WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаТеорія держави і права → Кримінологічна політика - Курсова робота

Кримінологічна політика - Курсова робота

Оптимізація побудови та функціонування інституту покарання передбачає його збалансування на внутрішньоструктурному рівні(ієрархічне узгодження мети, підстав, принципів та системи покарання), та на рівні соціально-онтологічної системи.

Динаміка інституту покарання орієнтована в напрямку стимулювання рівноваги суспільно буття.. Виявлення системи його розвитку – ключ до окреслення логічних механізмів генезису карної системи держави та інституту покара рання зокрема. Це дає змогу визначити принципову орієнтацію правових реформ в плані подальшої раціоналізації інституту покарання.

Рівні адекватності покарання за В. Махінчуком :

1. Інституціональний

2. Законодавчий

3. Правозастосовчий

Вони є взаємозалежними.

В межах цих рівнів функціонує принцип поглинання кожним наступним рівнем адекватності попереднього. Відповідно до цього, ствердження адекватності покарання на кожному наступному рівні неможливе без встановлення її на попередньому; в цьому випадку воно не є правомірним.[5; 12]

Також автор пропонує продублювати норму ст. 28 Конституції України та доповнити нею ст. 50 КК України. Таким чином, ст. 50 КК України міститиме положення:

„Поняття покарання та його мета"

1. Покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні злочину, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого.

2. Покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами.

3. Покарання не має на меті завдати фізичних страждань або принизити людську гідність.

Покарання має відповідати законодавчим гарантіям адекватності покарання : індивідуальності, оновленості, подільності, строковості, гуманності, економії репресії."

Також він пропонує доповнити і ст. 65 КК України

„Загальні засади призначення покарання"

1. Суд призначає покарання:

1) у межах, установлених у санкції статті Особливої частини цього Кодексу, що передбачає відповідальність за вчинений злочин;

2) відповідно до положень Загальної частини цього Кодексу;

3) враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання.

2. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.

3. Підстави для призначення більш м'якого покарання, ніж це передбачено відповідною статтею Особливої частини цього Кодексу за вчинений злочин, визначаються статтею 69 цього Кодексу.

4. Більш суворе покарання, ніж передбачене відповідними статтями Особливої частини КК України за вчинений злочин, може бути призначене за сукупністю злочинів і за сукупністю вироків згідно зі статтями 70 та 71 цього Кодексу. [5; 10]

Відповідно до принципів призначення покарання , а саме : принципу законності, індивідуалізації покарання, гуманності, економії репресії, цілеспрямованості."

Інститут покарання є суспільним явищем, одним із соціальних інститутів, що виникає на певній стадії суспільного розвитку для регулювання суспільних відносин.

Динамізм покарання (відповідь на зміни життя суспільства) обумовляє питання механізмів взаємодії його з суспільним буттям, своєчасність інституту покарання в конкретно-історичному контексті суспільного буття.

Траєкторія розвитку інституту покарання:

1. Системне явище, що може в своїй еволюції не підпорядковуватись загальним динамічним принципам системи.

2. Будучи елементом суспільного буття, покарання об'єктивно тяжіє до логіки цього буття в своїй динаміці.

Взаємний дисбаланс елементів інституту покарання містить основні чинники, що стимулюють його реформування.

За умови стабільності суспільства, основною функцією покарання є поновлення соціальної справедливості, що була порушена внаслідок вчинення злочину..

У перехідних суспільствах на цей інститут покладалося також завдання відповідного реагування на зміни в суспільстві для належного виконання своєї основної функції.[5; 7]

Кримінально – правові теорії і філософсько-правові вчення мають недолік : вони всі не містять об'єктивних гарантій адекватності виду покарання. Відповідно до цього В. Махінчук пропонує виробити та законодавчо закріпити гарантії адекватності виду покарання – певні законодавчі вимоги, яким повинен відповідати кожен вид покарання, що включений до системи покарань. Це вимоги індивідуалізації покарання, поновлення , законності, гуманності, економії репресії, цілеспрямованості.

В класифікації санкцій, на думку вченого, також є недоліки, зокрема відсутність універсальної методики формування кримінально-правових санкцій.

Також він пропонує закріпити систему принципів криміналізації:

- соціальні,

- правові

А також, передбачити кримінальну відповідальність за неправильну криміналізацію діяння.[5; 10]

Політика держави у боротьбі зі злочинністю передбачає комплекс заходів, серед яких головну роль виконують заходи соціального, економічного, політичного, правового, організаційного і культурно-виховного характеру. В системі цих заходів певне місце посідає і покарання. Воно є необхідним засобом охорони суспільства від злочинних посягань. Виконання цієї ролі здійснюється як за допомогою погрози покаранням, яка передбачена в санкції кожної кримінально-правової норми, так і шляхом його реалізації, тобто примусового впливу на осіб, що вже вчинили злочини.

