WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаТеорія держави і права → Міжнародне право другої половини XX ст. - Курсова робота

Міжнародне право другої половини XX ст. - Курсова робота

3. Здійснювати міжнародне співробітництво в розв'язанні міжнародних проблем економічного, соціального, культурного і гуманітарного характеру й у заохоченні і розвитку поваги до прав людини й основних свобод для усіх, незалежно від раси, статі, мови, релігії тощо.

4. Бути центром для узгодження дій націй у досягненні цих загальних цілей.

Для досягнення цих статутних цілей ООН керується такими принципами, що є фактично основними принципами міжнародного права:

1. Принцип суверенної рівності всіх членів ООН.

2. Принцип сумлінного виконання прийнятих на себе зобов'язань.

3. Принцип розв'язання міжнародних суперечок мирними засобами.

4. Принцип утримання в міжнародних відносинах від погрози силою або її застосування.

5. Принцип утримання від надання допомоги будь-якій державі, проти якої Організація Об'єднаних Націй застосовує дії превентивного або примусового характеру.

6. Принцип забезпечення дії відповідно до цих принципів, оскільки це може виявитися необхідним для підтримання міжнародного миру і безпеки.

7. Принцип невтручання в справи, що по суті належать до внутрішньої компетенції будь-якої держави.

У Статуті ООН чітко визначено членство в організації (статті 3—6). Головними органами ООН визначені такі, що засновуються за Статутом: Генеральна Асамблея, Рада Безпеки, Економічна і соціальна рада, Рада з опіки, Міжнародний суд і Секретаріат (ст. 7). Повноваження головних органів ООН докладно окреслено у розділах IV і V Статуту

Значну увагу в Статуті приділено проблемам мирного розв'язання спорів, які могли б загрожувати додержанню міжнародного миру й безпеки (розділ VI).

Для реалізації мети, викладеної в ч. 1 ст. 1, Статут ООН докладно визначає обов'язки і дії Ради Безпеки стосовно загрози миру, порушень миру й актів агресії (розділ VII)

У Статуті ООН закріплено норму, яка ніякою мірою не перешкоджає існуванню поряд з ООН регіональних угод або органів, що пов'язані з підтриманням міжнародного миру і безпеки (розділ VIII). При цьому застерігається, що такі угоди або органи та їх діяльність мають бути сумісні з цілями і принципами ООН.

Для створення у світі умов стабільності і благополуччя, необхідних для мирних і дружніх відносин між націями, заснованих на повазі принципу рівноправності і самовизначення народів, у розділі IX Статуту ООН окреслено основні напрями міжнародного економічного і соціального співробітництва.

Як зазначалося, у ст. 7 Статуту перераховані головні органи ООН, зокрема Економічна і соціальна рада. У розділі Х Статуту докладно викладено норми, що стосуються складу, функцій і повноважень, принципів голосування і процедурні аспекти Економічної і соціальної ради. Розділ XI Статуту містить Декларацію про території, що не самоврядовуються. Міжнародну систему опіки викладено у розділі XII Статуту. Норми ж, що стосуються Ради з опіки, як-от: склад, функції і повноваження, голосування, процедура — закріплені в розділі XIII.

Важливим за своїм значенням і правовими наслідками є розділ XIV Статуту, де містяться норми, відповідно до яких створюється і функціонує Міжнародний суд. Відзначається, що він є головним судовим органом ООН (ст. 92). Всі члени Організації є ірзо їасіо (тобто внаслідок самого факту) учасниками Статуту Міжнародного суду (ст. 93). Кожний член Організації зобов'язується виконати рішення Міжнародного суду у тій справі, в якій він є стороною (ст. 94). Статут Міжнародного суду є додатком до Статуту ООН. У його основу покладено Статут Постійної палати Міжнародного правосуддя. Статут Міжнародного суду — невід'ємна частина Статуту ООН.

У заключних розділах Статуту ООН викладено норми про Секретаріат ООН (розділ XV), постанови ООН (розділ XVI), заходи щодо безпеки в перехідний після Другої світової війни період (розділ XVII), поправки до Статуту ООН (розділ XVIII). Завершують Статут ООН норми його ратифікації і підписання (розділ XIX).

Підписано Статут ООН представниками урядів Об'єднаних Націй у місті Сан-Франціско (США).

Понад піввікове існування ООН підтверджує, що ця організація є унікальним міжнародним центром на службі миру і безпеки, вона здатна акумулювати колективний розум і волю людства. Ці розум і воля були спрямовані незадовго до закінчення Другої світової війни передусім на створення через механізм ООН концепції всеосяжної міжнародної безпеки, що домінує сьогодні.

Набрання чинності Статутом ООН зумовило кардинальні зміни в міжнародному праві. Деякі з цих змін слід зазначити.

1. У Статуті ООН уперше закріплено положення, що забороняють агресію і встановлюють механізм санкцій щодо агресора. Ці норми практично поставили поза законом "право на війну", що безкарно практикувалося раніше.

2. Заборона агресії спричинила перегляд міжнародно-правових норм про відповідальність держав як суб'єктів міжнародного права, а також норм про основи покарання злочинців війни, про мирні засоби розв'язання міжнародних спорів і т. п.

