WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаТеорія держави і права → Кримінологія - Курсова робота

Кримінологія - Курсова робота

  1. Злочинність у місцях позбавлення волі.

Злочинність у місцях позбавлення волі та її попередженн

1. Поняття і кримінологічна характеристика злочинності у місцях позбавлення волі

Злочинність у місцях позбавлення волі іноді називається "карною" злочинністю (тобто такою, яка має місце під час відбування покарання), іноді "пенітенціарною" злочинністю, до якої відносять сукупність злочинів, що вчиняються в пенітенціарних установах — місцях позбавлення волі. Але так чи інакше цей різновид злочинності характеризується такими ознаками: специфічним місцем вчинення злочину (виправні установи, слідчі ізолятори тимчасового утримання); своєрідним суб'єктом злочину (тільки особа, позбавлена волі); його спрямованістю проти інших засуджених або проти осіб адміністративного персоналу установи. Крім цього, слід пам'ятати, що розглядувана злочинність є складовою частиною рецидивної злочинності.

Тривалий час про злочинність осіб, які перебувають у місцях позбавлення волі, було мало що відомо. Кількість в'язнів та злочинів, ними вчинених, не підлягала оголошенню. Наукові дослідження були спрямовані, як правило, на вдосконалення виправно-трудового законодавства, форм і методів виховного впливу на засуджених. У зв'язку з цим і поняття злочинності осіб, позбавлених волі, у спеціальній літературі майже не вивчалось.

В Україні на цей час діють 180 установ Державного департаменту з питань виконання покарань, в яких утримуються близько 200 тис. осіб, у тому числі в 128 виправних установах — понад 170 тис, в 11 виховних установах — більше 3 тис. підлітків, у 32 слідчих ізоляторах — понад 46 тис. ув'язнених та ін. Ці дані можуть істотно коливатися залежно від певних обставин (декриміналізація, амністія та ін.). Довічне позбавлення волі в Україні застосовано до 706 осіб.

Отже, в місцях позбавлення волі в специфічних умовах утримання і людських стосунків перебуває значна кількість суспільно небезпечного контингенту, що обумовлює своєрідність злочинності у сфері виправних відносин.

У середньому щорічно в установах Департаменту з питань виконання покарань реєструється до 500 злочинів. Найбільша кількість злочинів реєструється у виправних колоніях суворого і посиленого режимів і колоніях-поселеннях . При аналізі злочинності в місцях позбавлення волі слід ураховувати значну латентність окремих видів злочинів (образа, наклеп, побої і мордування, хуліганство, насильницьке мужолозтво) і певне коливання їх динаміки.

Кримінально-правова структура злочинності місць позбавлення волі характеризується відносною стабільністю. Всі їх можна підрозділити на три групи. Основна маса злочинів припадає на таку першу групу: втеча з місця позбавлення волі або з-під варти і злісна непокора вимогам адміністрації виправних установ, які загалом складають більше половини всіх учинених у місцях позбавлення волі злочинів.

Як відзначається в літературі, серед в'язнів існує своя "філософія": наша (засуджених) справа — тікати, якщо пощастить, а ваша (адміністрації виправних установ) — запобігати цьому чи ловити, тобто кожний робить свою справу. Форми і способи втечі можуть бути різні залежно від виду виправно-трудових установ: від самовільного залишення особою, яка відбуває покарання, місця позбавлення волі до підкопів і втеч з використанням насильства над охороною, зброї, технічних засобів. Утечі бувають одиночні, групові і масові під час масових безпорядків у колоніях. Але часто підготовка до втечі та й сама втеча мають або спрощений, або ситуативний характер і вчиняються чи то за допомогою примітивних засобів подолання огорожі (мотузка з кішкою та ін.), чи то шляхом використання недоліків засобів охорони. Тому динаміка показників втечі багато в чому залежить від стану і організації охорони тієї чи іншої установи.

Непокора адміністрації виправних установ виникає тоді, коли, на думку в'язнів, вона порушує їх права або незаконними діями позбавляє деяких благ. Причому ця думка може бути як обґрунтованою, так і надуманою, коли лідери засуджених здійснюють спробу взяти фактичне керівництво в колонії в свої руки. В цих випадках необґрунтоване потурання вимогам "авторитетів" може повністю дезорганізувати роботу виправної установи.

Другу (за кількісними показниками) групу становлять злочини, пов'язані з незаконним обігом наркотичних або інших заборонених речовин, предметів, зброї. Рівень даних злочинів підвищується. Але й тут треба брати до уваги значну латентність цих злочинів. Незначне їх підвищення або зниження говорить про випадковість показників, а не про дійсний стан цього різновиду злочинів. Разом з тим підвищення обігу в "зоні" наркотичних речовин може свідчити про посилення впливу кримінальної субкультури.

