WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаТеорія держави і права → Ліцензування - Курсова робота

Ліцензування - Курсова робота

Ліцензування

Існують багато різних шляхів комерціалізації інтелектуальної власності, але, напевно, найприйнятніший (та найбільш комплексний) – це ліцензування. При передачі винаходу компанії на підставі ліцензії життєво важливо переконатися, що власник оригінального (первісного) винаходу матиме довготривалу користь. Це потребує не тільки гарантії, що ліцензійна угода добре структурована й охоплює всі важливі питання, але також і оцінки одержувача ліцензії (ліцензіата). Зрештою, ліцензіар передає ліцензіатові не тільки право, а й відповідальність за здійснення цього права, зокрема й стосовно ліцензіара. Дуже важливо, щоб ліцензії передавали компаніям, які мають бажання, спроможність і ресурси для розвитку технології та її впровадження на ринок. Без будь-якого з цих пунктів важко реалізувати потенціал технології та отримати будь-яку винагороду.

Тому завжди необхідно зробити деякі дослідження про потенційних ліцензіатів. Більшість цієї інформації можна отримати з друкованих матеріалів (наприклад, щорічних звітів) чи з опитування представників компанії. Слід також зробити деякі висновки щодо спроможності компанії до процвітання. Більшість цієї базової інформації може також бути корисною при встановленні розміру ліцензійних платежів, первісних внесків чи інших пунктів угоди.

Слід також переконатися, що компанія не хоче придбати патент чи іншу IB лише для того, щоб "поставити її на полицю", і таким чином захистити свою власну позицію.

Найважливішим є фінансовий стан компанії. Вона повинна мати кошти для отримання ліцензії, розвитку технології та її впровадження на ринок. Для оцінки фінансового стану компанії ми можемо розглянути низку таких показників, як-от:

  • товарообіг;

  • прибутковість;

  • тенденції розвитку протягом попередніх років;

  • сплачені дивіденди.

Ми можемо оцінити місце компанії в загальному комерційному, технологічному та ринковому просторах, що допоможе визначити можливості компанії щодо ефективної комерціалізації технології. Для цього слід поставити такі питання:

  • Чи має вже компанія продукти і/чи права інтелектуальної власності в цій сфері? Якщо так, яка їх ринкова частка?

  • Чи відповідає нова технологія наявним технологіям компанії, чи є цілком протилежною?

  • Чи знаходиться нова технологія в іншій технологічній сфері згідно з іншими продуктами компанії, але в тому ж самому сегменті бізнесу?

  • Чи знаходиться нова технологія в тій самій технологічній області, що й інші продукти компанії, та тому ж самому сегменті бізнесу? Якщо так, які переваги принесе технологія компанії?

  • Чи знаходиться нова технологія в тій самій технологічній області, що й інші продукти компанії, але в іншому сегменті бізнесу? Якщо так, як компанія планує увійти в цей сегмент? Які в неї плани щодо ринкової долі та зростання в цьому секторі?

Важливим є також розуміння компанією безпосередньо самої технології та своїх технічних можливостей щодо її розвитку й підтримки. Наступні питання сприятимуть кращому розумінню ситуації:

  • Чи має компанія необхідні технічні навички для розвитку технології?

  • Чи буде необхідним отримання технічної підтримки для компанії? Якщо так, хто її потребуватиме (винахідник, інша компанія тощо) і яка сама підтримка?

  • Який подальший розвиток буде потрібний для підготування продукту до ринку? Як це здійснюватиметься?

  • Які модифікації наявного продукту знадобляться? Скільки вони коштуватимуть?

При обговорені ліцензійних умов постають комплексні питання. Наступний список може бути корисним при визначенні питань, які слід враховувати, укладаючи відповідну ліцензійну угоду:

  1. Тип ліцензії. Ліцензія може бути виключна, не-виключна чи одинична. Вона також може бути обмежена географічно-територіально, за ринковим сегментом. При виключній ліцензії, продукт може використовувати тільки ліцензіат. За невик-лючної ліцензії ліцензіар зберігає право передачі прав користування. При одиничній ліцензії (достатньо рідкісній через неправильне розуміння) ліцензіар зберігає право користуватися правом нарівні з ліцензіатом, але не може передавати права іншим ліцензіатам. Отже, при одиничній ліцензії тільки ліцензіат та ліцензіар можуть користуватися правами.

  2. Термін дії ліцензії. В більшості країн патенти діють протягом 20 років. У випадку фармацевтики він може бути подовжений. Інші права на об'єкти права інтелектуальної власності мають різні терміни дії. Тому термін дії ліцензії може коливатися від кількох років до повного вичерпання права інтелектуальної власності, що визначений законом.

Зазвичай слід припускати ймовірність "перерви" чи "зупинки", які дозволяють сторонам подовжити чи скасувати ліцензію, при непогоджені в певних обставинах, таких як представлення, платежі чи розвиток.

  1. Територія. Вона може поширюватися на всю сферу існування права інтелектуальної власності. Згадані права згідно з патентом поширюються на виробництво та продаж. Отже, можна надати права на виробництво тільки в Японії, а право продавати – в усьому світі.

