WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаТеорія держави і права → Міжнародне право другої половини XX ст. - Курсова робота

Міжнародне право другої половини XX ст. - Курсова робота

Друга важлива проблема в діяльності ООН — превентивні акції. На жаль, Статут ООН в цьому питанні не відзначається повнотою, ясністю. Так, ст. 2 передбачає, що всі члени ООН будуть утримуватися від надання допомоги будь-якій державі, проти якої Організація Об'єднаних Націй застосовує превентивні, або примусові, дії. У випадку порушення миру глава VII передбачає превентивні заходи, які повністю відповідають системі безпеки, започаткованій Статутом ООН.

Але передусім необхідне ясне й чітке рішення Ради Безпеки щодо організації превентивної акції. Можливі й інші дії ООН, їх не можна виключати.

У зв'язку з цим звернемось до розділу Статуту, який порівняно із главою VII перебуває начебто в тіні. Йдеться про мирне врегулювання спорів, які Статут ставить на перше місце, тобто про главу VI, зокрема ст. 33, в якій йдеться про переговори, з'ясування, посередництво, примирення, арбітраж, юридичне врегулювання, послуги регіональних агентств чи структур або інших мирних методів. Треба зазначити, що в ООН відбувається плідна робота як щодо розвитку вказаних методів і механізмів мирного врегулювання, так і розробки нових підходів, які не були започатковані у свій час в Статуті ООН чи у відповідних її рішеннях. Зокрема, це стосується Манільської Декларації, що була сформульована Спеціальним комітетом з питань Статуту ООН і зміцнення ролі Організації. Цей важливий документ був, зокрема, спрямований на активізацію тенденцій, що містяться в главі VI.

Вкажемо також на Декларацію Генеральної Асамблеї ООН щодо запобігання і недопущення спорів і ситуацій, які можуть загрожувати міжнародному миру й безпеці, і на роль Організації Об'єднаних Націй у цій сфері.

ООН може й повинна зробити значно більше саме у цій дуже складній, але важливій сфері превентивної дипломатії. Зроблено ще мало. Це стосується як принципів, так і практичних дій. Тут дуже плідне й перспективне поле діяльності. Йдеться про саму організацію, про розробку відповідної стратегії, створення системи превентивної миротворчої діяльності ООН.

5. Переоцінка ролі ООН.

Зараз існує більше як 180 країн, що саме по собі означає, що світ докорінно змінився. Насамперед це стосується таких факторів, як баланс сил, життєвий стандарт, система уряду, релігія тощо. Деякі розбіжності, якщо говорити про комунізм і лібералізм, зменшилися, але збільшилася дистанція, що відділяє бідні нації від багатих, розвинутих — від тих, що розвиваються.

Відбулися глибокі зміни в самих міжнародних відносинах. У них діючими чинниками виступають не тільки держави, а й інші міжнародні утворення, і передусім транснаціональні корпорації. Зросла чисельність також міжнародних організацій.

ООН уособлює взаємодію глобального масштабу, регіональні організації — взаємодію регіонального характеру.

Одним із актуальних і назрілих питань, які потребують подальшої розробки (включаючи певні зміни в самому Статуті ООН), є питання про право міжнародної організації втручатися у внутрішні справи держави. Відповідно до ст. 2, 7 Статуту таке втручання дозволяється тільки тоді, коли існує загроза чи порушення миру, і Рада Безпеки діє відповідно до глави VII Статуту. Цього, напевне, не досить у нинішній історичній ситуації. Взаємозалежність є якісно провідною тенденцією, яка дуже змінила міжнародні відносини порівняно з тими, що існували під час розробки і прийняття Статуту ООН. Міжнародне співтовариство має право й повинно подбати про те, щоб його інтереси забезпечувалися з участю всіх держав. Передусім йдеться про такі міжнародні кримінальні злочини, як торгівля наркотиками й тероризм. На мою думку, необхідно посилити роль Міжнародного Суду за рахунок уведення спеціальної кримінальної палати, яка розглядала б справи зазначеного характеру.

Необхідне нове розуміння сувернітету в умовах значно зростаючої взаємозалежності. Водночас потрібне більш повне, точне й виважене визначення самого поняття "втручання". Ця норма має бути удосконалена. Особливо там, де йдеться про порушення прав нації, прав людини. Сприяння здійсненню цих прав не означає втручання у внутрішні справи.

Треба відзначити дуже негативну роль радянської позиції у зазначених питаннях, яка просто паралізувала діяльність ООН. Сьогодні в країнах колишнього СРСР сталися кардинальні зміни. Вони відбуваються у напрямі справжньої демократії, справжнього забезпечення всіх прав націй і людини. Ці зміни мають позитивно вплинути на розгляд цих кардинальних проблем в ООН.