3. Закріплення у Статуті ООН норми про право народів (націй) на самовизначення зафіксувало рівність прав великих і малих націй, а це у свою чергу стало юридичною основою боротьби колоніальних народів за свою незалежність і державність.

4. Зазнали значного впливу багато галузей міжнародного права такі як право міжнародних договорів, територія у міжнародному праві, інститути визнання правонаступництва і т. д.

5. Норми Статуту ООН, що характеризують принцип співробітництва держав, стали відправною точкою у прийнятті численних міжнародних актів, зокрема з питань співробітництва у сфері прав людини. Насамперед до них слід віднести Загальну декларацію прав людини, прийняту резолюцією 217 А (ПІ) Генеральної Асамблеї ООН 10 грудня 1948 р., Міжнародний пакт про економічні, соціальні та культурні права та Міжнародний пакт про громадянські і політичні права (16 грудня 1966 р.). Як відомо, щорічно 10 грудня у всіх державах світу відзначається День прав людини, встановлений Генеральною Асамблеєю ООН 5 грудня 1949 р. на ознаменування прийняття Загальної декларації прав людини.

6. У світі склалася система цілеспрямованих дій і співробітництва держав для розвитку заходів довіри між ними. Логічним завершенням цього процесу стало підписання 1 серпня 1975 р. в Гельсінкі (Фінляндія) Заключного акта Наради з безпеки і співробітництва в Європі.

7. Набула прогресивної спрямованості тенденція демократизації норм міжнародного права, їх широка кодифікація і розвиток.

Значно зросла кількість універсальних норм міжнародного права.

8. Склалася група норм, що мають імперативне значення (норми jus cogens).

2. Система Об'єднаних Націй.

Спочатку ООН та її спеціалізовані інституції не були створені спеціально для сприяння розвитку. Але починаючи з 60-х років вступ у ці організації нових держав, які утворилися в процесі деколонізації та у розвитку згодом, які отримали більшість у цих асамблеях, де кожна держава має один голос, спричинив глибокі зміни в їхній діяльності.

Великою мірою діяльність цих організацій присвячена підтримці розвитку. Правду кажучи, їх успіх був дуже невеликим, розвинені країни з ринковою економікою часто чинили опір прийняттю нових норм, фінансуючи фонди, вони зберегли контроль (хоча й мінімальний) за фінансовою та за технічною допомогою, яка надається цими організаціями.

Під впливом країн, що розвиваються, Організація Об'єднаних Націй зазнала певної інституційної еволюції. У 1965 році була створена Генеральна Асамблея Програми Об'єднаних Націй для розвитку, яка координує допомогу, яка надається країнам, що розвиваються, всіма спеціалізованими інституціями системи Об'єднаних Націй. У 1961 році при Асамблеї був утворений важливий додатковий орган, Конференція Об'єднаних Націй з торгівлі та розвитку (КОНТР), функції якої досить широкі, оскільки їй доручено "формулювати принципи та політику стосовно міжнародної торгівлі та проблем, пов'язаних з економічним розвитком". На думку її ініціаторів, КОНТР повинна протидіяти ролі ОАТТ, виступаючи проти лібералізму та організовуючи міжнародну торгівлю з більш дирижистським методом, вигідним для країн, що розвиваються. Згодом КОНТР змогла б замінити ОАТТ. Автономність цієї організації була надана їй для того, щоб надати їй характеру спеціалізованої самостійної організації (наприклад, її штаб-квартира знаходиться у Женеві, де розміщується САТТ, а не у Нью-Йорку, де міститься штаб-квартира Генеральної Асамблеї, додатковим органом якої є ця організація). Але опозиція з боку розвинених країн з ринковою економікою та слабкість засобів, якими володіє КОНТР, перешкодили такому розвитку подій, ця організація здійснила численні і вражаючі ініціативи, але результати, яких вона досягла, дуже незначні. КОНТР сприяла укладанню угод щодо деяких сировинних ресурсів. Вона стояла біля витоків Загальної системи переваг та Об'єднаної програми щодо сировинних ресурсів; її ініціативи, які ми раніше розглядали, не мали великого успіху. Сьогодні антагонізм між КОНТР та ОАТТ став меншим, встановлені відносини між цими двома організаціями.

Нарешті, у 1965 році Генеральна Асамблея створила ще один додатковий орган, Організацію Об'єднаних Націй з індустріального розвитку. Ця організація заповнила прогалину у системі Об'єднаних Націй, адже жодна інституція не мала повноважень стосовно індустріалізації, натомість вона дійсно є важливим чинником розвитку. Розвинені країни з ринковою економікою не чинили спротиву посиленню повноважень цього органу, і останній перетворився згодом на спеціалізовану автономну інституцію після підписання у Відні у 1977 році договору, яким була затверджена її установча хартія. Ця інституція відіграє досить серйозну роль у дослідженні та виробленні пропозицій, але через недостатні кошти її оперативна ефективність стосовно технічної допомоги країнам, що розвиваються, та а fortiori у нормативній галузі залишається обмеженою.

Loading...

 
 

Цікаве