WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаТеорія держави і права → Майнові правовідносини батьків та дітей - Курсова робота

Майнові правовідносини батьків та дітей - Курсова робота

Особливе місце серед форм постійного влаштування дітей, позбавлених батьківського піклування, посідає усиновлення. Це оптимальна форма влаштування дітей - сиріт та покинутих дітей, оскільки в результаті усиновлення, як правило, для дитини створюються такі умови виховання, що наближаються до умов у рідній сім'ї, а часом і значно кращі. Це пов'язано з тим, що усиновлення рідко буває випадковим. Як правило, це добре зважене рішення, в якому втілюються мрії й бажання самотніх осіб, які не мають рідних дітей.

Усиновлення є однією з форм сімейного виховання дітей, яке можливе тоді, коли їх батьки або один з них померли, невідомі чи позбавлені батьківських прав, визнані у судовому порядку недієздатними, безвісно відсутніми або оголошені померлими чи з інших поважних причин не можуть виховувати своїх дітей.

Згідно з ч.1ст. 207 СК усиновленням є здійснюване на підставі рішення суду прийняття усиновлювачем у свою сім'ю особи на правах дочки чи сина. Це юридичний акт, в результаті вчинення якого між усиновлювачем і його родичами, з одного боку, та усиновленою особою - з другого виникають такі самі права й обов'язки, як й між батьками та дітьми, іншими родичами за походженням.

З наведеного визначення випливає, що усиновлення треба розуміти як юридичний факт, який породжує встановлення нового правового зв'язку, насамперед між усиновлювачем і усиновленим, а також між усиновленим і родичами усиновлювача. Оскільки в результаті усиновлення дитини з юридичної точки зору набуває нових батьків і родичів, то за загальним правилом акт усиновлення припиняє правовий зв'язок дитини з її батьками та іншими родичами. Таким чином, усиновлення - це одночасно і право утворюючий, і право припиняючий факт.

Усиновлення - це юридичний акт, внаслідок вчинення якого відносини між та її усиновлювачем і його родичами встановлюють не на певний строк, як, наприклад, при встановленні над дитиною опіки та піклування, а назавжди. Тому закон надає дуже важливого значення юридичному оформленню усиновлення, закріплюючи правило, відповідно до якого воно має здійснюватись не тільки за заявою особи, яка бажає усиновити дитину, а й на підставі рішення суду.

Таким чином, нині адміністративний порядок усиновлення замінений судовим.

Безумовно, цей порядок кращий. Адже рішення про усиновлення мають на стільки важливе значення для дітей, їх усиновлювачів і батьків, що вони повинні прийматися з додержанням усіх процесуальних гарантій. А це може забезпечити лише судовий процес.

Усиновлення на підставі рішення суду охоплює такі випадки:

1) усиновлення в Україні її громадянами дитини, яка також є громадянином України;

2) усиновлення в Україні її громадянами повнолітньої особи, яка також є громадянином України;

3) усиновлення в Україні іноземцями та особами без громадянства дитини, яка є громадянином України;

4) усиновлення в Україні дитини яка є іноземкою і проживає на території нашої держави, громадянами України або іноземцями та особами без громадянства.

Тому усиновлення проводиться лише у тих випадках, коли суд переконається в тому, що громадяни України та іноземці, які бажають бути усиновлювачами, виявляють свідоме прагнення виховувати дітей і піклуватись про них. Усиновлення, яке не відповідає інтересам дитини, може бути визнане не дійсним або скасоване за рішенням суду (статті 236 - 239 СК; п,27 Порядку ведення обліку дітей).

Під умовами усиновлення треба розуміти встановленні сімейним законодавством України вимоги, додержання яких є обов'язковим під час здійснення цього юридичного акту. Нормативне закріплення умов усиновлення пояснюється його сутністю, що передбачає спрямованість цих умов на забезпечення того, щоб у результаті усиновлення дитині, в силу певних причин позбавленій батьківського піклування, були створенні належні умови для виховання в сім'ї.

Як правило, усиновлюються діти раннього віку, що відповідає їх інтересам і сутності інституту усиновлення. Щоб усиновлення відповідало своєму призначенню, воно повинно проводитись виключно в інтересах дитини. Це перша умова усиновлення.

У статтях 208 - 210 СК наведено перелік осіб, які можуть бути усиновленими. Головним же є те, що відповідно до ч.1 ст. 208 СК усиновленою може бути дитина. І це є другою умовою усиновлення.

Як вже зазначалось, згідно ст. .6 СК правовий статус дитини має особа до досягнення нею повноліття. Дитина, яка не досягла 14 років, вважають малолітньою. Неповнолітньою є дитина віком від 14 до 18 років.