У літературі поширена думка, що покарання у боротьбі зі злочинністю виконує допоміжну роль. Воно є вірним щодо системи заходів, які держава використовує для профілактики злочинів, зниження злочинності, усунення її причин та умов. На підтвердження цього слід зазначити, що гуманістичні ідеї Монтеск'є, Бекарія та інших авторів про те, що навчений досвідом законодавець краще попередить злочин, ніж буде змушений карати за нього, знайшли свій розвиток в науці кримінального права і практиці боротьби зі злочинністю. В такому аспекті покарання дійсно відіграє допоміжну роль. Проте серед заходів державного реагування на вже вчинені злочини і осіб, які їх вчинили, покаранню надається дуже важливе значення. В ньому від імені держави виражається негативна оцінка вчиненого злочину і самого злочинця. Зменшення цієї ролі покарання суперечить каральній і попереджувальній його сутності як найгострішого, найбільш суворого заходу державного примусу, що застосовується за вироком суду до осіб, які вчинили злочини. Конституція України, кримінальне законодавство та практика його застосування переконують, що держава відводить покаранню дуже значну роль у виконанні свого обов'язку забезпечувати охорону прав і свобод людини і громадянина, власності, громадського порядку та громадської безпеки, довкілля, конституційного устрою України від злочинних посягань, забезпечення миру і безпеки людства. Таким чином, покарання як один із центральних інститутів кримінального права є важливим інструментом у руках держави для охорони найбільш значущих суспільних відносин. Воно є головною і найбільш поширеною формою реалізації кримінальної відповідальності і водночас покликано забезпечувати поведінку людей відповідно до вимог закону.

Проте, значна роль покарання в боротьбі зі злочинністю не виправдує тенденції до перетворення його в більш жорстке, яка спостерігається багато років. Досить зазначити, що в КК України 1960 р. більшість санкцій передбачали позбавлення волі, причому 124 з них - на строк до 10-15 років. Превалювало позбавлення волі й у судовій практиці. Судами України щорічно до позбавлення волі засуджувалось до 50 % підсудних. Причини такої практики полягали, очевидно, не тільки в зростанні злочинності, а і в поширеності у громадській, в тому числі професійній, правосвідомості хибної думки, згідно з якою кращий засіб боротьби зі злочинністю - жорстокість покарання. Подібну позицію необхідно було змінити, і перший серйозний крок у цьому напрямку зроблений у новому КК.

Історія боротьби зі злочинністю в багатьох країнах незалежно від їх суспільного ладу свідчить про те, що жорстокість покарання не давала бажаного результату. Навпаки, таке покарання переконує винного в несправедливості покарання, робить засудженого більш жорстоким, породжує в його свідомості почуття образи, неповаги до суспільства, держави, її законів. Тому значення покарання в боротьбі зі злочинністю визначається не його жорстокістю, а справедливістю, невідворотністю, своєчасністю і неминучістю його застосування за кожний вчинений злочин. Слід сказати, що в новому КК ця позиція знайшла своє чітке вираження. Вперше здійснена значна гуманізація репресивності санкцій. Виключено смертну кару, довічне позбавлення волі передбачено альтернативне з іншим покаранням (позбавленням волі на певний строк) і тільки за особливо тяжкі злочини проти життя. Із санкцій за злочини невеликої тяжкості практично виключено покарання у виді позбавлення волі. У багатьох інших санкціях значно знижені його межі. У системі покарань і санкціях передбачено нові, більш гуманні види покарань: громадські роботи, арешт, обмеження волі, значно розширені можливості застосування штрафу та інших покарань, не пов'язаних з позбавленням волі. Все це надає реальні можливості для зміни професійної свідомості і відмови від тенденції до зайвої жорстокості покарання в судовій практиці. Роль і значення покарання багато в чому залежать від обґрунтованості його призначення і реалізації. Воно повинно бути відповідним тяжкості вчиненого злочину, справедливим і достатнім для виправлення засудженого. Тільки таке покарання сприймається винним та іншими особами як кінцевий і дійсно результат злочинного діяння, який особа заслуговує. Покарання завжди має застосовуватися з додержанням основних напрямків, властивих карній політиці:

Loading...

 
 

Цікаве