WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаТеорія держави і права → Кримінологічна політика - Курсова робота

Кримінологічна політика - Курсова робота

Зміст даного напряму кримінальної політики, на думку О.Джужі,має включати:

1) розробку і реалізацію цілей і завдань держави у сфері застосування та безпосереднього виконання кримінального покарання;

2) визначення засобів, форм і методів діяльності державних органів і підрозділів судової та правоохоронної системи відповідно до Конституції України, чинного законодавства та підзаконних актів;

3) забезпечення організаційно-управлінської функції, виконання стратегічних і тактичних завдань даного напряму.

Також слід визначити значну кількість суб'єктів, які безпосередньо реалізують зазначений напрям кримінальної політики, їх належність до різних гілок влади (судової, виконавчої) та різних відомств, що причетні до цього.

Виходячи з цього виділяють рівні даного поняття:

1) концептуальний, що передбачає розробку теоретичних основ і наукові дослідження, які б дали змогу сформулювати і обґрунтувати ідеї соціальної та правової сутності необхідності адекватності із законом та загальнолюдськими цінностями і принципами моралі;

2) законодавчий – стосовно забезпечення розробки нових і удосконалення чинних правових основ діяльності кримінально-виконавчої системи відповідно до державної кримінальної політики;

3) нормативний рівень, що передбачає формування та удосконалення на основі Конституції та чинних законів відомчої та міжвідомчої нормативної бази, що регламентує діяльність державних органів у даній сфері;

4) управлінський – щодо організації та здійснення керівництва реалізацією правозастосовчого та запобіжного процесу, керівництва практикою в системі виконання покарань, її підрозділів та забезпечення належного і ефективного застосування сил, засобів, форм і методів впливу;

5) правозастосовчий рівень, що представляє собою безпосередньо правозастосовчу діяльність посадових осіб системи кримінальних покарань у сфері виконання запобіжних заходів та забезпечення режиму тримання.

Певний науково-практичний інтерес представляє визначення на державному рівні змісту та сутності кримінологічної політики держави як однієї зі складових частин кримінальної політики.

В цілому можна погодитися із визначеннями кримінологічної політики таких авторів, як В.М. Бурлаков, Г.Н. Горшенков та інших, які вважають її за мистецтво управління складною системою заходів запобіжного впливу на злочинність, заснованого на глибокому вивченні злочинності та її причин, соціальних можливостей щодо зниження ступеню активності їх прояву, розробці науково-обґрунтованої стратегії і тактики запобіжної діяльності, що визначає основні, не каральні напрями в боротьбі зі злочинністю і розглядається як основоположна частина кримінальної політики, виконує провідну роль в загальнодержавному процесі протидії правопорушенням [4; 34].

Науково-практичний інтерес сучасної кримінологічної політики полягає в тому, що для неї є характерною, перш за все, експертна обробка проектів законів та інших рішень вищих органів державної влади, в тому числі й у сфері кримінального, кримінально-процесуального та кримінально-виконавчого законодавства, реальної оцінки можливостей правоохоронних органів в запобіганні злочинам, у вирішенні гострих соціально-економічних протиріч, розробці комплексних програм щодо запобігання злочинності і т. ін. Інтерес щодо розкриття принципів, основних етапів розвитку кримінологічної політики повинен спонукати до подальшої розробки сучасної концепції кримінологічної політики України, законодавчого визначення суб'єктів її формування і реалізації перспективних напрямів та пріоритетних досліджень, включаючи теоретичні й прикладні аспекти.

Науковий інтерес щодо визначення на теоретичному і практичному рівнях кримінологічних та криміногенних ситуацій як передумов для розробки і реалізації кримінологічної політики повинен стимулювати державно-правову та управлінську діяльність у сфері запобігання та протидії злочинам. Оціночно-експертний напрям кримінологічної політики повинен бути пріоритетним у законодавчій та нормативній (підзаконній) сферах державної діяльності.

О.М. Джужа наголошує, що слід "реанімувати" певні спроби впровадження в практику законотворчої діяльності кримінологічної експертизи. Значний інтерес викликає подальше правове та організаційне забезпечення кримінологічної політики з урахуванням конкретних джерел та ресурсів, необхідних для цього, а також – інформаційного забезпечення щодо формування та реалізації кримінологічної політики.