Отже відповідно до закону усиновлювати можна лише малолітніх і не повнолітніх дітей. Ця вимога виходить з того, що усиновлення таких дітей. Ця вимога виходить з того, що усиновлення таких дітей відповідає їх інтересам, оскільки вони найбільш відчувають потребу у батьківській турботі та увазі. Особи, які досягли повноліття, як правило, не можуть бути усиновлені, оскільки згідно зі ст.34 ЦК вони мають повну цивільну дієздатність. Тому батьківські права та обов'язки щодо них припиняються. Повнолітня особа може бути усиновлена лише за наявності двох умов:

1) якщо вона є сиротою;

2) якщо вона позбавлена батьківського піклування. Усиновленою може бути особа, батьки якої померли після досягнення нею повноліття, але за свого життя належним чином виконували батьківські обов'язки.

Крім того, у сімейному законодавстві України регламентовано порядок усиновлення братів та сестер. так згідно з ч.1 ст.210 СК якщо на обліку для можливого усиновлення перебувають рідні брати та сестри, вони не можуть бути роз'єднанні при їх усиновленні. Це положення закріплене з метою недопущення розриву родинних зв'язків. Водночас за наявності обставин, що мають істотне значення, суд за згодою органу опіки та піклування може постановити рішення про усиновлення когось із зазначених осіб або про усиновлення їх різними особами.

До осіб, які можуть бути усиновлювачами закон (ст.211 СК) пред'являє певні вимоги. Це третя умова усиновлення. Насамперед усиновлювачами можуть бути повнолітні дієздатні громадяни України та іноземці, здатні забезпечити виховання усиновлених дітей. За жодних обставин не можуть бути усиновлювачами особи, які не досягли повноліття. Не можуть бути усиновлювачами й неповнолітні дружина, чоловік, яким знижено шлюбний вік у порядку передбаченому ч.2 ст.23 СК.

Певні вимоги висуваються й до віку усиновлювача. Останній має бути старшим за дитину, яку він бажає усиновити, не менш як на 15 років. У разі усиновлення повнолітньої особи різниця у віці не може бути меншою, ніж 18 років (ч.2 ст.211 СК)

Усиновлювачами не можуть бути особи однієї статі (наприклад, сестри, брати). Особи, які не перебувають у шлюбі між собою. Не можуть усиновити одну й ту саму дитину. Однак якщо вони проживають однією сім'єю, суд може постановити рішення про усиновлення ними дитини.

Особам, котрі виявили бажання усиновити двох або більше дітей, які є братами чи сестрами, закон надає переважне право на усиновлення тому, що в наслідок цього діти залишаються проживати в одній сім'ї й між ними зберігаються родинні зв'язки.

У ст. .212 СК міститься перелік осіб, які не можуть бути усиновлювачами. Насамперед це особи, визнані судом недієздатними на підставі ст. .39 ЦК, тобто ті, які в наслідок хронічного, стійкого психічного розладу не здатні усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними; особи з обмеженою судом на підставі ст. .36 ЦК цивільною дієздатністю, тобто ті, які страждають на психічний розлад, який істотно впливає на їх здатність усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними, а також особи, які внаслідок зловживання спиртними напоями, наркотичними засобами, токсичними речовинами тощо ставлять себе або свою сім'ю, а також інших осіб, яких за законом вони зобов'язані утримувати, у скрутне матеріальне становище. Такі особи самі потребують опіки або піклування. Однак у разі поновлення судом дієздатності громадянина, а також скасування обмеження його дієздатності у порядку, встановленому частинами 2-4 ст.260 ЦПК, у нього з'являється можливість стати усиновлювачем. Це має бути підтверджене рішення суду, що набрало чинності.

Четвертою умовою усиновлення дитини є вільна згода на це її батьків (ч.1 ст.217 СК). Усиновлення неможливе, якщо батьки відмовляються дати згоду на нього. Це пояснюється тим, що вони у першу чергу наділяються правами й обов'язками, пов'язаними з вихованням своїх дітей. Наділення батьківськими правами інших осіб спричиняє втрату цих прав батьками.

Згоду на усиновлення треба одержати від обох батьків, незалежно від того, проживають вони разом з дитиною чи окремо від неї. Така згода потрібна незалежно від того, перебувають батьки дитини у шлюбі чи він припинений або визнаний судом недійсним.

Згода батьків має бути усвідомленою. Це означає, що юридичне значення має лише згода батьків, наділених повною цивільною дієздатністю. Воля батьків щодо усиновлення їх дітей повинна формуватися вільно, без стороннього протиправного тиску на неї. Так, якщо батьки дали згоду на усиновлення їх дітей внаслідок погрози, насильства, обману, введення їх в оману тощо, усиновлення має бути визнане судом недійсним згідно з ч.1 ст.236 СК.

З метою уникнення спорів з приводу того, чи дали насправді батьки згоду на усиновлення їх дитини, у ч.5 ст.217 СК закріплене положення про те, що така згода має бути письмовою і засвідчуватись нотаріус.

Усиновлення дитини може бути проведено без згоди її батьків, якщо вони у судовому порядку визнані недієздатними. Адже такі особи самі потребують опіки і, звісно, не можуть виховувати дітей. Вони не в змозі виявити свою волю, оскільки не усвідомлюють своїх дій і не можуть ними керувати, у зв'язку з чим над ними й встановлюється опіка.

Loading...

 
 

Цікаве