  2. Сфера використання. Можна відповідно до обмежених (невик-лючних угод) надати права тільки для окремого ринкового чи технологічного сегмента, наприклад, "тільки для використання на ринку охорони здоров'я", чи "тільки для заявників телекомунікаційної сфери". Згідно з такими угодами розвиток технології для одного сегмента може бути доступним для іншого без змагання за право першого розробника. Це також дозволяє власникові отримати максимальний прибуток від технології, надаючи ліцензії багатьом людям, які мають справу з тією ж самою технологією в різних сегментах (можливо, навіть розв'язують ті ж самі проблеми).

  3. Платежі. Вони зазвичай розподіляються на первісні внески та виплати за ліцензією (ліцензійні платежі). Кожен з них має кілька різновидів. Не існує встановлених правил щодо суми, вона завжди залежить від переговорів.

Первісні внески можуть бути одноразовою сплатою, яка покриває всі права інтелектуальної власності, чи окремими первісними внесками за кожне право (патент, авторське право, проект тощо). Первісні платежі можуть бути сплачені одноразово чи поступово. Поступово їх можна платити:

  • при підписанні угоди;

" при впровадженні технології;

  • після першого продажу;

  • на інших етапах (наприклад, перший експериментальний зразок тощо).

Встановлені та відстрочені платежі дозволяють ліцензіарові краще контролювати просування та використання IB. При невідповідному використанні IB ліцензіатом дія ліцензії може бути припинена.

Сплата ліцензійних платежів може стати обов'язковою на кожній стадії виробничого циклу. Наприклад, при виведенні продукту з поточного виробництва, при переміщенні його до складу, при переданні його дистриб'юторові чи при продажу його кінцевому користувачеві.

Бажано встановлювати ліцензійний платіж у відсотку від кінцевої ціни (зазвичай найвищої), але встановлювати його якомога раніше (зазвичай при переміщенні продукту на склад). Незалежно від умов ліцензійного платежу його мають легко контролювати і ліцензіар, і ліцензіат.

Також зазвичай існують мінімальні щорічні сплати за ліцензіями, особливо за виключними ліцензіями для підтвердження виключності. Цей мінімум може зростати згідно з очікуваним зростанням обігу. Це дуже важливо для переконання, що ліцензіат використовує винахід з максимальною вигодою для ліце-нзіара.

Також заведено встановлювати "пільгові мінімуми" – мінімальна кількість грошей, що її треба сплачуватися щорічно, аби запобігти припиненню дії ліцензії.

У разі затримки надходження прибутку від винаходу може надаватися "відпускний період" до початку сплати ліцензійних платежів. Наприклад, перший ліцензійний платіж може призначатися тільки через 2 роки після підписання угоди.

  1. Контроль. Ліцензіар має переконатися, що він матиме право контролювати ліцензіата щодо правильності ліцензійних платежів.

  2. Критерії виконання. У разі, якщо вартість має бути повернена ліцензіарові (винахідникові), важливо, щоб ліцензіат належно здійснював виконання. Критерії виконання мають бути передбачені в угоді. Вони можуть містити певні умови згідно з пропозиціями ліцензіатові про плани входження в ринок (які ліцензіат може розглянути до отримання ліцензії, щоб переконатися, що вона варта одержання), чи це може просто бути угода про забезпечення регулярних звітів про досягнуті результати.

  3. Зобов'язання ліцензіара. Будь-яка угода містить також зобов'язання сторін. Для ліцензіара, за угодою, деякі типові зобов'язання містять:

"підтримку прав. Це також передбачає захист прав, на які отримано ліцензію. Зазвичай вона представлена "на розсуд" ліцензіара;

впровадження технології. Слід визначити та внести до угоди додаткові умови. Наприклад, програми тренінгів і консультаційне обслуговування (кількість днів, місце розташування, кошти тощо);

9. Зобов'язання ліцензіата. З іншого боку, зобов'язання ліцензіата можуть охоплювати:

  • використання винаходу найкращим чином в інтересах обох сторін;

  • одержання відповідної гарантії відповідальності (оскільки ліцензіар має погашати зобов'язання);

  • представлення зразків ліцензіарові задля контролю якості;

  • дозвіл огляду виробничих засобів (задля контролю якості);

  • одержання будь-якого необхідного схвалення від органів виконавчої влади;

  • звітування про нові вдосконалення та модифікації;

  • маркування продукції згідно з вимогами ліцензіара. Наприклад, за номером патенту та посиланням, що продукт вироблено за ліцензією від ліцензіара чи за торговельною маркою.

10. Субліцензування. Субліцензійні права мають бути недвозначно надані або недвозначно заборонені. При наданні субліцензії ліцензіар має переконатися, що вона охоплює всі зобов'язання ліцензіата. В іншому разі ліцензіар не зможе здійснювати контроль.

11. Порушення. При отриманні ліцензії ліцензіат сплачує ліцензіарові за отримані від нього права. Тому ліцензіар має гарантувати, що не повинно бути ніякого порушення цих прав, яке може зашкодити інтересам ліцензіата. Однак для ліцензіара витрати із захисту прав можуть перевищувати будь-який прибуток, що робить ліцензійний договір комерційно нежиттєздатним. Отже, ліцензіар не хоче бути обтяженим "зобов'язаннями" захищати права від порушень. Важливо, щоб рішення вживати заходів щодо захисту прав лишалося за ліцензіаром. Запропоновану процедуру можна застосовувати до такого:

Loading...

 
 

Цікаве