Як зазначає Зелінський, саме поняття кримінальної політики містить в собі логічне протиріччя. Вся політика як мистецтво управління державою пов'язане з масовими явищами – величезною кількістю людей , що втягнуті до кримінальної юстиції. Проте, засоби реагування на первинне зло – призначення покарання та його відбування - завдають засудженим страждань. Вони не завжди носять індивідуальний характер; засудженого далеко не завжди цікавить висока політика. У нього своя власна свобода та життя. Несправедливо карати індивіда більш суворо чи більш м'яко залежно від коливань державної кримінальної політики. Неминуче виникає протиріччя між правами людини та цією політикою. В даному випадку необхідно вести мову про кримінологічну політику. Кримінологічна політика – науково обґрунтована стратегія і тактика попередження злочинності через реалізацію системи засобів спеціально-кримінологічного характеру, а також шляхом попередження та присікання злочинів. Попередження орієнтується не на репресію, а на скорочення сфери застосування покарань. Політика профілактики злочинів реалізується враховуючи соціальну обстановку, що постійно змінюється, на основі кримінологічного прогнозу.[7; 15]

Вирішальним фактором у визначенні основних напрямів боротьби зі злочинністю в цілому й організованою злочинністю зокрема є усвідомлення соціальної ролі кримінальних процесів і їх адекватна політична і правова оцінка. Кримінологічна політика у сфері боротьби зі злочинністю передбачає здійснення широкого комплексу заходів законодавчого та організаційно-технічного характеру.

Аналізуючи все вищевикладене, можна виділити серед думок вчених тенденцію щодо вдосконалення передусім саме профілактики злочинності шляхом законодавчого регулювання. А також шляхом реформування самої системи кримінальної політики, передусім будуючи її на науковому базисі, та відмові від застарілої системи виправно-трудових закладів та методів виконання покарань. Особисто я вважаю, що саме в профілактиці злочинності криється успіх подібної реформи. Оскільки необхідно зважати на певний стереотип в свідомості населення України на сьогодні, що полягає в сприйнятті самого закону як певного обмеження, що суперечитиме їх інтересам. Ідучи через дорогу людина не використовує пішохідний перехід найчастіше через те, що вважає, що вчинити саме так, як вона діє, є для неї найбільш вигідним варіантом. Тому, на мою думку, основним в кримінальній політиці та профілактиці злочинності має стати не страх перед покаранням, а тверда впевненість і усвідомлення того, що встановлені правила саме для найкращого захисту інтересів людини, що закон є її другом і захисником, а не репресивним засобом.

Відмінність кримінологічної політики від кримінальної політики держави полягає в тому, що зміст останньої визначається в основному процесами криміналізації і декриміналізації. За формою і спрямованістю кримінальна політика є концепцією боротьби зі злочинністю суто кримінально-правовими засобами. Зміст кримінологічної політики значно ширший і охоплює більший комплекс заходів політичного, правового, економічного, культурологічного характеру. Але вони є взаємопов'язаними. Саме тому кримінологічна політика повинна реалізовуватись поряд з кримінальною.

Справедливе покарання за вчинений злочин як один із засобів боротьби зі злочинністю.

Згідно зі ст. 50 Кримінального кодексу України покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи. Визнаної винною у вчиненні злочину, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав свобод засудженого.

Покарання є історично мінливим кримінально – правовим інститутом, що відповідає певному суспільному ладу, основоположним політичним, правовим, поглядам та інтересам основних соціальних груп суспільства. А також його етичному рівню.

В сучасному кримінальному праві України воно являє собою особливу форму державного примусу, що полягає в тому, що засуджений зазнає певних втрат – передбачених чинним кримінальним та кримінально-виконавчим законодавством обмежень прав і свобод засудженого та має на меті його виправлення , а не тільки кару, а також запобігання вчиненню ним та іншими особами нових злочинів.

Покарання є одним з найважливіших кримінально-правових інститутів , завдяки якому значною мірою досягається ефективність норм кримінального права.

Комплекс обмежень виступає як засіб досягнення, насамперед, виправної та превентивної мети покарання. Він застосовується поряд з іншими поряд з комплексом виховних, культурно-освітніх та інших заходів, покликаних позитивно вплинути на особистість засудженого, сприяти його адаптованості, в суспільстві під час і після відбування покарання.

Покарання є досить суворим заходом. Тому суди мають вирішувати питання про його застосування до осіб, що вчинили злочин, особливо ретельно, зокрема, не допускаючи застосування цього крайнього заходу державного примусу у випадках, коли ефективними будуть заходи виховного характеру.

Loading...

 
 

Цікаве