WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаТеорія держави і права → Механізм реалізації державної політики зайнятості на регіональному рівні (на прикладі Харківського регіону) - Курсова робота

Механізм реалізації державної політики зайнятості на регіональному рівні (на прикладі Харківського регіону) - Курсова робота

Рис. 3.1. Державне регулювання ринку праці

По-перше, вона ставить за мету слугування держави не потребам суспільства, а ринковій економіці, тобто потребам великого приватного капіталу. З точки зору суспільства нормальним є таке співвідношення попиту і пропозиції праці, яке забезпечує всіх працездатних і бажаючих працювати роботою, яка відповідає їх освіті, професійним талантам, здібностям тощо. При цьому рівень природного безробіття має бути якомога меншим, що забезпечує інституційний розвиток ринку праці. Тобто політика регулювання ринку праці державою повинна обов'язково мати соціальний характер, що зумовлено соціальним характером трудових відносин і самого ринку праці.

Розроблення політики зайнятості проводиться в декілька етапів, серед яких є такі:

- аналіз стану і перспектив розвитку ринку праці;

- визначення дерева цілей політики зайнятості у відповідності з існуючими програмами розвитку економіки країни.;

- системне обґрунтування заходів щодо досягнення кожної цілі;

- розробка прогнозних показників розвитку ринку праці з урахуванням намічених заходів;

- визначення фінансового забезпечення політики зайнятості.

Реалізація трудових здібностей і навичок трудового населення в країні можлива тільки внаслідок піднесення економіки і збалансування попиту та пропозиції на ринку праці. Перший напрямок спрямовано на зменшення та ліквідацію прихованого безробіття, другий - забезпечує створення умов для повної зайнятості на основі використання вільних робочих місць і утворення нових. Для розширення трудової активності населення необхідно вжити таких заходів:

збереження виробничих місць і потенціалу під час впровадження процедури банкрутства підприємства;

виконання за участю об'єднань роботодавців та профспілок додаткових організаційних заходів та залучення нетрадиційних джерел фінансування для забезпечення зайнятості населення в областях, районах, містах, де фактичний рівень безробіття буде перевищувати прогнозні показники;

контроль за виконанням умов угод купівлі-продажу об'єктів приватизації стосовно збереження і створення робочих місць;

впровадження нових заходів приватизації з метою підвищення привабливості українських підприємств для розміщення іноземного капіталу;

розвиток підсобних промислових підприємств для працевлаштування спеціалістів, які проживають в сільській місцевості;

розширення і становлення приватних господарств, утворення нових робочих місць у тваринництві, переробній промисловості, торгівлі.

Підвищенню трудової активності сприяло впровадження з 1 січня 2006 року ст. 26 Закону України "Про зайнятість населення", яка передбачає формування механізму фінансування компенсаційних виплат робітникам, які звільняються, за рахунок коштів Державного фонду сприяння зайнятості населення. Як наслідок, зайнятість населення має підвищитися. З урахуванням даних щорічних обстежень Держкомстату України розмір прихованого безробіття зменшиться на 560 тисяч осіб в 2006 році та на 220 тисяч осіб в 2007 році. В поточному році з Державного фонду сприяння зайнятості населення 3,8 % було використано па виплату допомог з безробіття, 9,3 % - на професійну підготовку та перепідготовку незайнятого населення, 11,5 % - па утримання державної служби зайнятості, 1,4 % - на організацію громадських робіт, 4,9 % - на відшкодування пенсійному фонду коштів за вихід на дострокову пенсію та 9,1 % - на інші витрати.

Для підтримки безробіття па соціальне допустимому рівні необхідно, щоб державна політика виходила з реальних уявлень про масштаби, структуру та гостроту проблеми. Для цього необхідно використовувати не тільки інформацію, що надає служба зайнятості, а й інформацію про загальне безробіття, розраховану за методологією Міжнародної організації праці, в тому числі й на регіональному рівні.

Важливим напрямком державної політики зайнятості є регулювання виходу на ринок праці потенційної робочої сили: молоді, жінок, які мають маленьких дітей, домогосподарок, військовослужбовців, які підлягають звільненню. Ці. категорії необхідно орієнтувати на здобування якісної освіти, що стане фундаментом їх високої трудової мобільності в перспективних сферах зайнятості.