Звичайно, досить могутньою зброєю в руках міжнародного співтовариства є розділ VII Статуту ООН. Але цей розділ VII мусить працювати. Йдеться, зокрема, про ефективніше використання статей 43, 45 і 47. Цікавою є пропозиція Генерального секретаря ООН, зроблена в червні 1992 р. у зв'язку з операціями проти Іраку, визволенням Кувейту. Бутрос Галі, як відомо, запропонував створення Сил швидкого розгортання. Обов'язково треба поновити відповідні обговорення в ООН щодо підготовки спеціальних угод про створення збройних сил Організації Об'єднаних Націй.

Як відомо, з 1945 по 1987 рр. мали місце 13 операцій ООН з підтримання миру. Це означає, що накопичено чималий досвід, який треба уважно вивчати й використовувати у подальшій миротворчій діяльності ООН. З 1988 р. ООН організувала ще 11. таких місій. У лютому 1992 р. Рада Безпеки висловилася дуже рішуче за розвиток вказаної діяльності ООН. Як видно зі ст. 39 Статуту, такі явища, як загроза миру, порушення миру або акти агресії є передумовою відповідних дій Ради Безпеки щодо застосування сили. Рада Безпеки без особливих труднощів установлює факт порушення миру. Але характерно, що коли говорять про порушення миру, то мають на увазі міжнародний мир, мир між незалежними країнами. А це означає, що громадянська або національно-визвольна війна не підпадають під вказану категорію. Події в Югославії, в ряді країн — колишніх республік СРСР свідчать, що такі ситуації дійсно мають місце. Отже, міжнародне право має визнати цю практичну ситуацію і відповідним чином реагувати на неї. У Статуті ООН у преамбулі підкреслюється необхідність врятувати наступні покоління від жаху війни. А хіба можна це зробити без запобігання громадянських війн? Застосування сили, насильство не можуть залишатися поза увагою Об'єднаних Націй. ООН вже визнала, що громадянські війни створюють загрозу миру, бо можуть призвести до збройного втручання третіх сторін.

Досвід останніх років дає можливість підбити деякі підсумки, спробувати спрогнозувати характер миротворчих функцій ООН і насамперед Ради Безпеки.

По-перше, йдеться про невоєнні санкції. Стаття 41 дає Раді Безпеки можливість застосовувати невоєнні санкції, включаючи перерву в економічних відносинах і засобах комунікацій. Такі акції Рада Безпеки вживала до Іраку, Югославії, Сомалі та Лівії. Ці акції мали, безперечно, свій позитивний вплив на ситуацію. Проте їхня ефективність була не дуже значною. Бажання використовувати сучасну зброю досить часто переважає. Отже, ст. 41 у відповідних ситуаціях треба застосовувати. Але не можна ці санкції і переоцінювати. В окремих випадках велике значення мають саме воєнні санкції. До класичних типів застосування цих акцій зарубіжні політологи відносять події в Кореї, Родезії та Перській затоці. Що стосується Кореї, то була дуже специфічна ситуація, яку можна скоріше кваліфікувати як колективну самооборону. Початок був за односторонніми діями США, потім ці операції були трансформовані в "сили ООН".

У Перській затоці була організована воєнна акція, санкціонована Радою Безпеки.

Цілком природно, що надійним механізмом миру може бути така унікальна й універсальна міжнародна організація, якою, безперечно, є Організація Об'єднаних Націй. Йдеться відповідно про те, щоб на базі Статуту ООН, в й' межах побудувати систему міжнародної безпеки.

На мій погляд, виконання цієї мети потребує як неухильного виконання вимог Статуту ООН, так і внесення певних змін до нього. В принципово новому світі, в якому зараз живемо, не можна розглядати Статут ООН як щось святе, недоторкане. Документ історичний, унікальний, але він може і має бути удосконалений, приведений у відповідність з реаліями нашої епохи.

Діяльність щодо Статуту ООН має доповнюватися односторонніми зобов'язаннями держав, заходами щодо зміцнення довір'я і міжнародного співробітництва у всіх сферах — військово-політичній, економічній, гуманітарній. Але головним, вирішальним тут є знищення всіх засобів масового знищення. Ситуація в цьому плані явно змінюється: зроблено вже немало для скорочення ядерних арсеналів США і колишнього СРСР. Цей процес буде продовжуватися. Але йдеться про більше — до цього процесу повинні підключитися інші ядерні держави. ООН має відіграти і в цій важливій справі свою конструктивну роль.

Loading...

 
 

Цікаве