станом на 1 січня 2007 р. їх було 946 [7].

Верховний Суд України у 2006 р., як і в попередні роки, здійснював свої повноваження в умовах надмірного навантаження. У середньому щомісяця на розгляд одного судді Верховного Суду України надходило 67 справ та матеріалів. Цей показник в апеляційних судах становив лише 9,7 справи на одного суддю. Незважаючи на значне навантаження та надзвичайно складні умови, в яких працюють суди, було забезпечено якісний розгляд переважної більшості справ у розумні строки. Майже вдвічі зменшилася кількість цивільних і кримінальних справ, розглянутих з порушенням встановлених законом строків.

Значно ширшою стала практика застосування судами альтернативних (не пов'язаних з ув'язненням) видів кримінального покарання щодо засуджених, які вчинили злочини невеликої та середньої тяжкості. Питома вага осіб, засуджених до позбавлення волі, скоротилася з 34,9 % (у 2001 р.) до 24 % (у 2006 р.) [ 7].

З метою забезпечення однакового та правильного застосування судами чинного законодавства, належної організації їхньої роботи Верховним Судом України систематично аналізується та узагальнюється судова практика, надається методична допомога судам нижчого рівня.

Водночас перевантаженість суддів справами, неукомплектованість судів, недостатній професіоналізм частини суддівського корпусу та відсутність досвіду роботи у багатьох суддів (30,3 % працюючих суддів мають стаж 5 років) призводять до судових помилок. Так, скасовано чи змінено в апеляційному та касаційному порядку 27,3 тис. судових рішень у цивільних справах, або 3 % від ухвалених місцевими судами (у 2005 р. — 2,6 %), а в кримінальних справах скасовано чи змінено вироки щодо 11,1 тис. засуджених осіб, або 6,2 % від кількості осіб, стосовно яких постановлено обвинувальні та виправдувальні вироки судами у першій інстанції (у 2005 р. — 5,5 %) [ 7].

Loading...

 
 

Цікаве