Використання тих чи інших засобів регулювання ринку праці залежить від вибору загальних економічних пріоритетів і стану конкретних галузей економіки. Важливою основою регулювання ринку праці в країнах з ринковою економікою є залежність між безробіттям і інфляцією.

В цілому для того, щоб відрегулювати на регіональному рівні процеси безробіття, створити достатню соціальну захищеність громадян, необхідно розробити цілий комплекс заходів державного регулювання для забезпечення ефективної зайнятості:

безпосередньо відрегулювати процеси на ринку праці, зняти обмеження розвиток підприємництва, змінити податкову, фінансову, інвестиційну політику, переглянути закони, що регулюють процес одержання освіти, соціальну та пенсійну сфери які впливають на пропозицію робочої сили;

відрегулювати ринок праці і питання зайнятості, а також соціальну захищеність окремих соціально-демографічних, професіональних груп населення, інвалідів, підлітків;

перерозподілити попит на працю шляхом стимулювання переходу підприємств на неповний робочий день та тиждень. Такі підприємства повинні отримувати податкові пільги, щоб компенсувати витрати на прийом нових робітників;

здійснити бюджетне субсидування додаткової робочої сили на діючих підприємствах;

зберегти робочі місця, що не орієнтовані на отримання прибутку, а пов'язані з роботою в інтересах суспільства;

почати створення системи соціального партнерства.

Розширення зайнятості в майбутньому залежить ще й від зовнішньоекономічної політики. Серед багатьох її важелів, що впливають безпосередньо на функціонування ринку праці, слід назвати валютно-фінансову, зовнішньоторговельну, міграційну та інвестиційну політику. Політика залучення іноземного капіталу також є неодмінним важелем впливу держави на попит на національному ринку праці. В цілому інвестиції в реконструкцію та перебудову підприємств будуть мати трудозберігаючий ефект. Запобігання зростанню безробіття здійснюється через створення робочих місць за рахунок різних джерел фінансування, впровадження механізмів звільнення й перерозподілу зайнятих, реструктуризацію економіки і зростання вітчизняного виробництва.

Пріоритетним напрямком у реформуванні українського ринку праці є удосконалення системи оплати праці, розширення можливостей для отримання населенням офіційних основних і додаткових доходів, соціальна підтримка і окремих груп населення, підвищення якості і конкурентоспроможності робочої сили, сприяння ефективним і доцільним переміщенням працездатного населення.

Перехід до ринкових відносин в Україні потребує нової концепції зайнятості й ефективного відтворення трудового потенціалу в кожному регіоні, орієнтації на конкретні соціальні і демографічні рівні суспільства. Система соціального захисту населення у сфері зайнятості повинна охоплювати три взаємоузгоджених рівні - макрорівень, регіонально-галузевий та первинний рівень — з властивими їм функціями і механізмами реалізації. На даному етапі розвитку ринкових відносин необхідна лібералізація ринку праці і створення для всіх підприємств умов, які дозволили б збільшити мобільність робочої сили і підняти продуктивність праці за рахунок закриття неефективних робочих місць. За умови зменшення податкового тиску звільнені робітники могли б переходити на знову створені робочі місця із стабільною виплатою заробітної плати. Така міграція робочої сили не сприяла б росту чисельності безробітних і, що дуже важливо, не призводила б до застійного безробіття. Зайнятість населення України повинна забезпечуватися завдяки проведенню соціально-економічної політики, яка спрямована на задоволення потреб у добровільному виборі виду діяльності, стимулювання створення нових робочих місць і розвиток підприємств. За останні роки безробіття набуло виду крупного макроекономічного явища та перетворилося на самостійний фактор розвитку економіки. Однак в Україні досі не розроблено засад такої політики в галузі зайнятості, яка б сприяла посиленню реформ. Сьогодні стає зрозумілим, що роль безробіття як згубного наслідку фінансової стабілізації була недооцінена. У світі нагромаджено великий теоретичний та практичний досвід регулювання ринку праці. Україна ж потребує власного комплексного підходу до вирішення цих проблем. Результативна політика зайнятості повинна випереджати розвиток ринку праці і заздалегідь усувати усі можливі перепони до зменшення рівня безробіття. Основна мета нині - знизити безробіття хоча б в довгостроковому періоді.

Loading...

 
 

Цікаве