WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаТеорія держави і права → Методи захисту прав суб’єктів господарювання - Курсова робота

Методи захисту прав суб’єктів господарювання - Курсова робота

Будь-яка держава повинна захищати права суб'єктів господарювання. В ст. 20 Господарського кодексу України, щодо захисту прав суб'єктів господарювання та споживачів передбачено:

  1. Держава забезпечує захист прав і законних інтересів суб'єктів господарювання та споживачів.

  2. Кожен суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів. Права та законні інтереси зазначених суб'єктів захищаються шляхом:

а) визнання наявності або відсутності прав;

б) визнання повністю або частково недійсними актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, актів інших суб'єктів, що суперечать законодавству, ущемляють права та законні інтереси суб'єкта господарювання або споживачів;

в) визнання недійсними господарських угод з підстав передбачених законом;

г) відновлення становища, яке існувало до порушення прав та законних інтересів суб'єктів господарювання;

д) припинення дій, що порушують право або створюють загрозу його порушення;

е) присудження до виконання обов'язків в натурі;

є) відшкодування збитків;

ж) застосування штрафних санкцій;

з) застосування оперативно-господарських санкцій;

і) установлення, зміни й припинення господарських правовідносин;

к) іншими способами передбаченими законом.

  1. Порядок захисту прав суб'єктів господарювання та споживачів визначається цим Кодексом. Іншими законами.

Держава також законодавчо забезпечує захист цивільних прав та інтересів

кожної особи, незважаючи на те, чи є ця особа суб'єктом господарювання, чи то фізична особа. В ст.16 Цивільного кодексу України передбачені права та захист особистого немайнового або майнового права та інтересу. Кожна особа через суд має право захищати цивільне право або інтерес способом, що встановлений законом або договором, але суд може відмовити у захисті цивільного права та інтересу особі у разі порушення нею положень цивільного законодавства, при порушенні права інших осіб, та інших положень передбачених ст.13 ЦК України.

2. Національний банк Ураїни в банківській системі держави. Кредитний договір. Банківський кредит

Відповідно до ч.2 ст. 334 ГК банки - це фінансові установи, функціями яких є залучення у вклади грошових коштів громадян і юридичних осіб та розміщення зазначених коштів від свого імені, на власних умовах і на власний ризик, відкриття та ведення банківських рахунків громадян та юридичних осіб. Виконання банками цих функцій (здійснення відповідних банківських операцій) в сукупності є банківською діяльністю.

Банківська система України складається з Національного банку України та інших банків (державних і недержавних), що створені і діють на території України відповідно до закону (ч.1 ст. 335 ГК).

Центральним банком України, особливим центральним органом державного управління є Національний банк України, його юридичний статус, завдання, функції, повноваження і принципи організації визначаються Конституцією України, Законом України від 1999 р. "Про Національний банк України".

Національний банк є економічно самостійним органом, що здійснює витрати за рахунок власних доходів у межах затвердженого кошторису, а у випадках передбачених законодавством, - також за рахунок Державного бюджету України. Національний банк - юридична особа, яка має відособлене майно, що є об'єктом права державної власності і перебуває в його повному господарському віданні.

Крім того, Національний банк України визначає та проводить грошово – кредитну політику, монопольно здійснює емісію національної валюти України та організує її обіг, виступає кредитором останньої інстанції для банків і організує систему рефінансування, організовує створення та методологічно забезпечує систему грошово-кредитної і банківської статистичної інформації та статистики платіжного балансу, визначає систему та порядок і форми платежів між банками, здійснює банківське регулювання та нагляд, та багато інші основні функції.

Національний банк встановлює вимоги щодо мінімального розгляду статутного капіталу банку тільки на час створення і реєстрації банків для забезпечення стабільної діяльності банку, та виконання ним банківських операцій.

Формування та збільшення статутного капіталу банку може здійснюватись виключно шляхом грошових внесків учасників.

Національний банк України здійснює державну реєстрацію банків відповідно до вимог Закону "Про банки та банківську діяльність" та "Положення про порядок створення і державної реєстрації банків, відкриття її філій, представництв, відділень, затвердженого постановою правління Національного банку України від 31 серпня 2001 р. № 3751.