Третю, хоча й меншу за кількісними показниками, але небезпечнішу за видами, групу становлять насильницькі злочини: умисні вбивства, замах на вбивство, умисні тяжкі тілесні ушкодження, хуліганство, погроза або насильство. Слід відзначити несталу динаміку цих злочинів. Так, якщо у 1996 р. було вчинено 10 умисних вбивств, то у наступні роки їх динаміка знижується. Коливається також рівень умисних тяжких тілесних ушкоджень, хуліганства, погроз та інших видів насильства.

За останні роки значно знизився рівень таких злочинів, як дії, що дезорганізують роботу виправних установ, масові безпорядки, захоплення заручників.

Окрему групу злочинів у місцях позбавлення волі становлять крадіжки, грабежі і розбої. Частіше крадуть засуджені в інших засуджених і за це, як правило, настає фізична розправа за традиціями злочинного світу. Нерідко речі і продукти харчування та передачі відбираються тими, хто займає в колонії становище лідера. Ці факти, як свідчить практика, часто невідомі адміністрації виправних установ, а коли й стають відомими, то на них або не реагують, або застосовують заходи дисциплінарного характеру. Що стосується грабежів і розбоїв, то вони не поширені у місцях позбавлення волі. Специфічним злочином у місцях позбавлення волі, який має майже повністю латентний характер, є насильницьке мужолозтво. Ці факти, на жаль, стали настільки повсякденним явищем, що вже не сприймаються як злочини, а тому дуже рідко реєструються і тільки тоді, коли цього вимагають обставини. Дуже висока латентність злочинності в місцях позбавлення волі пов'язана з певними недоліками в системі оцінки показників роботи виправних установ. За деякими кримінологічними показниками структури злочинності в місцях позбавлення волі більшість злочинів учиняються у виправних колоніях посиленого та суворого режимів, що пояснюється контингентом засуджених, видами вчинених злочинів, строками покарання, наявністю кримінального середовища тощо. Злочини вчиняються у жилих і виробничих зонах установ, на виїзних об'єктах, найчастіше від 6 до 18 години, в робочі дні тижня. Наприклад, за даними одного дослідження, із 525 злочинів, зареєстрованих за один тільки рік у місцях позбавлення волі, 328 вчинено у жилих зонах установ, 181 — у виробничих зонах, 1 — у штрафному ізоляторі, решта — на виїзних об'єктах. У 407 випадках злочини було вчинено з 6 до 18 години; у 90 випадках — з 18 до 23 години; у 28 випадках — з 23 до 6 години. У робочі дні вчинено 504 злочини, у неробочі і святкові дні — 21.

Знаряддям злочинів у місцях позбавлення волі, особливо насильницьких і корисливо-насильницьких, є: кухонні ножі, металеві пластини, "заточки", шнури та інші побутові або пристосовані предмети.

Що стосується динаміки злочинності в місцях позбавлення волі, то, за офіційними даними, майже по всіх кількісно-якісних показниках вона має тенденцію до зниження. Так, за 1997 р. (порівняно з попередніми роками) не допущено дій, що дезорганізують роботу у виправно-трудових колоніях, з 10 до 3 випадків зменшилась кількість умисних вбивств; з 24 до 20 випадків — умисних тяжких тілесних ушкоджень; з 126 до 112 випадків — втеч засуджених. Факт зменшення кількості тяжких насильницьких злочинів проти життя і здоров'я засуджених і співробітників адміністрації установ, певно, пов'язаний, по-перше, зі змінами динаміки тяжкої насильницької злочинності в Україні взагалі; по-друге, з протидією злочинній субкультурі в місцях позбавлення волі; по-третє, з підвищенням рівня профілактичної роботи зі злісними порушниками режиму в установах виконання покарання.

Основні соціально-демографічні, кримінально-правові та моральні риси, притаманні особам, які вчинили злочини у місцях позбавлення волі, особливо насильницькі злочини, непокору вимогам адміністрації, втечу з-під варти та ін., мають певні особливості. За даними деяких досліджень, переважна більшість з них — чоловіки; за віком — до 30 років; з середньою і неповною середньою освітою; за службовим становищем — переважно некваліфіковані робітники. Ті, хто застосовував насильство, мали судимість за корисливі, корисливо-насильницькі злочини, хуліганство, зґвалтування; перебували на профілактичному обліку; були порушниками режиму утримання тощо. Наприклад, із 525 раніше наведених і вчинених у місцях позбавлення волі злочинів у 142 випадках злочини вчинено особами, що перебували на профілактичному обліку; в 287 випадках ці особи були порушниками режиму утримання; в 14 випадках — розконвойованими засудженими; 20 злочинів вчинено засудженими після вживання спиртних напоїв, 1 — у стані наркотичного сп'яніння.

Loading...

 
 

Цікаве