Банк має право здійснювати банківську діяльність тільки після отримання банківської ліцензії, що надається відповідно до Закону та Положення про порядок видачі банкам банківських ліцензій. Письмових дозволів та ліцензій на виконання окремих операцій, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 17 липня 2001 р. № 2751.

Банківська ліцензія надається Національним банком України на підставі клопотання банку за наявності необхідних документів.

Національний банк України може відмовити у наданні ліцензії, якщо зазначені у цій статті умови не виконані банком протягом одного року з дати державної реєстрації банку. В такому разі державна реєстрація банку скасовується і банк ліквідується.

Рішення про надання банківської ліцензії чи про відмову у її наданні приймається Національним банком України протягом одного місяця з дня отримання повного пакету документів, зазначених у статті 18 Закону.

Банківська ліцензія не може передаватися третім особам.

На підставі банківської ліцензії банки мають право здійснювати такі банківські операції:

  1. приймання вкладів (депозитів) від юридичних і фізичних осіб;

  2. відкриття та ведення поточних рахунків клієнтів і банків-кореспондентів, у тому числі переказ грошових коштів з цих рахунків за допомогою платіжних інструментів та зарахування коштів на них.

3) розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик (ч. 1 ст.47 Закону "Про банки та банківську діяльність").

Національний банк України встановлює порядок надання банкам дозволу на здійснення операцій та спеціальні вимоги, включаючи вимоги щодо підвищення рівня регулятивного капіталу банку чи інших економічних нормативів. Стосовно певного виду діяльності, передбаченого у ст. 47 Закону.

Банки самостійно встановлюють процентні ставки та комісійну винагороду по своїх операціях.

Стаття 1 Закону "Про банки і банківську діяльність" визначає банківський кредит як будь-яке зобов'язання банку надати певну суму грошей, будь-яка гарантія, будь-яке зобов'язання придбати право вимоги боргу, яке надано в обмін на зобов'язання боржника щодо повернення заборгованої суми, а також на зобов'язання на сплату процентів та інших зборів з такої суми.

Згідно з ч. 1 ст. 345 ГК кредитні операції полягають у розміщенні банками від свого імені, на власних умовах та на власний ризик залучених коштів юридичних осіб (позичальників) та громадян. Кредитними визнаються операції, визначені як такі Законом "Про банки і банківську діяльність".

Відповідно до ст.47,49 Закону "Про банки і банківську діяльність" до кредитних відносяться наступні операції:

а) розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик;

б) організація купівлі та продажу цінних паперів за дорученням клієнтів;

в) здійснення операцій на ринку цінних паперів від свого імені (включаючи андеррайтинг);

г) надання гарантій і поручительств та інших зобов'язань від третіх осіб, які передбачають їх виконання у грошовій формі;

д) придбання права вимоги на виконання зобов'язань у грошовій формі за поставлені товари чи надані послуги, приймаючи на себе ризик виконання таких вимог та прийомів платежів (факторинг);

е) лізинг.

Кредит – це капітал, що позичається, тобто надається кредитором у тимчасове користування позичальникові на умовах платності, зворотності і цільового використання.

Державний кредит надається в таких формах:

1)державні позики;

2) грошові зобов'язання держави;

3) внески населення в Ощадбанки України;

4) залучення вільних коштів організацій, підприємств, кооперативів, громадських організацій; підприємницьких і комерційних структур.

Суб'єкти господарської діяльності можуть використовувати такі форми кредиту: банківський комерційний, лізинговий, іпотечний, бланковий, консорціумний.

Кредити, які надаються банками поділяються:

за строком користування на:

а) короткострокові – до 1 року; можуть надаватися банками у разі тимчасових фінансових труднощів, що виникають у зв'язку з витратами виробництва та обігу, не забезпечених надходженням коштів у відповідному періоді;

б) середньострокові – до 3 років; можуть надаватися на оплату обладнання, поточні витрати, на фінансування капітальних вкладень;

в) довгострокові – понад 3 роки; можуть надаватися для формування основних фондів. Об'єктами кредитування можуть бути капітальні витрати на реконструкцію, модернізацію та розширення вже діючих основних фондів, на нове будівництво, на приватизацію та інше.;

за способом забезпечення:

Loading...

 
 

Цікаве